Посох Асклепія

1815 р. Париж, Франція.

Він біг, спотикаючись, бо знову спізнювався. Хлопець ставився трохи безтурботно до роботи в майстерні мсьє Герена, але це не скасовувало його патологічної любові до малювання. Ось і зараз, проспавши, молодик біг, сподіваючись, що мсьє Герен не помітить його легкого запізнення.

Копа чорного волосся неслухняною гривою звалялася на голові юнака, а уважні карі очі видивлялись найкоротший шлях, дозволяючи лавірувати між самотніми фігурами парижан. Часу майже не залишилося, він точно запізниться, треба прискоритись!

Коли юнак влетів у майстерню з єдиним бажанням злитися з оточенням, то налетів на мсьє Герена. Чоловік середніх років, з подовженими вилицями та акуратною бородою стояв на вході в майстерню.

- Мсьє Делакруа, ви знову спізнюєтеся! - Похитав головою П'єр-Нарцис Герен, посміхаючись. Йому подобався цей хлопець. Його безшабашність і наївність, така властива всім юнакам, є далеко не у всіх. А любов хлопця до живопису взагалі була окремою історією. Та й сам собою Ежен Делакруа виглядав велично. Його вилиці і масивний лоб видавали людину допитливого розуму і далекосяжних цілей.

- Мсьє Герен, вибачте! Сьогодні був дуже важкий ранок, мсьє! - Забалакотів Ежен і розвів руки в сторони, низько вклонившись.

- Гаразд, Ежен, підемо. - відмахнувся П'єр-Нарцис. – Сьогодні у тебе дуже відповідальна робота! Будеш позувати.

- О! А хто мене малюватиме, мсьє? - Ежен з цікавістю посеменив за Гереном.

- Сьогодні Жан Ла-Флер практикуватиметься в малюванні з натури, тож тобі доведеться довго залишатися нерухомим. – посміхнувся П'єр-Нарцис.

Ла-Флер зазвичай малював довго, виводячи кожен мазок. Цей художник намагався виділитися з усіх підмайстрів Герена, він від натуги навіть язик висував, коли малював. Проте роботи Ла-Флера виявлялися посередньою мазнею, як називав їх Делакруа. Сам він ще не був допущений до офіційного малювання у майстерні, проте потай практикувався.

Коли всі йшли, Ежен залишався прибирати майстерню, що дозволяло юнакові вдосталь малювати. Сам же потяг до малювання виник у Ежена давно. Коли він супроводжував свого дядька до Нормандії, той малював з натури природу та пейзажі. Саме єднання та атмосфера, яка впливала на художника, коли його пензлик виводив чудові картини начебто хаотичними мазками, сильно вразили Делакруа.

Ще тоді, будучи восьмирічною дитиною, Ежен сказав собі, що стане художником. Також хлопчик висловив цю думку своєму другові, Олександру, з яким щільно потоваришував після того, як родина Делакруа переїхала до Парижу. Олександр був молодший за Ежена на чотири роки і мав не такий вітряний характер, але вони немов доповнювали цим один одного.

Послухавши слововилив друга, Олександр покивав. Так, живопис — це добре, можна багато малювати та їздити світом у пошуках гарних місць. Сам же Олександр був шалено закоханий у літературу. Його батьки майже з народження оточували дитину книгами, оповіданнями та різними історіями. Хлопчикові дуже подобалося слухати ці байки. Коли ж Олександр сам навчився читати, він почав поглинати всі книжки, наче губка воду.

Зараз же Ежену дали можливість позувати перед

посереднім мазнем, який може лише тягнути час і висовувати язика, немов божевільний.

художником, нехай і початківцем! Це означало, що мсьє Герен, який хоч і суворо ставився до Ежена, довіряє йому! Отже, можливо, скоро він дозволить Делакруа самому малювати. Це була та мета, якої Ежен прагнув від початку. Малювати під керівництвом одного з найбільших художників, учнем самого Реньо!