Розділ 15.

Віп ложа мала приємнішу атмосферу. Темрява поєднувалась з теплим світлом жовтих ламп. Я спустився по гвинтових сходах вниз. Консьєрж, літній сивий чоловік в чорному костюмі попросив мене здати зброю. Я не заперечував. Після цього він показав, куди йти.

Віп ложі більше виглядали як окремі кімнати десь в офісі. Я минав їх, вдивляючись на різні химерні статуетки на стінах. Таке мистецтво було мені незрозумілим.

Марта вже чекала мене. Я зрозумів це, коли двері навпроти мене відчинились і звідти з винуватим виглядом вискочила офіціантка. Я пропустив бідну дівчину з тацею. Швидше за все її вини не було, щоб не сталось.

- Не подобається місцева кухня? — запитав з порогу.

- Ти називаєш це кухнею?

Голос став трішки дорослішим, я б міг і не впізнати його через телефон. Хіба що її холодні інтонації з нотками влади, котрі більше нагадували дитячий каприз.

За роки, що ми не бачились, Марта з капризного дітиська перетворилась в капризне дівчисько. Чорне каре до плечей, засмагла шкіра, голубі наївні очі. Червона помада на маленьких губах. Коли вона всміхалась, на щоках з‘являлись дві маленькі ямочки. Але всміхалась вона хитро. Моя сестра ззовні перетворилась на струнку, тендітну красиву дівчину. Вона плавно піднялась з-за столу, з грацією танцівниці. На ній літнє чорне плаття з намистом оксамиту на шиї.

- Паскудно виглядаєш, братику.

А характер таки не змінився. Легким жестом вона запросила мене за столик.

- Ти стала красунею, — чесно сказав.

- Знаю, — погодилась. — Але довелось постригти волосся, щоб бути схожою на смак майбутнього чоловіка.

- Он як?

- Батько ставиться до шлюбу серйозно. Через три роки ми доєднаємо до сім‘ї Лім ще влади. І кількох дурників.

Ось так завжди. Не стане вона пані з чоловіковим прізвищем. Ні, вона буде Лім, але додасть своїм тілом та своєю хитрістю нові маєтки, підприємства чи своїх людей при владі.

- Хороші гени? — запитав.

Ледь не плюнув на землю від цього. Здавалось, за два роки в Еліосі я мав відвикнути ставитись до людей, як до матеріалу. А ні, прибула Марта і нагадала мені, хто я такий.

- Хороші. Наші люди перевірили медичні картки. Діти будуть здорові.

- То ти на весілля приїхала запросити?

- Ні, це зайве, — спокійно відповіла Марта. — Твоєї присутності на весіллі не потрібно.

Офіціантка постукала і занесла тацю з їжею. Тоді чемно вклонилась і запитала чи ще щось потрібно. Марта жестом відіслала її геть.

- А помічника мера запросила? — стримав образу.

- Цього недоумка? — пирснула. — Він хотів залучити сюди наші активи. Розпинався про укріплення стіни, щось про безпеку. Потім про нові робочі місця. Набрид. Еліос не отримає від нас ні копійки.

- Це могло бути вигідно…

- Добре, що ти пішов, — Марта налила собі в келих щось з пляшки. — Бо ти нічого не розумієш. Еліос це діра. Ви тут приречені на жалюгідне існування рівно доти, доки монстри не вирішать, що з них досить вас терпіти. Я скажу тобі те, що сказала тому дурнику. Допоки у вас тут існує перша зелена зона з всіма тими бідняками — доти тут не буде багатства. Її треба знести й будувати щось на ній.

- А люди?

- Які люди? Покручі з генами мисливців. Нестабільні елементи, в крові у котрих вбивати. Як ти можеш жити серед них?

До цього моменту я був ситим по горло Еліосом. Він тиснув на мене. Але я не збирався давати його ображати якомусь розбещеному дівчиську.

- Гадаю, ти будеш на рідкість паскудною матір‘ю з таким підходом до людей.

- Десь як наша, не гірше. Тільки не віддам владу в руки чоловіку. Моєму обранцю далеко до нашого батька.

Вона батькова улюблениця. Тільки її він прощав всі її капризи. Мене й племінників виховували суворо. Ви Лім, панове. Поводьтесь відповідно…

- Це радує, — відкинувся на спинці стільця. — Буде на одного покидька менше.

Марта прекрасно володіла собою. Вона навіть не обурилась. Жодного виду.

- Звісно, — встромила вилку в замовлену страву. — Ти ж покинув нас.

- Втомили мене ці бесіди, — поклав лікті на стіл. — Чого тобі треба?

