Посох Асклепія

Боже, яким же дурко він був до цього! Не розуміти такої простої речі, як вироблення антитіл! Невже людський мозок настільки тупий, що не в змозі зрозуміти те, що лежить на поверхні?! Зуміти розробити унікальний штам, підігнати його під певні умови піддослідного організму, і забути про вироблення антитіл!

Ейзенхорт біснувався, як божевільний. Його раптове, хоч і затягнене, розуміння буквально перевернуло всі його дослідження. А необхідно було лише враховувати той факт, що вірус, хоч би яким він був, потрапляючи в організм, давав тому своєрідний «карт-бланш». Після цього захисна система організму починала вироблення антитіл у великій кількості, спрямовуючи їх усуненню проблемного вогнища.

Невже він, найбільший учений, хімік і людина, яка живе кілька тисячоліть, не зміг додуматися до цього відразу? Скільки часу втрачено, скільки сил витрачено дарма! Вже можна було запустити тест штаму на невелике поселення, або містечко, додумайся він раніше!

Проте було щось позитивне в тому, що Чарльз дізнався про це зараз. Надворі стояла середина дев'яносто першого, до нового століття залишилося якихось дев'ять років! Але це не було головне! Вивчаючи матеріали, що описують роботу організму при зіткненні з вірусами та отрутами, Ейзенхорт натрапив на роботи якогось німецького імунолога та бактеріолога, Пауля Ерліха.

Ерліх буквально за кілька місяців до цього випустив статтю, де докладно виклав суть придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Суть зводилася до того ж, що вироблення антитіл після потрапляння вірусу в організм. Таким чином, що в першому, що в другому випадку, мікроорганізми та клітини носія змінювали свою поведінку та починали діяти по-новому.

Зацікавившись роботами Пауля, Чарльз спішно виїхав до Берліну. Для цього Ейзенхорт найняв у візники наднову модель автомобіля, суперсучасний "пежо тайп 2". Ця технологія Армана Пежо представила перший автомобіль на бензиновому двигуні. Та й швидкість він розвивав до двадцяти кілометрів на годину, що перевищувало породистих коней і будь-яке пересування на каретах, або двоколках!

Заплативши воістину божественну ціну за найм такого «візника», Ейзенхорт розпочав свою подорож. За такої швидкості, хіміку знадобився лише тиждень, щоб подолати відстань у тисячу кілометрів! Раніше, при поїздці на конях, можна було витратити на такий шлях до трьох тижнів! Зупиняючись, щодня на нічліг і їжу, Чарльз нарешті дістався до будинку Ерліха.

Відправивши водія відпочивати і наказавши пригнати автомобіль до завтрашнього обіду, Ейзенхорт впевнено увійшов до будинку Пауля. Обстановка хіміка та бактеріолога виявилася звичайною, якщо не сказати бідною. Було видно, що власник любить книги, газети та сигари: цього в апартаментах Ерліха виявилось забагато. Решта ж начиння була зовсім приземленою і навіть простецькою.

- Герр Ерліх? - З нотками впевненості покликав Чарльз. у відповідь йому долинув звук, схожий на скрип стільця. За хвилину з кімнати вийшов чоловік у бороді та уважними очима.

- Wer bist du? – насупившись, прохрипів Пауль. Ейзенхорт відразу зазначив, що Пауль виглядає погано, немов після тривалої хвороби, або втоми.

Почувши німецьку гомінку, Чарльз усміхнувся про себе. Він, на увазі звички, забув, що є ще мови, крім французької та італійської. Звичка – страшна сила, і це багато хто недооцінює. Хімік відразу перейшов на рідну мову Ерліха.

- Вибачте мені, гере Ерліх, я забув, що в Німеччині можуть не знати французької. – Чарльз розвів руками.

– Я повторюю своє запитання: хто ви такий? - Пауль схрестив руки на грудях і зсунув брови.

– Мене звуть Чарльз Ейзенхорт, я хімік, приїхав до вас виключно після прочитання роботи про імунну стійкість мікроорганізмами до препаратів. - На знак поваги кивнув Ейзенхорт. - Мені здається, нам є що обговорити, гере Ерліх.

- Ейзенхорт ... - Пауль задумався, потім продовжив. – Я десь чув ваше ім'я.

- Цілком можливо, я вивчаю отрути, імунітет організму на різні штами і все в такому дусі. – Чарльз не сказав бактеріологу, що головна мета його вчення – знищення слабкого людства. То було непотрібно.

- Можливо, так. – кивнув Пауль. - Що ж, радий познайомитися з вченим чоловіком, проходьте, гере Ейзенхорт. Чаю, кави?

- Краще, чого міцніше. - Усміхнувся хімік, проходячи у вітальню.

Вони розмовляли довгий час, змінюючи теми та пляшки напоїв. Чарльз був уражений, наскільки точно Ерліх зрозумів і усвідомив суть мікроорганізмів. Не кожен учений може зрозуміти, що вплив тих самих препаратів провокує виникнення стійкості до цих препаратів! Його спостереження, пов'язані з виділенням організмом збільшеної кількості антитіл при попаданні в нього вірусу, безпосередньо перетиналися з роботами Пауля.

Імунолог ж, своєю чергою, розпитував Чарльза про аспекти поведінки організму при попаданні до нього сторонніх мікроорганізмів, якими за своєю суттю і були віруси. Ці знання дуже допомогли Ерліху розібратися в його здогадах щодо нерозуміння поведінки деяких видів мікроорганізмів. Вони проговорили до ранку, після чого Чарльз пішов, міцно потиснувши Паулю руку. Ерліх, у свою чергу, пообіцяв, що перший, хто дізнається про нові відкриття Пауля, буде саме Ейзенхорт!