Посох Асклепія

Аліса прокинулася від потягу в сечовому міхурі. Не особливо прийшовши до тями, дівчина випурхнула з ліжка і звичним кроком пішла до туалету. Не вмикаючи світло, Корснєва сіла на унітаз і заплющила очі. О, це неймовірне відчуття.

Натиснувши на злив, дівчина встала і вийшла із вбиральні. Повертаючись до кімнати, Аліса кинула швидкоплинний погляд на вікно і сонливість злетіла, наче туман при пориві вітру.

З вікна, висвічуючи яскравою вказівкою, на Корснєву дивилося щось. Аліса підбігла ближче і з жахом затулила рукою рота. Далеко, кілометрів двісті, не менше, височіла будівля. Це було щось фантастичне.

Кругла основа, немов вилита з бетону та скла, конусом розходилася до землі. Вище прямували вгору, поступово звужуючись, поверхи хмарочоса,

хмарочоса, чи ілюзії?

розміри якого не вкладалися у голові. Аліса намагалася розглянути, де закінчується ця неймовірна споруда, але марно. Хмари приховували шпиль, що йшов високо в небо. Чим довше Аліса вдивлялася в будівлю, тим липкішими ставали її долоні, а по спині поповзли холодні краплі поту.

Дівчина згадала. Згадала все. І тепер, навіть не бачачи, як виглядає шпиль хмарочоса, вона знала, що це за будова.

Фреолліум, місто майбутнього.

Ейзенхорт спорудив цю споруду десять років тому, у дві тисячі п'ятдесятому. Після своєї беззаперечної перемоги. Неначе Бог, божевільний геній поширив смертельний штам вірусу, який знищив вісімдесят відсотків населення Землі. Так чи інакше, ці люди мали проблеми зі здоров'ям.

Вірус, розроблений Ейзенхортом, невблаганно руйнував організми, уражені хворобами, призводячи до смерті. Його виступ, що транслювався всіма телеканалами світу, став апофеозом креативності та сили волі. Чарльз Ейзенхорт, стискаючи біомеханічною рукою гачкувату палицю з елементами декору у вигляді змії з роззявленою пащею над набалдашником, жорстко розповів цілі свого вчинку.

За словами лікаря, Земля знаходиться на межі, стоїть перед межею, переступивши яку, назад шляху не буде. Саме зараз необхідно вживати радикальних заходів – вичистити все сміття з планети. І під сміттям, він, Ейзенхорт, має на увазі хворих та блазнів. Такий генофонд планеті не потрібен, такі люди лише гальмують логічний розвиток технологій, відволікаючи роботу медицини, охорони здоров'я та влади. Таких людей необхідно прибрати, вимести, немов віником змітають пил із підлоги! І він, слава науці, може це зробити…

Спочатку слова божевільного вченого сприймалися ЗМІ як епатажність і бажання привернути до себе увагу. Але через тиждень почався жах. В усьому світі стали гинути люди. Вмирали тисячами, падаючи на рівному місці. Немов мухи, витравлені інсектицидами. Людство не оговталося від цієї новини, як пандемія набрала до лав загиблих понад три мільйони людей і не хотіла зупинятися.

Корснєва здригнулася від моторошних спогадів. Дівчина не хотіла знову прокручувати ці події в голові, але вони лізли, ніби настирливі комахи під час нічної риболовлі.

- Тобі досі їх шкода, люба? Нічого, невдовзі це пройде, жалість минає після першої сотні років, а тобі залишилося недовго… - раптом пролунав голос за спиною Корснєвої. Тихий, скрипучий, наче незмащені двері. Вона ніколи не зможе забути цього голосу.

Аліса розгорнулася і очима, що розширилися, подивилася на джерело голосу. У дверях стояв, у накинутому на голе тіло халаті, Ейзенхорт. Біомеханічна рука погладжувала вуса. Лікар посміхнувся і махнув рукою у запрошенні.

- Годі вже, пішли спати, Елісе. - Постать розвернулась і неквапливо пішла в іншу кімнату.

Спогади лавиною ринули в голову Аліси і вона, стиснувши долонями скроні, закричала.