Мови про моє повернення не йшло. Сім‘я відхрестилась від мене, через те, що я хотів стати мисливцем. В Новому Батурині немає чудовиськ. Там людство процвітає, бо війни там не було. Це ми тут для них варвари та дикуни. Там тебе люблять, якщо ти лікар, вчений чи спортсмен. Там ти повинен мати престижну роботу. Чи готуватись перейняти сімейні справи. Це було навіть іронічно. Квітуче, передове місто в плані сім‘ї дотримувалось феодальних принципів…

- Спочатку в мене до тебе кілька запитань, — Марта витерла серветкою кутики губ. — Пройдемось?

- Не хочеться.

- Я наполягаю. Твоя молодша сестра приїхала до тебе. Познайомилась з твоєю майбутньою колишньою дівчиною. Досить милою, хоч дурненька і недоглянута, але вона варта кращого. А ти не хочеш відповісти на кілька запитань.

Поборов бажання вдарити її. Тріпнути б оце мале головою в стіну. Але манери. Її гордість не дасть навіть показати що їй боляче.

Марта встала з-за столу. Вийшла з віп ложі. Я пішов слідом.

Йшли недалеко. Вона підвела мене до однієї зі стін. За освітленим теплими жовтими тонами склом була маска. Марта провела рукою по склу.

- Я вже бачила такі. Визнаю, в цьому є щось красиве.

Красивим вона назвала маску. Репліка виглядала подібною до оригіналу. Тільки ця була з пластику і зробленою в Еліосі.

Справжня маска мала бути з кістки. Там були пори нерівності. З під справжньої маски дихала смерть.

- Носій маски тобі б таким не видався, — гірко всміхнувся.

Згадалась третя сіра зона. Жилаве тіло, котре покривав захисний шар з кісток. Одним порухом він міг підіймати мертвих...

- Кощій, — Марта точно назвала носія маски. — То ти бачив його?

- Це не ті спогади, якими я б волів ділитись.

- Уявляєш, яка могутність криється в маленькій масці. Відновлення кісток, воскресіння. Чудеса регенерації всього лише в одному предметі…

- Ти не знаєш, про що говориш…

- Я не вчена, як дідусь. Батько якось казав, що в молодості він наймав цілі експедиції, щоб ті приносили йому залишки таких ось чудовиськ.

- Та ну?

- Сама не вірю до кінця. Казали, йому погрожували виключенням з сім‘ї. Аж тоді він облишив це. Зосередився на інших наукових відкриттях. А в пам‘ять про молодість зробив у підвалі музей.

- Швидше кімнату химерних експонатів.

Я бував там. Нас ніколи туди не пускали, але дітьми ми облазили практично весь маєток. Ті химерні реліквії стояли безладно і в темряві на них легко було наштовхнутись. Звук розносився по всьому підвалу…

- Дідусь тепер постійно там. Його більше нічого не цікавить. Він сидить за своїм столом і щось розглядає. Він помирає.

- Мені шкода.

- Тому я тут виконую його волю. Він передав тобі дещо. Я залишила під столом в кімнаті.

Я не чекав на неї. Так і залишив її роздивлятись фальшиву маску кощія. Оригінальних масок окремо від носія просто не існувало. Якщо не брати до уваги, що Кощій її так легко не віддасть, мисливці просто не залишали жодної. Цей заклад би випадково згорів, якби в них закралась бодай підозра.

Під столом був маленький чорний тубус. Запечатаний. На ньому стояла пломба з великою літерою «Л». Марта зайшла слідом.

- Ти не відкривала? — запитав.

- Хотіла, але порушувати волю помираючого я не буду.

- І це єдина причина?

- Це взагалі не причина. Я просто скажу тобі прямо, а ти зробиш, як я кажу.

- Он як? — повернувся до неї обличчям.

Марта не всміхалась. Вперше я бачив її серйозну, без тіні зверхності.

- Щоб там не було, це нічого не змінить для тебе. Ти більше небажаний гість вдома. Щоб не було в цьому тубусі — не повертайся. Чуєш мене?

- Не глухий. Але з чого раптом мені тебе слухати?

- Тому, що ти зрадив сім‘ю. Ти пішов проти волі всіх нас. Навіть не припускай, що це щось змінить...

Я раптом чітко згадав, чому таки пішов. Згадав скільки тоді бруду вилилось на мене від рідних. Згадав, що не жалкував, що покинув їх.

- Переживаєш за свій посаг? — тихо запитав.

Марта не відповіла. Але її очі небезпечно блиснули. Наша спільна кров для неї нічого не означала, коли мова заходила про спадок.

Підкинув тубус в руці. І пішов до виходу.

- Не відкриєш його? — крикнула мені вслід.

- Не при тобі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.