Розділ 64.

Суккуби виглядали наляканими. Хотіли розбудити Бога, а виявилось розбудили демона. І зараз цей демон буде набиратись сил, вбиваючи усіх, хто може подарувати йому нову силу.

Потрібно йому завадити. Тільки ось як?

- Це те, що ви чекали? — я не стримував презирства.

Потрібно думати. Потрібно відтягнути Клару від Жеррара. Тоді потрібно дістатись до ліфта. Потім вже перекриємо проходи.

- Ти смієш відкривати свій рот в присутності хранителя!? — прошипіла Клара.

Демон тим часом підійшов до мене.

- Людина не боїться, — обличчя нахилилось до мене.

Він принюхався. Гучно втягнув повітря. Ледь переборов себе, щоб не відсторонитись.

- Боїться. Усі бояться. Ти не виключення…

Знову втягнув повітря.

- Мисливцю.

Активував магнітну рукавицю. Червона королева, ніби жива істота — лише цього чекала. Відчув руківʼя в долоні. Дуло вперлось потворі в живіт.

Два постріли.

Суккуби закричали. Клара забула про Жеррара і кинулась до мене. Хранитель завив від болю. Замахав руками. Я пригнувся. Вчасно. Демон махнув рукою і збив Клару з ніг. Вона врізалась в стіну. Її тіло обмʼякло і зʼїхало униз.

Ще одну кулю в коліно. Тоді націлився в підборіддя.

Хранитель впав на землю.

Сестра Клари не зорієнтувалась. А коли до неї дійшло — було пізно. Їй вистачило однієї кулі в живіт.

Навів пістолет на Клару, але та не була при свідомості. Руки звільнив за допомогою стилета суккубів. Підхопив томагавк, набої й кинувся до Жеррара. Ілюзія розвіялась і він прийшов до тями. Він очманіло дивився на ту бійню, що я влаштував.

- Ти його вбив?

- Сумніваюсь. Йти можеш?

Міг. Хранитель заворушився. Діри від куль зростались. Я вистрілив у голову ще раз, проте розумів, що це не допоможе. Якби ж то знати, як з ними справлявся Міфрил…

Притримуючи товариша пішов до ліфта.

- Ти не втечеш! — прокричала підстрелена суккубша. — Сестринство знайде тебе. І змусить заплатити. Ми знаємо, куди ти прямуєш. Твій друг, — кивком голови показала на Жеррара. — Все нам розповів.

Я не відповів. Зачинив двері. Це виграє нам кілька секунд.

Дотягнув Жеррара до ліфта. Він сповз по стіні. Може варто було його залишити? Виглядав він так, наче нічого не розумів. Потім думатиме, що йому все наснилось…

Двері затряслись. Хранитель відновився занадто швидко. Знову удар.

Потягнув на себе двері ліфта. Стара механічна конструкція. Натиснув кнопку. Механізм поволі почав працювати.

Двері вилетіли з завіс. Гучно впали на підлогу, піднявши хмару пилу.

- Ну ж бо! Давай! — закричав на кнопки.

Виходило ніби ми загнали самі себе в пастку.

Крізь дірки від куль було видно добре. Тож я дивився, ледь стримуючи жах. Хранитель виходив поволі. Зустрівся з ним поглядом. Він нічого не казав, але по очах стало зрозуміло — легку смерть він мені не подарує.

Ліфт почав підійматись. Демон кинувся до нас. Я відкрив вогонь не цілячись. У дверях ліфта додалось отворів. Хранитель загарчав. Кулі, здавалось, не створювали йому проблем…

Ось він вже тут. Клацнув холостим. Тремтячими руками дістав ще магазин.

Хранитель спробував пробити двері кулаком. Але не зміг, залишивши лише вмʼятину. Я мимоволі відскочив. Ще удар, але вже нижче по дверях. Знову вмʼятина…

Ліфт піднявся вище. В мене підкосились ноги. Довелось сісти на підлогу. Хотілось заплющити очі. Але не міг. Аж тепер я почув, як шалено калатає серце в грудях. Адреналін 200 перестав діяти. Віддихаюсь і візьму ще ампулу. І сподіватимусь, що в мене не буде передозування…

- Повірити не можу, — Жеррар нарешті подав ознаки присутності. — Ми бились з хранителем розлому! Очманіти!

- Ми?! — я не зміг та й не хотів приховувати презирства в голосі. — Ти косив під овоча весь час.

- Я допомагав насправді. Ти просто не помітив!

- То де твоя зброя, воїне?

Знизу гупнуло. Миттю підхопився на ноги.

Ще раз. Жеррар відповз в кут.

- Крила, — прошепотів. — У нього є крила.

- Стулись! — шикнув. — Він почує…

Підлога не витримала. Демон пробив у ній діру. Хранитель просунув туди руку. Схопив Жеррара за ногу. Потягнув до себе!

- Рятуй! — заверещав.

Він намагався вивільнитись, але сила в хранителя була нелюдська. Я не думав. Вихопив томагавк і вдарив по запʼястку. Тоді ще раз.

Хранитель розтиснув пальці, залишивши на підлозі невелику калюжу. Вихопив Червону королеву. Націлився в отвір. Нічого не відбувалось. Хранитель не намагався нас дістати.

Кров у нього була не як у нас. Густі брунатні краплі стікали вниз у шахту ліфта. Ніби гранатове желе.

Врешті доїхали. Відкрити двері не встигнув. Хтось зробив це замість мене. На виході стояло кілька інфантів. У кількох на долонях вже було маленьке червоне полумʼя. Це не люди Хімімото. Якудза дісталась до тунелів.

- Далеко зібрались, панове? — з-за їх спини вийшов іприт.

Його в мерії назвали Святим. Чи то може усіх іпритів так кликали.

В магазині не вистачить набоїв. Та й не відомо толком, яка сила в іприта.

Ми поволі вийшли з ліфта. Іприт уважно оглянув

діри в підлозі та залишки брунатної крові.

- Що там внизу?

- Спустіться, то подивитесь, — відповів.

Це як з диму та в полумʼя. Іноді мені здавалось, що кожний наступний день буде гірше. Іноді так і ставалось.

- Там хранитель розлому! — видав Жеррар.

Я з осудом поглянув на нього, але нічого не сказав. Повірити не можу, що цей ідіот взагалі дожив до своїх років. Знав, коли сказати.

Інфанти переглянулись. Тоді їх погляди спрямовані на іприта.

- Ми це й так знаємо, — байдуже відповів Святий.

- Він прокинувся!

- І він злий, — раз Жеррар вже почав, толку мовчати не було.

- Там вцілів хтось?

- Невідомо…

Іприт з посмішкою глянув на мене. До біса паскудною посмішкою.

- Мисливцю, в тебе є шанс спокутувати свою зраду…

Договорити не встиг. Підлога ліфта провалилась…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.