Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.

Експрес до Третогора випустив усіх охочих відвідати Еліос. Люди приїжджали з менших міст, щоб побачити останній форпост людства. Далі територія чудовиськ. З початком війни третя сіра означала край світу. Що за нею — не знав ніхто. Але нам потрібно в інший бік.

Сам експрес виглядав масивним чорним змієм з минулих століть. З під коліс виривався пар. Контролер ходив у супроводі двох озброєних бійців. Між виходом одних пасажирів й запуском інших, вагони ретельно перевірялись. Самі ж туристи чи не вперше стикнулись з ще одними воротами з такими самими дронами, як на першій сірій зоні. Перевірка на людяність.

Ми стояли на сучасному (в порівнянні з поїздом) пероні з усіма необхідними документами. Валерій палив цигарку. Я дивився на екран. Там без звуку велось якесь шоу. Тоді промайнули кадри нашої дуелі з Цепешем. Далі кадри, як я стріляю в Анжеліку. Про всяк накинув каптур на голову й поправив темні окуляри. Ще тут мені не вистачало хейтерів.

- Я ніколи не покидав Еліос, — схвильовано сказав Валерій.

- Ти нічого не втратив, — відповів.

Частково я збрехав. Знищений світ все ще мав чим зачарувати. Країни та держави зменшились до рівня мегаполісів та віддали решту землі у вільне володіння всім авантюристам. Завжди знаходились люди, як Вавилон, котрим не сиділось на місці. Рештки багатьох з них лежать попри дороги. Нам кажуть, що світ за межами Еліоса пустий. Не настільки…

- Ваші квитки, будь ласка, — сказав провідник.

Вдвічі вищий за нас. Його спина, руки та ноги прикріплені до екзоскелета. Масивні чорні металева конструкція з багатьох трубок, шурупів та моторів повторювала рухи власника. На тімені виблискували діоди поряд з двома шурупами просвердленими в голову. Конструкція не знімалась.

- Боляче, мабуть, — припустив вголос.

- Спочатку, — відповів провідник. — Потім звикаєш.

Я швидко оглянув його. Не молодий, але без видимих дефектів. Екзоскелет військової моделі. Схожі ставлять в мисливську броню джаґернаутів, тільки не просвердлюють в мисливців. Але джаґернаути з‘явились не одразу й екзоскелет був старішим. Тоді люди використовували всі способи боротьби з монстрами.

- У вас в купе буде ящик, куди мусите скласти всю зброю до прибуття.

- Знаємо, — сказав Валерій. — Багато людей у вагоні?

- Як все. Багато людей хочуть покинути Еліос, особливо, коли Третогор нарешті відкрив сполучення. Ви не єдині.

Валерій хотів відповісти, що нам не туди, але я вчасно забрав квитки й зайшов усередину. Цікаво, чим добиратиметься Марта?

Вагон був старим. Інтер‘єр хтозна-якої епохи. На вікнах старі білі фіранки, коридори вузькі. На коричневих дверях купе затерті білі номера. В проході люди з валізами, завеликими для самих проходів.

- Складається враження, що їх навмисне робили незручними, — прошепотів Валерію.

- Колись були цілі держави такі, — відповів той. — Незручні що для своїх людей, що для сусідів.

Ми викупили ціле купе, щоб не мати клопоту з пасажирами. Не варто зайвий раз світитись, вирішили напередодні. Проте ми дарма хвилювались.

Наша публіка в Третогор не їхала. То були переважно старіші чоловіки та жінки з жорсткою шкірою на руках, обвітреними обличчями. Роботяги не оцінені Еліосом.

Були й молодші в дешевих костюмах. Починаючі маклери, брокери та мілка риба у великих біржових операціях. Авантюристи та спекулянти всіх мастей. Тут їм бракує повітря, бо десь там нафта й золоті гори. Там будуть нові акціонерні товариства.

Сьогодні вони збиратимуться у вагоні ресторані й витягуватимуть цінні відомості з таких самих невдах, але більш захмелілих.

Були й такі, котрі їхали далі. Для них Третогор лише перевал. На них чекає інший світ.

Втікачі, невдахи, авантюристи — і ми серед них.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.