Посох Асклепія

Максим уважно вдивлявся в монітор, рухаючи відкриті файли на екрані, перемішуючи їх і роздивляючись. Раптом у нього за спиною пролунав голос Аліси.

- Їжа готова, а ти як, знайшов, що шукав?

Квітка обернувся, очі його світилися енергією. Хлопець тицьнув пальцем у монітор.

- Так, дивись! – Максим відкрив на екрані три жпг-файли. На них зображувалися карти. Лише придивившись, Корснєва зрозуміла, що це карти Африки, Європи та всього світу.

- Це карти?.. - Аліса не встигла домовитись.

- Так, це карти трьох наймасштабніших пандемій в історії людства! На першій показані зони поразки від Юстиніанової чуми, бачиш, зона Єгипту та Візантійської імперії. Потім уже вона розповзлася по всій Африці, Європі і торкнулася Азії. Карта ж «Чорної смерті», другої масштабної пандемії, охоплює всю Європу, без особливо плаваючого вогнища поширення, дивись. - Квітка розкрив другий малюнок на весь екран.

- Наче вперше осередок виникнення виявився... випадковим, чи що? – Аліса порівняла перший та другий малюнки.

- Ось, ти теж помітила? - Хлопець підняв палець вгору. - Дивись сюди.

Він швидко застукав клавішами, відкриваючи кілька посилань. У результаті на екрані розгорнулася ще одна карта. На ній відображалися зафарбовані ділянки Європи.

- Іспанка… немов точковий килимовий удар військових. - Корснєва нахилилася, уперши руки в боки і вдивляючись у монітор. Квітка відволікся, дивлячись на округлі та відстовбурчені сідниці Аліси. – Мені здається, ніби хтось навчався розповсюджувати вірус. Все краще, краще та краще. - Дівчина випросталась і глянула на Квітку. - Макс?

- А, так, так. – хлопець кілька разів кивнув. – Наче хтось практикувався у пандеміології, є таке слово, ні? Ну, ти мене зрозуміла, ніби він тренувався вразити більше людей.

- Так, я про те саме подумала. Як тільки в історію пандемії додаєш фігуру однієї й тієї ж людини, суть самих епідемій змінюється. Вони всі стають структурованим і чітко продуманим планом ... - Корснєва зам'ялася, але все ж таки домовила. – Планом знищення людства.

- Не хвилюйся, все буде добре! - Квітка поплескав дівчину по плечу. - Навіть останній вірус нічого не зміг зробити, згадай!

- Який останній вірус? – різко перепитала Аліса. Вона нічого не пам'ятала, остання з масових пандемій, це «іспанка» у двадцятих роках минулого століття.

- Ну, як же, HCoV-217. Пандемія минулого року, яка розпочалася в Азії у січні дев'ятнадцятого та тривала до листопада того ж року. Вірус поширився дуже швидко і вразив понад двісті мільйонів людей. Летальний кінець мало місце двадцять мільйонів. Паніка була, жах! – Максим здивовано дивився на Алісу. Її очі розширювалися з кожним словом Квітки.

- В минулому році?! Не було такого, Макс… ну, звичайно! - Корснєва ляснула себе по стегна. – Цієї пандемії не було у моїй версії реальності, розумієш? Виходить…

- Виходить, Ейзенхорт живе тут, у моїй версії. – кивнув Максим і замислився. - Хм, виходить, твій зв'язок з лікарем настільки сильний, що тебе якимось чином перекинуло з твоєї версії до нашої. Щоб ти його зупинила.

- Теж мені, знайшов супервумен! – пирхнула Аліса, але вона не могла не визнати, що якась логіка в цьому є. З чого їй тоді пересуватися сюди? - Гаразд, це все добре, але їжа холоне, йдемо, після гарного перекушування краще думається! - Дівчина торкнулася хлопця за лікоть і посміхнулася.

- І то правда, ходімо, подивимося, що ти там збацала!

Після сніданку молоді люди повернулися до комп'ютера та почали копати інформацію далі. Через годину щільних пошуків, Максим знайшов згадку про якусь Серафима Дікштейн. Ця жінка довгий час пропрацювала патологоанатомом за часів Союзу, дослужившись до звання підполковника медичної служби. Зараз вона вийшла на пенсію в званні професора медичних наук.

Вік Серафими викликав повагу: близько дев'яноста з хвостиком років. Проживала вона у Запоріжжі, яке славилося своїм туристичним краєм. Чого тільки вартував острів Хортиця, з його Запорізькою Січчю та містичними капищами язичників. Та й Зміїна печера додавала статусу.

- А цікава бабця, подивися! - Аліса виділила шматок тексту про Серафиму Дікштейн. Максим уважно пробіг очима.

- Хм, справді. Не просто патологоанатом, а патологоанатом, що спеціалізувався на вивченні внутрішніх органів померлих від різних захворювань. А за часів другої світової їх було з достатком! – Квітка почитав далі. – Може, нам варто з нею поговорити?

- Ти думаєш, вона жива? – Аліса із сумнівом подивилася на хлопця. - Їй майже сто років, Максе! Можливо, вона не впізнає нікого.

- А ось тут я з тобою не погоджуся! - Квітка відкрив посилання і тицьнув курсором - Дивись!

На екрані красувалася стаття газети «Індустріальне Запоріжжя» за дві тисячі дев'ятнадцятий рік. На фото видно було літню жінку зі строгим обличчям поруч із журналісткою. І підпис: «Серафима Дікштейн висловлює свою думку про новий вірус!».

- Схоже, подружко, нам доведеться їхати до Запоріжжя! Ти як на це дивишся? – Максим хитро примружився.

- Мені то що? Я й так не у своїй реальності зараз. А ти? Тобі ж працювати треба! – Аліса тільки зараз згадала, що живе у квартирі Максима вже другу добу.

- Не парься, у мене відпустка! Так що, поїдемо, хоч, розвіюсь. – безтурботно засміявся Квітка.

- Хм, ну тоді завтра і поїдемо! – Аліса винесла вердикт, навіть не порадившись із Максимом. - Нема чого тут тягнути.

Дівчина розвернулась і вийшла із кімнати. Через хвилину Максим почув шум води – Корснєва по-господарськи мила посуд.