Розділ 70.

Те, що ми їдемо вірно стало зрозуміло скоро. Обабіч старих розбитих доріг були здорові білборди.

Ласкаво просимо у Рагнарок.

Надійність та стабільність.

Гарантуємо спокій.

Валерій сидів поруч і знімав усе на камеру. Він криво посміхався, читаючи написи.

Свого роду так і було. Місто надійне — з нього не втекти. Стабільне — там стабільно голод серед упирів. І спокійне, як в труні.

В баку залишилась четвертина. Якщо біля мегаполіса ми не знайдемо чи не виторгуємо пальне…

Поглянув на карту. Валерій несхвально покосився на мене.

- За дорогою слідкуй!

- Я рахую, скільки нам йти пішки про всяк.

- Давай, ти це рахуватимеш, коли ми зупинимось!

Кивнув.

Жеррар спав позаду. За кермо ми його не пускали. В логістиці він не тямив. Якщо доведеться йти пішки — буде тягнути речі. Бо користі поки що з нього жодної.

Небо над нами розрізав шум. Звук наростав. Десь гуділо. Валерій опустив скло, витягнув голову.

- Там гелікоптер! — видав.

Жеррар і собі виглянув.

Війна похоронила більшість нашого авіаційного озброєння. В Еліосі нічого летючого не було. А тут летів довгий сталевий хижак. Довгий випуклий ніс, тонкий хвіст, гострі, як бритва лопаті аби розрізати повітря. І два кулемети по боках. 300 тонн смерті. Декілька таких і можна рівняти червоні зони з землею. Металевий звір пролетів над нами. Від звуку хотілось забитись униз, заховатись в яму. В шлунку стало неприємно поколювати. Що ж мало трапитись, аби ми втратили літаки та гелікоптери?

- Летюча машина смерті, — видав Жеррар.

- А якби пілоти отримали наказ бити на ураження? — запитав Валерій. — Що можна було б вдіяти?

- Померти швидко.

Гелікоптер пролетів над нами й помчав вперед. За ним пронісся ще один, але вантажний. Перший виглядав довгастим, наче акула. А ось наступний більше скидався на кита. Жодної зброї я не помітив. Вони не звернули на нас жодної уваги. На щастя.

Але в цьому була й перевага і надія для нас. Можливо десь є паливо. Мають вони чимось заправляти гелікоптери, то й для нашого позашляховика може щось знайтись. Питання: чи поділяться.

Дорога стала проходити через ліси. Густі, непрохідні. Високі та низькі, масивні та не дуже дерева проносились обабіч. На такій швидкості ліси виглядали спокійно. Тільки ось ми проминули кілька табличок: міни. І лише у двох місцях зустріли: радіація.

Валерій після гелікоптерів вирішив не провокувати нікого зайвий раз і заховав дрони. Знімав дорогу на камеру. Але зовсім скоро і її довелось вимкнути. Стара, розбита дорога привела нас до блокпоста.

Масивні бетонні плити в поперек дороги. Автомагістраль перетворилась на зовсім вузьку одно полісну дорогу. Доводилось змійкою об'їжджати бетонні плити, біля котрих знаходились автомобільні та протитанкові їжаки. Проїхали кулеметне гніздо, з мішків з піску. На них ліниво сидів кулеметник. Палив цигарку. Кулемет був позаду, шолом на мішку поряд. Значить, гості тут не часто.

Бетонні плити закінчились табличкою зі стрілками. Люди вправо. Монстрам розвернутись і піти назад. Виключення було лише для джинів. Навіть тут ці сірі створіння вибили собі переваги.

Чатовий побачив нас швидше, аніж ми його. Сірий камуфляж, бронежилет. Автомат висів на ремні попереду. Ще один сидів на бетонній огорожі збоку. Тримав автомат на колінах.

- Я не впізнаю форму, — сказав Валерію.

- Може тому, що ми не в Еліосі?

- Євгене, ти їздив цією дорогою?

Військовий підняв руку, наказав зупинитись.

- Ні, їздив в обʼїзд, — Жеррар з пересторогою дивився на військових.

Зупинився. Відкрив вікно.

- Бажаю здоровʼя! — підійшов до нас.

- І вам.

- Куди прямуєте?

- Хочемо зупинитись біля Рагнароку. Знайти бензин.

- Звідки ви знаєте, що він там є?

- Не знаю. Сподіваюсь, що він там є.

- Зрозуміло. Приготуйте документи.

Готували їх дуже обережно. Без зайвих рухів, повільно. Навіть Жеррар примудрився без дурниць.

Підійшов ще один. Глянув на документи. Мешканець Еліосу та два уродженці Нового Батурина.

- Звідки прямуєте?

Військові переглянулись. Звук вибухів міг дійти й сюди. А міг і не дійти, але вони могли отримати інформацію, що там сталось. Проте брехати не став. Це пряма дорога на Третогор. Повернути кудись і можна зникнути безвісти за невиясненних обставин.

- З Третогора.

- Біженці?

- Ні, просто подорожуючі.

Зараз наша доля залежала від цього блокпосту. Якщо вони раптом відкриють вогонь, то їм нічого за це не буде. Хто буде нас тут шукати? Інквізиція з Еліосу, іприти з Третогора? Чи може упирі з Рагнароку? Кому з них є до нас діло?

- Дуже дивний маршрут, — військовий повернув документи. — Звідси ніхто не їздить. Чудовиська іноді приходять. Але щоб люди, то такого не було.

- Які саме чудовиська? — поцікавився.

- Та упирі здебільшого. Або слабокровні вампіри. Намагаються прорватись до стіни.

- Дуже дивно, — почухав підборіддя. — Я думав, упирям немає справи до інших упирів.

- Звідки такі знання?

- Я колишній мисливець, — сказав. — Звільнений за станом здоровʼя.

Як доказ, простягнув документ мисливця. Понад рік вислуги. Дрібниці звісно, але то для захисників Еліоса.

Мені іноді не вистачало цього. Не вистачало роботи на кордоні зелених зон. Навіть Василя Грома не вистачало. Він був, звісно, рідкісним лайном, проте він дбає про безпеку Еліоса. Командирів не вибирають.

- Далеко ви від Еліоса, — військовий глянув в документ.

Кивнув. Знав би він, куди ми дійсно прямуємо…

- Що ж, як солдат солдату. Зʼїдете за кілька кілометрів на розвилку, там в джинів є пальне. Але ціни вони деруть люті. Знаю, що ви не на службі, але мусите показатись командиру Рорку для відмітки. Може знайдеться робота в Рагнароці…

- Станіслава Рорка я знаю. Не те щоб добре, але тим не менш. Вчився колись в Рагнароці до червоного конфлікту.

- Тоді щасливої дороги. Окрім джинів нікуди не звертайте. Біля Рагнароку часто бувають рейдери. Бачили, гелікоптери? То по них.

Як на доказ його слів, десь попереду запрацював кулемет.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Рудавський Денис
19.09.2023 14:10
До частини "Розділ 70."
Військові - як ковток свіжої води був у цьому розділі. Мені сподобалося, що описів було багато, бо я завжди уявляв територію за містами, як велику пустелю без жодного натяку на життя
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше