Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 87.

    Штурм все тривав. Шістнадцятий сектор стримував найбільше тих потвор. Вони все лізли й лізли. Попри мене перетягували два міномети.

    Ще через кілька секунд пробіг кулеметник. Помічник плівся позаду. Два цинки з кулеметними стрічками він тримав у руках. Ще два під пахвами. Воно все гримало й брязкало. Але через постійну стрілянину ніхто не звертав на то уваги.

    Над нами пролетів дрон. Він завис над упирями. Мисливці кріпили на них штуки, котрі називали кігтями. І ось перед нами кіготь розкрився й на упирів упала граната.

    - Вниз усі! — закричав Мартин.

    Миттю заховався за стіною. Затулив вуха. І побачив Марту. Вона взагалі ні на що не реагувала. Просто весь час стояла збоку і не могла відвести погляд.

    Потягнув її на себе.

    - Ти що тут…

    Вибух. Крики упирів, хмара пилу. Крихітні уламки відбили барабанний ритм по стіні.

    Марта не рухалась.

    Широко розплющені очі, уривчасте дихання.

    Бий, біжи, замри.

    Психологія страху проста. У тебе є три реакції на небезпеку. І не завжди ти можеш вибирати. Мисливців вчили першої. І рідше другій.

    Студентів, котрі завмирали від страху — відраховували.

    - Краще опануйте іншу професію, щоб не довелось вас хоронити! — казали викладачі.

    В цьому не було нічого поганого, проте не всі могли перебороти цей стан. Я теж не одразу зміг.

    Тож я розумів Марту. Але не співчував. Дурепа, потрібно було чимдуж нестись в батьків маєток в Новий Батурин.

    - Прокинься! — крикнув.

    Нуль реакції. Порухав її за плечі. Вона спробувала вирватись. Відвісив їй ляпаса.

    - То як тобі зараз допоможуть твої гроші?! — заволав їй в обличчя. — Не хочеш відкупитись від вампірів?!

    Здається це подіяло.

    - Лім, трясця! — заволав Мартин. — Працюй, холєра. Залиш її або скинь за стіну, хай хоч упирів відволіче.

    Це на Марту подіяло, вона миттю підхопилась і побігла сходами вниз.

    Провів її поглядом. Охорона поспішала до неї…

    Один з упирів таки переліз через стіну. Схопив мене руками за бронежилет.

    Відчув його сморід з його рота. Солодкавий трупний гній. Ніби ясна покриті сукровицею…

    Відштовхнувся ногами від муру. Зігнувся. Упир перелетів через мене. Піднялись одночасно. Він спробував кинутись на мене. Зустрів його ударом прикладу в щелепу. Постріл збоку. Череп кровопивці взірвався. З такої відстані куля з Мартинової Грози залишила йому лише половину нижньої щелепи. Зіштовхнув тіло вниз. Хай джаґернаути далі розбираються.

    - Ще раз так клюватимеш носом і Рорк нас завтра обох повісить!

    Промовчав. Відчув, як щоки запалали, але не час зараз про це думати.

    Спалах. Тонка крива жовта стріла блискавки ударила в будинок. Зовсім поряд. Небо загриміло. На мить стало світло, як вдень.

    Упирів насправді було більше, ніж здалось. Вони наче чума — розповзались містом до стін. Тисячі кровопивць бігли до нас. Відчували нашу кров. Бігли на стільки відчайдушно, ніби відчували ще й страх. Ті, котрі лягали від куль — відчували лють.

    Злива почалась раптово. Не було легенького покапування. Небо не попередило. Одразу почало лити водою з неба. Ніби над нами прорвало небесну дамбу і звідти полився водоспад. Я навіть не зчувся, як промок до нитки.

    - Двадцять третій, перелізли стіну! — донеслось по рації. Потрібна підмога! Повторюю…

    Рація затихла.

    Знову кинув пустий магазин під ноги. Автомат

    нагрівся. До кінця ночі він заклинить з такими темпами. Ствол перегріється і замість стріляти він просто вихаркуватиме кулі. У Мартина була Гроза, їй таке не світить. А ось старий АК Звіробій потрохи давав знати: я старий, мене потрібно було списати двадцять років тому.

    - Двадцять другий, контакт на стіні! — знову передали по рації.

    - Вони відтіснили Девʼятнадцятий! Повторюю! Вони відтіснили девʼятнадцятий.

    Знову стихла рація. Звідусіль стрілянина. Злива посилилась.

    Туди полетів коптер. Спалах. У нього влучила блискавка. Коптер описав дугу, його повело в наш бік. Але він не долетів. Упав серед упирів. Вибух. Знову мусили пригинатись за мур.

    - Ігорю, біжи до хлопців на девʼятнадцятий! — крикнув Мартин. — Ми дамо тут раду.

    Кивнув.

    Біг позаду мисливців, аби не потрапити під дружній вогонь.

    В підсумках два магазини. Ще дві гранати на поясі. Червона королева і томагавк на РПС.

    З третього, другого та першого теж бігло по одному мисливцю.

    Упирі цього разу хитрили. Поки шістнадцятий сектор стримував критичну масу, вони знайшли менш захищені. І зараз вони брали мисливців у кільце.

    Мокрий одяг став вдвічі важчим від дощу. Стікало по волоссю, вода затікала в очі. Черевики ковзали по брудному бетоні. Рана на грудях пекла наче вогнем. Молила мене зупинитись.

    Це не мій бій.

    Я свій скінчив у Еліосі.

    Потрібно зупинитись!

    Пробіг двадцять пʼятий сектор. Мусимо розчистити дорогу. Мушу встигнути. В Третогорі не встигнув і там сталась бійня. Тут такого бути не може.

    Тільки не знову!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.