Розділ 48.

Інші не поспішали заходити. Гадаю, чекали, коли ми вийдемо. Або оточили будинок. Виходити через двері ми не поспішали. Піднялись по сходах вгору. Прикладом збив замок і вилізли на дах.

Будівля була стара, дах пологий. Тому йшли обережно. Сонце повільно йшло на захід, тож тримались так, аби наші тіні не відкинуло на вулицю. На вулиці чулись крики та ми не звертали уваги. Хай місцеві дають раду з цими найманцями. Нам дивом вдалось уціліти, тож покладатись на везіння я не збирався.

Будинки в Хатаке прилягали одне до одного, створюючи подобу кам‘яних змій. І всюди пологі дахи.

- Хімімото буде лютувати, — говорив Жеррар.

- Нам буде однаково, якщо не виберемось. Як твої вуха?

- Ще дзвенить, але вже чую. І в голові крутиться.

- Контузія.

- Та ну?

- А чого ти чекав? Три постріли по нас з гранатомета. Контузія це ти ще легко відбувся.

- Треба було закрити вуха та відкрити рот, — Валерій не втримався й поглянув униз.

- Це пройде?

- Не факт.

Брехати не хотів. Це не лікується. Роки пройшли, люди давно зрозуміли, що це. Але ліків проти контузії все ще не бувало. Єдина панацея — дати бійцю спокій й побути в тиші, без нервових перенапружень.

Але в такому світі це неможливо.

Ми залишились добивати одне одного на його руїнах. Бо ми більше нічого не вміли. Це частково єднало нас з монстрами.

За всі ці роки ми досконало навчились вбивати.

Наступний будинок був нижчим. Я стрибав першим. В колінах хруснуло, автомат ударив по плечах, що аж повело вбік, але я встояв. Валерій приземлився краще. Жеррара довелось ловити. Адреналін поволі вичерпувався й він переставав товаришувати з координацією. Але все ще йшов.

Перед нами поставали дві проблеми.

Коли та як спуститись?

Куди йти?

Якщо це різники, то після настання темряви, вони відправлять по нас упирів. Вночі ми не зможемо заховатись…

Автоматна черга вдарила над нашими головами. Ми полягали на дах. Ще одна вже ближче. Черепицю дробило від куль. Миттю відкрив вогонь в напрямку стрільби.

- Потрібно спуститись! — крикнув Валерій.

Він не став чекати на відповідь. Спустився до краю даху. Виглянув. Зістрибнув.

- Тут балкон! — крикнув.

Жеррар відправився слідом. Я пустив коротку чергу. Потрібно відвернути стрільця на себе.

Відповідь не забарилась. Кулі вдарили зовсім близько.

З‘їхав по краю даху, але не розрахував швидкости. Балкон я перелетів. Валерій зреагував миттю. Я мусив відпустити автомат і вхопився за простягнуту руку. Боляче вдарився об поруччя, але руку не пустив.

- Вони тут! — прозвучало знизу.

Я глянув туди, але нікого не побачив. Лише чув відлуння кроків.

- Тягни! — зашипів.

Перехопився рукою за бильця. Чоботи заковзали по стіні, марно намагаючись зловити опору.

- Гаси їх!

Жеррар теж перехилився, схопив мене за барки.

Я переліз якраз вчасно, коли знизу відкрили вогонь. Кулі пробивали підлогу на балконі. Ми влетіли у квартиру, виламавши двері.

Деякий час ми лежали, розпластавшись по землі. Але ненадовго.

- Ви що тут робите?! — запитав інфант.

Мабуть, власник маленької старої квартири. З його рук почав струменіти дим.

- Ми потім компенсуємо зламані двері! — пообіцяв Валерій.

- Що коїться там на вулиці?! Ви привели погоню в мій дім?! Я буду скаржитись! Після того, як спопелю вас..

Згори теж відкрили вогонь. Кулі пробивали дах і застрягали в підлозі. Інфанту не пощастило. Друга ж куля пробила йому голову. Він ще не встиг впасти, як ще три увіп‘ялись в його тіло. Ще кілька потрапили у вже лежачого.

Миттю перекотились до стіни. Не ворушились аж доки вогонь не припинився. Тихо дістав пістолет і навів на балкон. Вони спробують перевірити.

Валерій майже безшумно розкрив рюкзак. Щось звідти дістав.

Граната.

За роки роботи на каналі, де відстрілювали чудовиськ, йому довелось навчитись різним речам. Тож я навіть не був здивованим, коли він обережно витягнув чеку й міцно затис.

Хто б то не прийшов по нас, а вони спробували спуститись. Спочатку скинули трос. Тоді один з них спустився. Нас врятувало лише те, що нападник побачив першим інфанта, а не нас.

Я відкрив вогонь. Всі кулі пішли в тіло. Його смикнуло, він розчепив хват і полетів униз. Валерій кинув гранату в прочинені двері. Лише раз граната стукнулась об поруччя (у той момент ми аж дихати перестали), але обійшлось і вона полетіла вниз.

