Розділ 54.

У долі дивні виверти. Іноді тобі здається, що в тебе все забрали. Іноді дали щось цінніше. Іноді все в житті випадково. А іноді всі ці випадковості дивним чином взаємопов‘язані.

Фестиваль зрадив усіх кого міг. І тікав аби врятувати власну шкуру. Сьогодні я ледь не зробив так само.

Валерій не став питати, чому мене з речами не було. І чому я залишив автомати. Але він про щось підозрював. По погляду було видно.

- Переживав, що я втечу? — поцікавився.

- Ні, — збрехав він. — Ти б втік?

- Без тебе і Жеррара?

- Ось я так подумав.

До визначеного місця дістались хвилин за десять. Один з людей найманців показав дорогу тунелями. В самих колишніх шахтах обладнували бійниці, готуючись зустріти представників влади. Для них чинна влада була злочинною. У випадку перемоги та приходу до влади — вони не будуть відрізнятись від них для наступних повстанців.

Я думав про це, коли ми минали вогневі позиції. Багато молоді захоплено носили набої, балки та мішки з піском. Вони багато палили, жартували. Були й ті, хто не жартував. В цій всій когорті легко було визначити у кого перший бій, а в кого ні. Для кожного з них цей бій міг бути останнім.

- Ми перша лінія оборони! — гордо розказував провідник. — Якщо ми вистоїмо, то до цих тунелів бій не дійде.

- Все буде добре, — сказав Валерій. — Сюди навіть не дійде. Вони розбіжаться від перших пострілів.

Промовчав. Різники не розбіжаться. Вони запустять в ці тунелі упирів. Я б так зробив на їхньому місці. Питання лише як провести їх під сонячним світлом. Я не знаю, чим думав Хімімото. І чи думав він про щось, окрім воїнської честі. Він закидав, що мисливцям це невідомо. Бо мисливці постійно відстрілюють когось зі стіни. Їм не до того. Робота має бути зроблена, стіна повинна вистояти. Чи зробиш ти це, як древній самурай, чи просто як садист — нікого не обходить. Бо якщо не зробиш — твої люди помруть.

Але Третогор не Еліос. Тут до цього ставились наче в історіях про лицарів середньовіччя. Пхали мораль в брудну роботу. Тут в обох сторін були плани на хранителя розлому.

Зосередься на головному, трясця!

Різники й кочівники. І невелика група Фестиваля. Різників ще в Еліосі пошматував Орест Лютий і Василь Грім. Найманці Фестиваля просто авантюристи та ідіоти. Як і він сам.

Залишились кочівники. Цих я не знав. Вічно в масках та протигазах, наче повітря їм протипоказане. Не думаю, що серед них є толкові воїни. Але якщо вони примудрились вціліти за межами мегаполісів…

Ставало світліше. Ми виходили на свіже повітря. Вітер ударив в обличчя. Світанковий туман лягав під горою. Віяло холодом.

Прийшли. Тунель вивів нас на дорогу до позицій. На дахах старих будинків вже були люди Хімімото. На вулиці стояли два перевертні. Перед нами на один з дахів вже тягнули старий кулемет та ящики з цинком. Лунали команди, крики та відбірна лайка. Чому цього всього не було кілька днів тому — я не знав. Швидше за все мерія тримала все в секреті, а повстанці вдавали, ніби нічого не знають про плани штурму. Або чекали його зовсім з іншого боку. Проте мисливський досвід поставив на такому плануванні клеймо ідіотизму.

Командував усім один з інфантів. Він іноді димів від роздратування. Між стінами будинків проносились брати Луїджі. Суккубів не було видно.

- Я капітан Мізукі, — привітався інфант. — Вас лише двоє?

- Я Ігор Лім, а це Валерій Книжник, — коротко відповів. — Валерій керуватиме коптерами та гвинтівкою. Її ж принесли?

- Так, її можна поставити ось там. Цікава штука. Сама стрілятиме?

- Перевіримо, — відповів Валерій. — Ми тоді підемо її встановлювати перевіряти.

- Вперед!

Ми піднялись вище по дорозі. Тепер до ангарів з транспортом було ближче. Цікаво, яка там охорона?

Гвинтівку закріпили так, щоб прострілювалась майже вся дорога і позиції на даху. Перевірили. Кріплення рухалось слухняно. У оператора на дисплеї з‘явилось зображення з прицілу. Збільшення теж працювало.

Ми стояли на даху і дивились вниз на дорогу

- Залишишся тут! — наказав Валерію. — Набої не витрачай дарма. Лише на когось типу тих перевертнів.

- А ти куди?

Була думка спробувати пробратись до ангара з машинами. Але внизу дорогу перетягували колючими дротами. По землі розстелили їжаки.

- Йду вниз, аби ніхто не подумав, що ми вирішили відсидітись.

І аби джини не повбивали нас за це. Проте Валерію казати не став.

- А ще знайди дронами Фестиваля. Він мав би бути там.

- Знаючи його, — Валерій гидливо скривився від згадки про нього. — Він ховатиметься позаду…

Вибух, хмара пилюки, постріли.

Ми попадали на землю.

Штурм почався. Прислухався. Гриміло не тут. Гриміло зсередини гори.

- Це що зараз було?

- Я нікого не бачу поблизу! — відповів Валерій.

Вони почали штурмувати десь в іншому місці.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.