Розділ 5.

Зранку мене розбудив дзвінок Наґу. Я озирнувся в пошуках телефона. Каті вже не було. Я б міг подумати, що то сон, якби не аромат її парфумів у кімнаті. Мені він відверто не подобався, але я ніколи не затинався ні словом про це. Вона часто мусила йти з самого ранку. Робота на телевежі Еліоса була престижною, але мала за це свою ціну. Платити потрібно було ненормованим графіком та особистим життям...

Телефон знайшовся під подушкою.

- Прийми тисячу вибачень, що розбудив, друже мисливцю, але не міг зволікати, — почав Аркх Наґу. — Ситуація змінилась і серце моє підказало подзвонити тобі.

- В джинів немає серця, — нагадав йому. — Але я радий тебе чути. Що сталось?

В джинів є два таланти: багато говорити й торгуватись. Наґу, любив і те, і те. Ці сіро шкірі створіння м'яко окуповували всю торгівельну гілку між людьми та чудовиськами. Жодна угода між ними не пройде без того, що якийсь джин не проходитиме поряд. І не забере свій відсоток.

- По упирів, яких ти шукав, вийшли інші мисливці. Я говорив, що вони зайняті, але ті слухати не хотіли...

- Чекай, які мисливці?

Ми з Валерієм планували знімати випуск сьогодні вдень. На кінці першої сірої зони я знайшов лігво упирів. План був розбудити їх і плавно виманювати на світло. А тоді перестріляти їх.

- О, їх було двоє. Старші за тебе та озброєніші. Але Аркх Наґу може дістати кращий товар. Треба лише трішки більше часу...

- Я йду до тебе зараз, а ти покажеш, у який бік вони пішли.

- З задоволенням чекатиму в гості, друже мисливцю...

Збирався я довше, ніж хотів. Армійський одяг, бронежилет, наколінники. Замість снайперської гвинтівки взяв автомат з підствольним гранатометом. Орест завжди зловживав безпекою і носив аптечку в рюкзаку. Я закріпив її на поясі.

Глянув на складний меч в коридорі. Залишився після служби. Я не знаю, кому в голову прийшла ця ідея. Не знаю, хто вирішив, що у зв'язку з відставкою треба дарувати мисливський меч тому, хто не міг ним нормально користуватись якихось два місяці тому.

Мисливці рідко вступали в ближній бій з чудовиськами. Може й радо не вступали б взагалі, проте чудовиськ якось не цікавило, чого б хотіли мисливці. Тому, особливо в умовах міських боїв, мисливці все ще носили старі складні мечі. Релікт початку війни, але з озброєння все ще не знятий. Валерій постійно просив його носити, хоч я був проти.

- Це символ каналу, — говорив мені. — Орест викликав захоплення, коли користувався ним...

- Я не Орест, — говорив крізь зуби.

Я б хотів, щоб він повернувся. Хотів би зайнятись чимось іншим з відчуттям виконаної обіцянки. Але пройшов рік. Валерій все, ще вірив, що він повернеться. Я в такі моменти лише кивав. У мисливців часто говорили таке: ніхто не вмирає від старості на сірих зонах.

Ніхто не вмирає від старості на війні.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.