Розділ 59.

До Фестиваля я не дістанусь. Валерій повідомив, що він вирушив вбік самураїв. Там йому й торба.

Щоб Фестиваль не робив, його дії постійно коштують комусь життя. Доставлення упирів, знімальний майданчик, потяг, тепер тут. Він вже як провісник смерті.

- А ти чим кращий? — запитав сам у себе. — З тобою не та сама ситуація?

В тунелі заходив на слух. Очі нічого не бачили в темряві. Треба кілька хвилин. Ліхтарем світити не хотів. Я не памʼятав, чи тунель прямий, чи зараз десь буде поворот. Намагався зосередитись, спробував напружити памʼять. Все марно. Чи то втома, чи адреналін 200 не дозволяв мозку працювати, як би він мав це робити.

Присів біля стіни. Заплющив очі. Тіло було наче не моє. Рана від сирін немов не давала мені вдихнути. Як той замок на дверях, а я все ніяк не міг знайти ключа. Потрібні мої пігулки. Ні, не можна! Однаково під адреналіном 200 вони не подіють.

Ігор Лім, спадкоємець найбагатшої династії Лімів, вколов стимулятори, мріє закинутись знеболювальними й сидить під стіною, як той наркоман.

Уявив обличчя Марти. Вона б дивилась, ні, навіть не зі зневагою. Це була б якась нова форма презирства та жалості. Цікаво, як би виглядала батькова фізіономія. Її я чомусь не міг згадати. І маму не зміг би згадати. Ніби, я б впізнав їх, але не міг намалювати їхні обриси в памʼяті…

Крики. Верески. Комусь було дуже боляче. Гарчання. Звук розривання плоті. Хвиля цього болю та жорстокості пройшла по тунелях. Здавалось, я чув її кістками. Зрозумів, що втискаюсь в стіни, хоча це й марно.

Мене пронизало від страху. У мене не вийде. В темряві упирі бачать краще. Вони швидші, сильніші…

Верески стихли. До мене деякий час доносилось відлуння чавкання. Вони впивались плоттю. І зараз вони відчують мою кров…

- Не відчують! — заспокоїв себе. — Тут її стільки, що ні чорта вони не відчують.

Ситі упирі не настільки небезпечні, як голодні. В мене є шанс. В мене вже це виходило. Я живий. Я все ще, трясця, живий!

Встав. Увімкнув ліхтар. Закріпив на автомат. Нехай бачать.

Увімкнув камеру на бронежилеті. Валерій потім змонтує. Хай підписники отримають ще одну можливість назвати мене садистом та різником.

Як виявилось, тунель круто повертав ліворуч. Якраз там були упирі. Йшов швидко. Чавкання припинилось.

Дійти до повороту не встиг. Упирі вискочили з-за кута. Гангрели. Сильні, жилаві. Шкіра аж посіріла. Худі довгі руки з кістлявими пальцями й з кігтями аби рвати. Обоє кинулись на мене. Ці були навчені. Вони не летіли прямо. Замість цього, розбіглись і побігли під стінами, намагаючись оточити.

Вибрав того, що зліва. Вони думали, що буду задкувати. Замість цього я впав на коліно і прицілився. Колись я висадив весь магазин і так і не попав. Тепер я стріляв краще.

Звіробій випустив четверту чергу, коли один з упирів упав. Я навмисно бив вниз корпуса. Одна з куль потрапила в коліно. Ще одна в таз.

Упир справа стрибнув. Розумів, що дострибне і повалить мене на землю. Випита кров допомагає вампірам регенерувати. Тож йому достатньо лише дістатись до мене зубами…

Він точно не чекав, що я кинусь до нього. Автомат повис на ремені й стукався по ногах, коли я вихопив томагавк. Ударив згори в череп. Пробив аж до місця, де мав би бути ніс. Змістився вбік, підбив ноги. Упир незграбно повалився на землю. Відпустив томагавк, дозволивши тому впасти. Знову схопив автомат. Кілька пострілів у тіло.

Повернувся до іншого упиря. Він підповзав до мене намагався дістати рукою…

Перша куля пробила долоню і полетіла в ключицю. Йому відірвало кілька пальців.Дві наступні потрапили в спину. Автомат клацнув холостим. Ногою наступив на другу руку.

Перехопив автомат лівою. Активував магнітну рукавицю, простягнув руку в напрямку томагавка. Вилетів він швидко. Схопив його в польоті. І ударив іншого упиря в шию. Тоді ще раз. Промахнувся і томагавк перебив хребет. І ще раз. Навіть не розумів, що гарчу. Майже як самі упирі. Знову удар. І знову.

Зупинився, коли томагавк став слизьким від крові та мізків.

Сам не знаю, чому, але закричав. Ніби залишки люті покидали моє тіло через крик. Я все ще живий! Але сказати вголос не міг. Лише кричав над тілом упиря, як той звір.

Перестав, коли в грудях закололо і переможний варварський клич змінився болем та кашлем. Потім кілька секунд віддихувався. Навіть автомат спочатку забув перезарядити.

А тоді виглянув за стіну…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.