Стрімер. Довга Дорога Додому.

Зі скрипом, лайкою, прокльонами та з третьої спроби я таки зміг піднятись в костюмі. Скинув з себе шматки бетону. Увімкнув додаткові ліхтарі.

Упирі зацікавились Валерієм. І що дивно, він не припиняв стріляти. Короткі ліниві черги наче лунали знадвору.

- Ти там плануєш вилізати? — запитав по рації.

Посвітив ліхтарем нагору. Я пролетів кілька поверхів, як виявилось. Без костюма таке падіння я б не пережив аж ніяк.

- Ігорю! Я стягнув на себе все, що міг!

Я б й сам радий вийти на світло. Та літати джаґернаут не вмів.

- Можеш відходити, — відповів. — Я знайду інший вихід.

- Я тоді йду до електростанції. Буду з хлопцями.

Озирнувся довкола. Промінь світла марно намагався знайти хоч якийсь натяк на вихід серед сірих стін. На карті для туристів цього місця не було.

- Я приєднаюсь до вас ближче до вечора.

Було б добре, якби вони змогли налагодити електрику. Але не з моїм везінням.

Рано чи пізно, часниковий спрей втратить силу і упирі ні з чим мене не сплутають. Вони прийдуть і спробують витягнути мене звідси.

- Пропоную увімкнути сонар! — передав по рації Якуб.

- Що?

- Що чув. Лім, ти головою вдарився? Вмикай сонар, кажу.

- В Еліосі такого не було.

- Дивно. Що з раритет у вас там на озброєнні? Музей пограбували? Вмикай, кажу, чого тупиш?!

Кілька хвилин я шукав необхідний тумблер. Ідея не зовсім зрозуміла, але з Якубом я не сперечався.

Дисплей засвітився синім. Невидимі хвилі розійшлись від костюма. Вони розходились підлогою та стінами. Просканована раніше карта почала домальовуватись в реальному часі. Я не впевнений, що звичайний сонар мав працювати саме так, але розпитувати не став.

Одна зі стін здавалась тоншою, ніж решта. Ударив по ній. Кілька цеглин відвалились і зникли за стіною. Відлуння, здавалось не чули хіба на стіні. Вдарив ще раз.

З четвертого разу стіна не витримала і ліхтар освітив довгий коридор.

Пастка вже не здавалась такою. Я мав куди рухатись. Йшов поволі, намагався не шуміти. Згори ще сипались дрібні шматки бетону. Але я не звертав уваги. Бетон не упирі.

Темний широкий коридор. Вицвілі бетонні стіни. Пахло сирістю. Я не мав жодного розуміння, куди йду.

- Валерій! Валерій, прийом!

Рація мовчала. Знову увімкнув сонар. Карта доповнилась, але багато толку з інформації не було. Ось тобі стіни, за котрими нічого немає, бо тунель чорт його знає на скільки метрів під землею. Ось тобі тунель, який не завершується. І невідомо, що з того гірше: місце куди мене виведе, чи тупик. Звісно був ще варіант: упирі з обох боків. Ото вже було б зовсім погано.

Невідомо куди тікати, невідомо як вести оборону.

Я навіть не був впевненим, що все ще був у підвальних приміщеннях архіву. Просто стався збіг обставин, я провалився вниз і натрапив на якийсь тунель. Залишитись я не міг, вилізти з джаґернаута не хотів, вирішив йти під землею в невідомому напрямку. Бо Третогор мене нічого не навчив. Не ходити невідомими підземними тунелями.

Уявив, як я говорю це Рорку. Шия залоскотала. Якраз в місці, в котре б тиснула мотузка, бо за таке він міг мене й повісити. Наказ, знайти архіви, Ліме...

І дриґав би я потім ногами в повній задусі.

Чіп і Дейл ризикуючи життям відключили РЕБ, Якуб та решта людей ведуть Аркадія, жирну пародію на мисливця, до електростанції, щоб полагодити електричний купол. Ігор Лім — лазить десь під землею в кілька центнерній броні. Просто прекрасно.

Спускався усе нижче. Рація зрадницьки мовчала. Щастило, що прохід був широким і не доводилось вилізати з костюма. Не в моєму теперішньому стані.

- Якщо ти в темному тунелі, не йди на світло, — сказав сам собі.

Мабуть, я задовго пробув у темряві. Вітаю тебе, дурнику, ось цей тунель усе твоє життя.

Невідомий напрям, повернутись назад ти не можеш, бо там виходу немає. Там глухий кут й упирі згори. А ще позаду Третогор, знищений ракетами. Та Еліос, котрий ненадовго, але став мені рідним. Рідним та водночас далеким. Мене там вже нічого не тримало. Вам відмовлено в поверненню на службу у звʼязку з незадовільним станом здоровʼя. Я не застав часи, коли зі служби не звільняли, поки ти дихаєш. Тепер тебе не можуть повернути, бо на твоє місце більше здорових рекрутів більше, ніж тобі самому би того хотілось.

Зупинився.

Розвернувся освітив ліхтарем тунель за спиною. З цими всіма роздумами я міг не почути упиря просто позаду себе. Але нікого не було. Ігор Лім, різник з Еліоса, в місті повному упирів блукає під землею в абсолютній самотності. І треба ото було знімати відео з Валерієм, де я обіцяв криваві кадри з Рагнароку? Бальдр однаково мене тут не знайде...

Земля під ногами просіла. Джаґернаут похитнуло, я хотів замахати руками, та різкий біль в грудях не дав цього зробити. На очах виступили сльози. Мене повело вперед. А далі земля зовсім зникла. Я летів ще нижче. Вдарився об стіну, відбився від неї.

- Активую режим посадки...

Я не одразу зрозумів, що то голос в джаґернауті до мене. Який режим?

Приземлення вийшло не дуже. Влетів у щось металеве. Підлога просіла під вагою.

У голові дзвеніло. Навряд чи я б пережив і це падіння поза костюмом. Клацнув тумблер, щоб ввести у себе ще адреналін 200. Дисплей засвітився червоним. В очах пливло, тож вартувало зусиль прочитати: можлива інтоксикація. Голки в моєму тілі передавали мій стан джаґернауту. Костюм, очевидно, не хотів прискорювати мою смерть.

Сонар увімкнувся сам.

Я таки зміг впасти ще нижче. У всіх сенсах. Але не подумав би, що на дно веде шахта ліфта.

Не підіймаючись, увімкнув ліхтар. Ліфт, мабуть, вантажний. Замість коробки, просто металева підлога. Троси йшли по кутах. Решту розгледіти я не встиг, бо масивні двері почали відчинятись.

Тріск та скрип, здавалось, вибухнули в моїй голові. Націлив на двері кулемет. Хто б там не був унизу, а без бою він не наблизиться.

- Там була кнопка виклику ліфта, якби тобі було цікаво, — почув знайомий голос. — Не обовʼязково було стрибати.

Я чув цей голос, давно і то лише раз чи двічі. Мене охопила дивна суміш жаху та полегшення водночас.

Двері відчинились не повністю. Під ними пролізла постать в білому халаті. Старе, зморшкувате лице. Блідий, мабуть, від довгого перебування в темряві. На обличчі ввічлива посмішка, проте в його погляді відчувалась небезпека. Старший, ніж коли я бачив його востаннє. Тільки ось була проблема. Востаннє я бачив його на відео. Друга сіра зона в Еліосі. Він та Пророк зійшлись в бою,

- Але ви ж померли, Ілаю! — я не зміг стриматись, щоб не бовкнути вголос.

Старий здивовано поглянув на мене.

- Мені так не здається. Відчуваю себе цілком живим.