Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 14.

    Кафе Легіон мало специфічну атмосферу. Якщо більшість закладів намагались привабити хорошою атмосферою чи смачною кухнею, то тут все було з точністю до навпаки. Катя колись назвала це пафосною химерністю. Тепер я розумів, що вона має на увазі.

    Воно було за два хмарочоси від вежі Еліоса. Розташовувалось в підвалі, але вигляд мало такий, ніби то спочатку побудували Легіон, а потім зверху вже якось приладнали хмарочос. Ночами тут збиралась вся золота молодь Еліоса. Та її частина, котра гидилась закладу Луки. Нарядні хлопці й дівчата, мажори третьої зеленої зони в купі з місцевими знаменитостями. Всі з вовчими посмішками, думають, що важать хоча б щось.

    Але за кілька кілометрів від цього місця весь їхній пафос спричинив би хіба тимчасові незручності для якогось чудовиська. Рівно до моменту, поки монстр не відколупав би то з зубів.

    - Ми люди війни, — казав Василь Грім. — У нас свій світ. Тому світу все одно хто ти. Він бачить тебе наскрізь.

    Настрій впав ще нижче. Тіло сповнилось якоюсь холодною підозрою. Я зиркав з під лоба на всю цю молодь, яка пила біля Легіону, сидячи на капотах автівок. Хлопці та дівчата мого віку. Або й молодші. Дорогий одяг, дорогі годинники та телефони.

    - Це цей блогер, — сказала якась білявка.

    - Хто? Цей? — її хлопець навіть не відірвав погляду від телефона.

    Я не звернув уваги. Але вимовлене з її рота «блогер» сприйнялось як образа. Пройшов далі. Оминув компанію хлопців, котрі скупчились навколо відео з чийогось телефона. Закинув кілька знеболювальних на ходу.

    - Мене чекають, — повідомив охоронцю.

    - Прізвище? — велетень в чорній футболці навіть не потрудився відірвати погляд від списку.

    - Лім.

    Він глянув у список. Тоді коротко кивнув.

    - У вас віп ложе внизу. Приємного перебування.

    Хтось з компанії позаду свиснув. Віп ложе, та воно ж збіса дороге. І на це я не звернув уваги. Марта не звикла ні в чому собі відмовляти. З чого б її економити сімейні кошти в Еліосі.

    Заклад всередині був темним. Спускаючись по сходах, я орієнтувався по світлу зі стін. Кожний ліхтар підсвічував щось диковинне. То річ з сірої зони, то кукса чудовиська, то фотокартка чогось з довоєнних часів. Для першого разу мало б справити враження.

    На мене не справляло. Навпаки, накотились химерні спогади сірих зон. Здавалось, ось-ось вискочить якийсь монстр. Про всяк в мене на спині закріплений томагавк. Достатньо завести руку за спину і долоня сама знаходила холодне руків‘я. Орест ходив зі зброєю всюди. Я вирішив, що це не така погана ідея. Тільки мисливський меч носити відмовлявся. Відчував себе негідним цього. Та й фехтував я не дуже. Ніби дрова рубав. Сокира, хоч і маленька, була кращим варіантом.

    Пройшов два зали. В одному було щось на зразок ресторану. Офіціантки в чорних панчохах та корсетах (і це вся форма) та в масках з рогами, як в суккубів ходили з тацями. За круглими столами в кутках сиділи місцеві публічні особи. Вони не звертали на мене уваги, п‘ючи дорогий алкоголь. Пройшов попри барну стійку. В бармена теж була маска, але червоного кольору. Уособлення християнського диявола на новий лад.

    Виглядав я точно не для цього місця. Сіра похідна куртка, армійські штани та військові легкі черевики. Іноді зустрічав обурені погляди, як мене сюди пустили? Я не звертав уваги. Не ваша справа, панове.

    Другий зал був весь в синіх тонах. У вуха вдарила електронна музика. Ультрафіолетові промені згори підсилювали білий одяг на танцівницях. Тут все лише починалось. Золота молодь, пасії тих старих пердунів, котрі сиділи в попередньому залі — всі намагались виглядати граційно і сексуально. В мене це викликало лише огиду. Ось це все в мене уособлювалось з Еліосом. Війна, руїни, люди в страху. І ось це все. Гидке й жалюгідне видовище.

    Йшов напряму через танцювальний майданчик. Іноді розштовхував танцюючий натовп. Що далі йшов то більшим було бажання влаштувати тут бійку. Але доводилось стримуватись. Не міг я впасти так низько в очах у сестри. Вона має побачити мене таким. Винищувачем монстрів. Тим, ким я хотів стати, коли покидав дім.

    Чорні двері у віп кімнату відчинились і з неї вийшло кілька охоронців. З неї швидкою ходою вийшов новий помічник мера. Молода енергійна заміна Артура Гордого. Золотиста чуприна, білий костюм. Ніби молодша копія Тараса Бринника. Виглядав розгніваним. Погляд ковзав в усі боки від суміші люті та безсилля. Так розгнівати могла лише Марта.

    Його погляд зупинився на мені.

    - Пане Лім, вірно? — його холодний тон лише підтвердив мої здогади.

    - Вірно, — так само холодно відповів.

    - І як я не здогадався, що не буває таких випадковостей в прізвищах…

    Мовчу. В нього троє охоронців. Всі більші за мене. Мабуть, озброєні чимось кращим, ніж в мене.

    - Ви ніколи не думали переїхати геть, пане Лім?

    Думав. Але я обіцяв Оресту. Він там, на третій сірій. Хтось мав приглянути за Валерієм…

    - Ні, — збрехав. — Мене влаштовує Еліос. Прекрасне місто. Багато роботи.

    - А ви схожі, — перебив помічник мера. — З вашою сестрою.

    - Не схожі. Знаючи її, вона ще була м‘яка з вами.

    Він хотів щось сказати, але передумав. Просто кивнув і пішов через танцювальний майданчик. Охоронці поспіхом кинулись звільняти йому дорогу. Я провів його поглядом з глузливою посмішкою. Марта аніскільки не змінилась. І це їй лише шістнадцять.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.