Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.

Сьогодні до біса херовий день.

Валерій дав мені ще одну цигарку. Він сів поруч, протер окуляри, одягнув назад і взяв собі ще одну.

Попіл падав на аркуш паперу, котрий той тримав у руках. Я дав йому прочитати.

- Дорогий, пане Ігорю Михайлович Лім, — бурмотів під ніс. — На жаль змушені вас повідомити, що ваше повернення в ряди мисливців відхилене у зв'язку з незадовільним станом здоров'я. Народ Еліоса цінує усе, що ви зробили задля захисту, проте ми не можемо ризикувати вашим здоров'ям та життям. Наразі вам буде продовжена виплата лікарняних в обумовленому розмірі. Від лиця всього ордену мисливців бажаємо вам одужання. З повагою, Василь Грім. Дата, підпис.

Віддав мені листок. Я не думав довго. Розірвав його на двоє і викинув у смітник.

- Сумніваюсь, що той мудень взагалі читав це, — сказав Валерій. — Мені шкода, що так.

- Це було очікувано, — відкинувся на спинку лавки. — Міг би й не писати. Дарма місяць чекав.

Більше як рік тому мене відсторонили від служби в рядах мисливців. Я вийшов з лікарні вже поставлений перед фактом. Ви, Ігорю, більше не мисливець. Дякуємо за службу. Ще там лікарі мене попереджали, що з такими ранами довго не живуть. Диво, — казали вони.

Не диво, просто бронежилет тоді взяв на себе велику долю удару химери...

На Зе-2 сьогодні було людно. Люди поспішали на центральну площу. Вкотре переобраний мер, Платон Сірий, мав виступити з промовою. Його вже називали довічним, тож вибори для Еліоса — чиста формальність. В парку, де ми сиділи, не було як яблуку впасти. Люди спішили послухати промову. А парк, єдине велике зелене місце в на території людей був найкоротшим шляхом.

Валерій підкинув коптер до гори. Маленька біла кулька одразу зависла в повітрі. Камера глянула на нас, а тоді полетіла вгору. Сьогодні таких коптерів у небі буде багато.

- Ти зібрався це знімати? — запитав.

- Чому ні? — перепитав він. — Сьогодні ми взагалі нічого не заливали на канал. Хоч якийсь контент.

Я не відповів. Йому видніше.

Викинув недопалок. Дістав з кишені свої пігулки. Випив одним махом кілька штук. Валерій косо глянув, але нічого не сказав. Він засуджував, але біль від рани нікуди не дівався.

Рік тому ми пішли у розвідку на третю сіру зону. Рік тому ми когось втратили там. Я ледь не позбувся життя. Мені іноді це снилось. Ми на залізному мості, котрий проходить через колишній видобувний кар'єр, що не видно дна. Над нами великий птах, Сирін. Вона пронизливо кричить і кидається на нас у піке. Її кігті кожний розміром з лезо меча. І такі ж гострі. Своїм кількаметровим залізним крилом вона може перерубати навпіл практично будь-що. Я вицілюю її з кулемета, щоб врятувати товаришів від смерті...

На самому мості точиться битва. Мисливці проти двох створінь з чорною шкірою. Їхні довгі лапи з кігтями відбивають нестерпне цокання та скрегіт. Ряди гострих зубів хочуть вгризтись в плоть. А довгий хвіст наче гарпун, може пробити двері автівки. Це химери, одні з найнебезпечніших чудовиськ, котрих лише можна зустріти.

Я не звертав увагу на них, зайнятий розстрілюванням Сирін. Тож недогледів, коли одна з химер вискочила на машину і дістала мене кігтями. Я не встиг ухилитись. Все, що мені залишалось — відповзати геть. Я тримався за рану на грудях. А химера йшла до мене по кривавих плямах...

Народ почав плескати в долоні. Я глянув на дисплей. Мер виходив на сцену. Зараз буде промова про важкі часи та світле майбутнє.

Все як завжди.

Знеболювальні подіяли. Мене тоді врятували, припалили рану, щоб я не стік кров'ю. В лікарні потім лаялись на це. Нагадали, що в нас не середньовіччя. Я частково погоджувався. Лише дивом вдалось не отримати зараження. Зате це компенсувалось рубцями, котрі не давали шкірі розпрямитись, викликаючи біль.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.