Розділ 10
Джозеф звично махнув П'єру і стрімко втік сходами вниз. Дворецький ледь помітно кивнув і з незворушним виглядом продовжив струшувати пилюку з картин. Цю роботу П'єр не довіряв домоправительці, картини були дуже цінним предметом для господаря, Ріна де Зіне. І, хоч сам Рін вже помер, дворецький завзято дотримувався усталеної традиції.
Джозеф вискочив надвір і попрямував до головної бібліотеки Парижа. Останні кілька років молодий граф проводив там дуже багато часу. Події п'ятнадцятирічної давнини справили тоді на хлопчика незабутнє враження. Похмура колекція старовин зачарувала юного Джозефа, закохавши в себе повністю!
Ставши дорослим, молодий граф де Зіне став цікавитися історією, археологією та дослідженням стародавніх артефактів. Сьогодні він теж хотів позайматися у бібліотеці. Можливо, знайде нову інформацію, де шукати зниклий Посох Асклепія. Цей артефакт був найважливішим елементом у їхній сімейній колекції, але він зник. Прадід не знав, куди той подівся, але впевнено стверджував, що Шарль де Зіне знайшов цю реліквію. А ось куди вона потім поділася, ніхто сказати не міг.
Забігши до просторої зали бібліотеки, Джозеф зіткнувся ніс до носа з невисокою молодою жінкою в окулярах. Від сильного удару дівчина плюхнулася на підлогу, стос книжок розлетівся по залі. Молодий чоловік зробив крок назад і придивився до того, кого він збив.
Це виявилася молода жінка з кучерявим волоссям, яке тільки-но прикривало вуха. Злегка подовжений ніс, маленькі пухкі губи та округле підборіддя. Злегка в тілі, у білій сукні, практично без декольте. На носі сиділи окуляри в тонкій оправі.
- Ах, вибачте, мадмуазель! – вибачився Джозеф. – Я вас не помітив!
- Мадам… - ледве чутно промовила незнайомка. - Потрібно дивитися, куди йдете, мсьє!
- Вибачте мені, мадам… не знаю вашого імені! – зніяковів молодий граф. - Дозвольте допомогти вам підвестися?
- Мене звати Анна. - Дівчина все ж прийняла руку, протягнуту їй Джозефом. – Дякую, мсьє…
- Джозефе, моє ім'я Джозеф де Зіне, мадам Анно. - Чоловік вклонився. - А ви мені здається знайомою, я вас знаю?
- Ні, це навряд, я вас не знаю. – засміялася Анна. – Але ви могли бачити мій портрет на вулицях Парижа. Я часто позирую вуличним художникам. - Знизала плечима дівчина.
- Але я певен, що знаю вас! Ви працюєте тут, у бібліотеці? – продовжував допитуватись молодий граф.
- Ні, пане Джозефе, я пишу книжки. – наголос Джозефа зацікавив жінку. - Я Анна де Сталь, письменниця.
- О! Я читав ваш нарис про особистість Руссо! - вигукнув Джозеф. – Чи дозволите вас проводити?
- Ні в якому разі! – з напускним жахом закрутила головою Анна. - Я ж тільки прийшла, бачите, скільки книжок набрала. Мені потрібна інформація!
- Тоді дозвольте проводити вас до найближчого столика! – посміхнувся Джозеф. Йому сподобалася молода мадам. Вона викликала симпатію, була миловидною і привабливою жінкою. Без цієї пихатості та важливості палацових персон.
— Тоді понесіть мої книги, пане Джозефе. – мадам де Сталь з легкою усмішкою вручила свою ношу чоловікові, і вони удвох попрямували до бібліотеки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!