Вибух. В небо піднялась хмара пилу. Хтось голосно вилаявся.

Перевіряти ми не стали. Миттю кинулись з квартири. Згори знову засвистіли кулі.

Збігли вниз по сходовій. Цього разу вирішили пробиватись з боєм.

Серце шалено калатало. Очі заливав піт. Жеррар не міг швидко бігти. Валерій схопив його під руку.

- Ми наздоженемо! Звільни прохід!

Побіг вниз. Я ризикував наткнутись на своїх переслідувачів. Але їх поки не було.

На вулиці шум. Я пригальмував перед вхідними дверима. Віддихався. Зарядив магазин набоями. Шкода, що автомат випав під час падіння. Червона Королева дивувала своєю точністю та бронебійністю, проте проти озброєних автоматами противників її ефективність низька. Бронежилету на мені не було. Його залишки, мабуть, у квартирі Жеррара. Якщо від неї ще щось залишилось. Томагавк висів на поясі, проте від нього зараз толку ще менше.

Виходив обережно. Пістолет цілився в напрям, звідки по нас можуть прийти…

Рух збоку я навіть не побачив. Швидше відчув. Розвернувся, готовий відкрити вогонь…

- Збав оберти, мисливцю!

До мене з ножем йшов один з братів Луїджі. Інший схилився над якимось тілом. Дорізав.

- Ми прийшли допомогти, — джин заховав ніж за пояс.

- Це з чого раптом?

Нападник, котрого дорізав інший джин, видав дивний горловий звук й перестав смикатись.

- Вважай актом доброї волі.

Я опустив пістолет. Однаково кулі нічого не зроблять джинам.

- Твій друг в безпеці?

Позаду спускався Валерій. Жеррар йшов важко, його хитало.

- Там ще на даху залишились…

- Вже ні.

Слідом за Валерієм спускались суккуби з сестринства. Навіть в тіні я помітив, що вони всміхались. Їм подобалась ця робота.

- І знову привіт, — впізнав голос Клари. — Знали б, що з тобою так цікаво, то пішли б з вами.

Ще б хтось вас запрошував.

- То хто це був? — запитав Валерій.

- Різники? — я вийшов на вулицю.

Колись спокійний район Хатаке тепер був завалений тілами. І не лише тілами наших вбивць. Постраждали місцеві мешканці. Хтось схилявся над мерцями. Один з інфантів плакав над тілом іншого інфанта. Якась жінка намагалась якомога швидше забрати двох малих дітей геть. Примовляла їм аби не дивились.

Плач та жалоба перегукувались з виттям собак. Поки ми тікали по дахах, на вулицях кипів бій. Місцеві спробували дати відсіч незваним гостям. Дехто не пережив цього.

- Ми не змогли пройти повз, — джин прослідкував за моїм поглядом. — Тим більше такі дилетанти погано впливають на репутацію нашої професії. І, між іншим, це не різники. І не кочівники теж.

Переглянувся з Валерієм. Здавалось, ніби ця новина стривожила його більше, ніж нещодавня стрілянина. Невже найманці Цепеша дістались сюди? Чи то Фестиваль так швидко зміг знайти людей?

Підійшов до тіла, над котрим все ще стояв один з джинів. Той мовчки відійшов. Під армійською курткою чорний бронежилет. Вони були настільки впевнені в собі, що не зняли розпізнавальні знаки. На бронежилеті була нашивка. Сокіл, котрий мчав до небес.

Зізнаюсь, я був готовий до всього. Це могли бути Цепеші. Або різники. Я міг навіть не знати, хто за цим стоїть, бо це могла бути приватна військова компанія. Міг бути хто завгодно.

Це був герб Нового Батурина.

- Марта…

- Хто? — перепитав джин.

Їх послала моя сестра. Більше нікому. Лише вона спілкувалась зі мною, й знала, що я поїду. Згадав, як вона переживала, чи не заберу я її спадок. Переживала на стільки, що послала по мене вбивць?!

- Неважливо, — відповів джину.

- Може воно й так, — погодився. — А от чи погодяться вони?

До нас наближались інфанти. Багато. Усі одягнені, наче древні роніни. Деякі йшли з катанами наголо. Переглянувся з джином. Позаду напружились суккуби. Цей бій нам не пережити…

- Ми врятовані! — закричав Жеррар. — Сам Хімімото сан прийшов на допомогу!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Рудавський Денис
07.04.2023 22:41
До частини "Розділ 48."
Епічно, але чую, що на Ігорю тепер те ж саме прокляття, що і на Оресті було — 0 відпочинку і 100 справ зробити на день, половина з яких тебе вб’є кулею, а інша — ножем
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Іван Дурський
    08.04.2023 00:17
    До частини "Розділ 48."
    Спойлер!
    Деякі сцени планую зробити навіть епічнішими, ніж в першому Стрімері. Але спойлерити гріх.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше