Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 89.

    Друга червона зона складалась з суцільних підземних переходів. Тут колись була широка автомагістраль. Але машинами тут не користувались. Тож дорога місцями дала тріщину, пускаючи між асфальтом траву.

    Проте милуватись цим я не хотів. Довелось йти підземними тунелями, наповненими натовпом бідняків. Вампіри, перевертні, інфанти. Вони йшли потоками по своїх справах. Під стінами спали безпритульні упирі. Колись хтось з них міг бути вищим, як я. Міг належати до клану Цепешів.

    Притиснув відрубану руку до тіла. Я перестав відчувати оці фантомні спогади. Ніби так і було. Влад Цепеш, найвідоміший блогер серед чудовиськ, найкращий вбивця нижчих створінь тепер тікає тунелями другої червоної зони.

    - Там є один зі старших носферату, — згадував слова Мереї. — Він може допомогти.

    Протиснувся попри юрбу упирів. Вони принюхались. Неприємно зашипіли. Але далі цього історія не розвивалась.

    До носферату ще було йти і йти. Він допоможе. Але є проблема.

    - Він ненавидить Цепешів, — попередила Мерея.

    Спустився нижче. Шлях пролягав через резервацію. Коли клан гангрелів підняв повстання, вцілілі вампіри змушені були або приєднатись, або відійти на резервацію. Клан Цепешів пішов з Себастьяном Гангрелом на мирову. Менші клани тепер мають на нас зуб. Мій батько підставив їх. Віддав на поталу, хоч обіцяв захищати.

    Буде дуже невесело, якщо мене впізнають. До мого старого їм не дістатись, а те, що я персона нон грата серед своїх… Кого то цікавить.

    Тож я йшов тінями серед лабіринтів підземних переходів, проштовхуючись серед низькосортних.

    Суміш запахів та звуків змушували мене скривитись. Вони перетворили резервацію на гадючник. Живуть і вмирають у власному смороді та лайні.

    - Вони? — почув позаду.

    Обернувся. Юнак стояв голий по пояс. Блідий, жилястий. Коротке сиве волосся, тонкий гострий ніс. Він міг би зійти за дівчину. Вельми некрасиву дівчину.

    - Ти до мене? — рука потягнулась до стилета.

    Він посміхався. Бліді губи розтягнулись в посмішці. Інші монстри ніби не помічали юнака. Я б теж не помітив. Якби він сам того не захотів.

    - Звісно до тебе. Ти ж Влад Цепеш.

    Я озирнувся, але ніхто з перехожих не звернув уваги. Симаргли все знають. І все бачать. Ось переді мною типовий представник. Демон-вісник. Його не побачити та не почути, якщо він сам цього не захоче.

    - Чого тобі потрібно? — перехопив стилет міцніше.

    Я й з двома руками з ним не справлюсь. А з однією взагалі не варто намагатись. Але без бою я не здамся.

    - Чого мені потрібно? — глузливо перепитав.

    Вмить опинився у мене за спиною.

    - Чого ТОБІ потрібно? Сам Влад Цепеш прийшов у резервацію. В місце, яке зневажає. В місце яке допоміг створити його батько.

    Розвернувся, готовий вдарити, але наткнувся на упиря. Він принюхався до мене. Вишкірив ікла. Упир відійшов. Боявся. І правильно зробив.

    - Ти ж розумієш, що не можеш завдати мені шкоди? — Симаргл зʼявився поряд.

    Його не обходив ні холод, ні протяги в переходах. Бліде жилаве тіло не реагувало на жодні подразники. Ідеальні вбивці. Безшумні, невидимі, їм не потрібно харчуватись чи пити кров, як ото мені. Вони могли б допомогти виграти війну…

    Але не допомогли. Проблема полягала в тому, що люди навчились їх виявляти. Не знаю як, але в певний момент мисливці зрозуміли, як з ними боротись. Тож вони могли бути невидимі лише серед нас. Можливо це останній Симаргл в усьому Еліосі.

    - О, мене зворушує, що ти переймаєшся стосовно популяції мого виду, — він не ховав зневаги. — Але в тебе є власний клопіт.

    Я пішов вперед. До третьої червоної ще йти та йти. Симаргл міг читати мої думки. Що він і робив. Потрібно сфокусуватись на чомусь. Поглянув перед собою. Розмальовані прокльонами, потріскані стіни. Кілька перевертнів спали на виході з тунелю.

    - Передавай, що хотів і зникни! — пробурчав.

    - Я б так і вчинив, але у мене розпорядження тебе привести. Сказали живого, але не уточнили, щоб цілого. Хоча назвати однорукого цілим важко.

    - Твої кпини мене не зачіпають, — холодно відповів.

    Потрібно сфокусуватись на сходах.

    - Чудово. Бо нас чекає довга дорога. Спробуй не відставати.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.