Посох Асклепія

Шарль де Зіне неквапливою ходою рухався до будинку. Він вдало сьогодні скупився інгредієнтами у місцевого травника. Той продав Колекціонеру рідкісний сорт тюльпана з помаранчевим відливом. Де Зіне за останні вісім років не дуже бідував. Пошуки Посоха Асклепія ніяк не увінчалися успіхом, хоча Ексільї тоді стверджував, що він тут – у Парижі.

Щоб не загрузнути в депресії через це, Шарль перейшов на рослини. Так, що знайшов спосіб не просто розбиратися в ботаніці, але ще й заробляти на цьому. Шарль наголосив на цікавому факті: якщо змінити клітинну структуру самої рослини, зокрема, квіти із сімейства ясноткових, аромат суцвіть цієї рослини також змінется.

Це дозволило Колекціонеру створювати абсолютно нові аромати, які досі ніде не зустрічалися. По суті, Шарль став таким собі ядром суцвіття нових ароматів для місцевих парфумерів. Як завжди трапляється, спочатку де Зіне не усвідомлював того, що в нього вийшло. Але одного разу стався досить цікавий інцидент.

Шарль обідав у місцевому ресторані, коли повз нього пройшов чоловік середнього віку, у фраку та з циліндром у руках. Спочатку Шарль не надав цьому значення, продовжуючи мляво колупати виделкою в тарілці. Апетиту не було жодного. Це був саме той рік, коли Шарлю вдалося перетворити лаванду з кольорової на блакитну, з крижаним відливом.

Де Зіне замислився про те, що, можливо, пошуки Посоха Асклепія – це лише прагнення? Прагнення чогось, як ідеал - недосяжне заняття, результат якого неможливий по суті відсутності предмета пошуків? Занадто багато часу він витратив на це, надто багато нервів і коштів пішло на численні подорожі, пошуки цього Посоха. Раптом на тарілку Шарля впала тінь.

Виявилося, це повернувся той чоловік, який щойно пройшов повз Шарля. Він поцікавився, звідки у де Зіне такий цікавий аромат? Вони розмовляли. Виявилося, це місцевий парфумер, трохи самовпевнений, не по літах постарілий – лише двадцять вісім! – майстер ароматів та запахів, Джузеппе.

Слово за слово, Шарль розповів про своє відкриття у сфері трансмутації рослин. Джузеппе уважно слухав, зрідка ставлячи запитання. Під кінець парфумер висловив зацікавленість особисто поглянути на зразок лаванди, що вийшла.

Побачивши квітку з бездоганним крижаним відливом, Джузеппе прийшов у невимовний захват і попросив продати йому трохи цієї рослини. Після цього парфумер надсилав до Шарля свого підмайстра, який забирав трохи «крижаної лаванди» і передавав гроші. З того часу минуло вже сім років.

Новий сорт тюльпана викликав у Шарля непідробну радість: можливо, це той самий сорт, який дозволить трансмутувати тюльпан у щось інше, не просто інший вид цієї рослини, а зовсім нове суцвіття, зовсім нову рослину.

- Мсьє! Мсьє, зачекайте! - Шарль зупинився і озирнувся. До нього біг чоловік, у неохайному камзолі, притримуючи циліндр рукою. Спочатку Колекціонер не впізнав невідомого.

- Вибачте, ви мені? - Де Зіне повністю зупинився.

- Мсьє, ви не пам'ятаєте мене? Ви тоді не називали свого імені, там, у Бастилії.

Шарль ахнув. Ексільї! Ув'язнений італієць, якого де Зіне звільнив разом із Жан Батистом на прохання своєї коханої, мадам д'Обре. Що він робить тут, у Парижі? Невже він не боїться знову потрапити до Бастилії? Французька влада не любить італійських хіміків. Особливо тих, хто спеціалізується виключно на зіллях та отрутах.

- Мсьє Ексільї! Чи це ви? – де Зіне машинально простягнув руку у жесті привітання, знявши рукавичку.

- О, мосьє мене пам'ятає! - голос Ексільї проскреготів металом, але італієць з жаром потиснув простягнуту руку. - Як ваші пошуки, мсьє? Ви його знайшли?

- Знайшов кого? – Шарль не одразу зрозумів, про що говорить італієць.

- Посох, ви знайшли Посох Асклепія?! - голос Ексільї зазвучав жорсткіше, наче внутрішня сила обволікала голосові м’язи цієї дивної людини. Тепер цей голос викликав ту ж саму реакцію, як тоді, біля ґрат камери в Бастилії. Де Зіне злякався і зробив крок назад.

- Ні, мсьє, ніякої палиці я не знайшов. - Зітхнув Шарль і розвів руки в сторони. - Ви знаєте, мсьє Ексільї, мені навіть здається, що цей Посох - лише прагнення, ілюзія цілі, так би мовити.

- Ні, ні! Ви не праві! - Ексільї вчепився в руку Колекціонера. Очі італійця практично горіли крижаним вогнем. - Посох тут, у Парижі! Він має бути в Парижі, я це точно знаю!

- Добре, добре, я вам вірю. - Шарль спробував заспокоїти італійця, що розійшовся. - Давайте так, ви мені напишете, як вас знайти, а я повідомлю вас, якщо знайду цей Посох?

- Скажіть, мсьє, як ваша колекція старовин? - Проігнорувавши пропозицію де Зіне, запитав Ексільї. Голос італійця знову став скрипучим і тихим.

- Ну потроху розширюється. Ось нещодавно прикупив кілька ікон та скульптур. - відповів, захоплений зненацька, Шарль.

- Я хочу подарувати вам, мсьє, абсолютно безкоштовно картину одного іспанського майстра, Дієго Веласкеса. - Ексільї вийняв з-за пазухи скручене в трубку полотно і розгорнув його. На полотні зображувалась напівлежача оголена жінка. - Ви не подумайте, я його не вкрав, ні. Загалом візьміть, ця картина стане гарним експонатом у вашій колекції.

- Дякую, але… мсьє! - Розглянувши картину, Шарль скрутив її в полотно і хотів поставити Ексільї питання, але італієць вже квапливо віддалявся. - Мсьє, як я повідомлю вас, коли знайду Посох?

- Коли він виявиться у вас, я сам вас знайду! - долинуло до Колекціонера, і від цього голосу спину Шарля скувало кригою.