Розділ 55.

Бій розходився по тунелях. Крики, прокльони постріли. З найближчого входу вирвався стовп вогню. Знову постріли.

- То що будемо робити? — запитав Валерій.

- Нічого. У нас є позиції, ми не можемо їх залишити.

Це недобре. Найманці можуть прорватись сюди. Одна справа зустрічати їх на висоті. А інша, з обох боків. Вони просто затиснуть нас на даху…

Рація розірвалась.

- Контакт! — закричав Мізукі.

Запрацював кулемет.

Валерій глянув у планшет. Я знайшов поглядом дрон, котрий літав над полем битви.

- Нічого не видно через клятий туман.

Тоді чекаємо. Діватись немає куди. Провладні сили цього разу вирішили покінчити з бунтівниками. А якщо при цьому загинуть найманці — тим краще. Економія коштів.

Стрільба внизу стала інтенсивнішою. Десь спалахнув вогонь.

- Нам потрібне підкріплення! — закричав Мізукі.

- Немає кого відправити! — відповіли з тунелів. — Вони прорвались згори!

Ну звісно. Іприти раптом згадали, що під мерією теж мали бути тунелі.

- Кляті упирі! — волали по рації. — Пішли геть…

Зв‘язок обірвався. Зате стрільба не припинялась.

Валерій прилип до дисплея. Я виглянув униз. Там була смерть. Нічого не було видно.

- Ігорю! — почув голос одного з джинів. — Вони відрізають нам шлях до відступу!

- Спускаюсь, — відповів.

Поглянув на дисплей. В тумані нічого не видно. Чого ж він такий густий?!

- Ти дійсно туди спустишся? — запитав Валерій.

- Ти ж хотів бою, хіба ні?

Перевірив, чи міцно тримається спорядження. На бронежилет вмістились три магазини від старого АК Звіробій. Ще один приєднав до автомата. Кілька магазинів було й для Червоної королеви, розмістив їх на залізній пластині позаду. Прототипи Оскар і Тодд працювали відмінно. Надовго цього не вистачить, тож потрібно буде просто розчистити прохід. Або на крайній випадок стягнути на себе вогонь.

Спускався швидко. Перші тіла я зустрів вже зовсім скоро. Застрелені, спалені, порубані. Схоже ці обходили флангами. Будинки обабіч зливались в одну суцільну стіну. Вчора тут вирувало життя. Сьогодні тут гуляла смерть.

По землі вдарила автоматна черга. Миттю зійшов з головної дороги. Пірнув у вузький провулок. Перечепився об ще одне тіло. Навіть не дивився хто то.

Позаду знову стрільба. Кулі дробили стіни позаду. Вони хоч і не бачили де я через туман, але від випадкової кулі мене це не рятувало.

Серце шалено билось. Руки наливались свинцем. Міський бій не схожий ні на що. То не відстріл чудовиськ. Не виловлювання тупих кровожерливих створінь. Це зовсім інше.

Відстань між будинками перекреслювала всі допустимі будівельні норми. Навряд чи двоє людей змогли б розвернутись в проходах. В і двері зачинені. Вікна забиті дошками.

Сумніваюсь, що хтось тут залишився. А якщо й залишились, то сиділи, як миші.

З усіх боків стрільба, крики сповнені болю та ненависті, короткі команди невідомому.

Підійшов до краю стіни. Зупинився. Кроки. Важке дихання та гуркіт, неначе бензопили.

Висунувся, відкрив вогонь. Я ризикував підстрелити свого. Але підстрелив двох кочівників. Один схопив кілька куль в груди. Іншого зачепив по нозі. Миттю заховався. Вогонь у відповідь відкрили одразу. Дві короткі черги пройшлись по стінах, підняли пил. Кулі рикошетили в різні боки. А тоді все припинилось.

Я швидко виставив автомат. Стріляти не довелось. Земля під другим кочівником залита кров‘ю. Поцілив таки в артерію. Замість того аби накласти турнікет — він вирішив забрати мене з собою.

Не встиг.

Обшукав тіла. У них теж були звіробої. Витягнув два магазини з їх підсумків. Закинув на «хребет». Тонка сталева пластина жадібно хапала їх з рук.

- Мізукі, в мене мінус двоє! — повідомив по рації. — Йду до тебе, прийом!

Ніхто не відповів.

Стрільба не вщухала. Одні воїни кляли та лаяли інших. Нічого незвичного. Бій п‘янить. Аби не піддаватись страху краще кричати та розкидатись погрозами. Навряд чи хтось сприйме їх особисто.

Я далі петляв вулицями вниз. Більше ніхто не трапився. А коли міг трапитись, я намагався не вступати в бій. Хай чубляться. Мені лише знайти хорошу позицію, бо в таких вузьких лабіринтах це не бій, а лотерея. Один раз стріляли близько, що довелось прискоритись.

Я перейшов на біг, мало не перечепившись об кількох найманців. Цим просто перерізали горлянки. Вони лежали попід стінами. Під ними лише кілька гільз.

Знову вниз. Спустився по сходах. Виглянув. Я не знав толком, кого побачив. Відкрив вогонь навмання. Перебіг за стіну. Крики, стрільба в мій бік. Перечекав, доки вщухне. Виставив автомат, насліпо відкрив вогонь у відповідь. А тоді побіг униз. Нема коли з ними перестрілюватись.

Зупинився, коли крізь стіну пройшли джини. Обоє закривавлені з голови до ніг. Глянули на мене.

- Тобі нижче, мисливцю.

А тоді знову зникли. Поспішали виконати свої зобов‘язання.

Здавалось, весь бій проходить з усіх боків. Крики, постріли, гарчання перевертнів. Знову звуки бензопили. Але цього разу глухі. Ніби десь розпилювали кістки та плоть. Один з перевертнів заволав від болю. Його крик потонув в загальному шумі.

Десь над головою здійнявся вогонь. Жовтогарячий струмінь вдарив по землі. У ніздрі вдарив сморід смаленої плоті.

Повернув у провулок. Подумки вилаявся. Бійня дісталась сюди.

- Валерію, все добре? Прийом.

- Тут в тунелях пекло твориться! З Мізукі немає зв‘язку. Ти де, прийом?

- Майже дійшов, прийом.

Припав до стіни. Попри мене пройшли різники. Йшли двійками. Це коли один попереду стріляє, інший йде позаду й відкриватиме вогонь, коли в першого закінчаться набої. Пощастило, що не помітили мене.

- Не чую, прийом!

- Майже дійшов, кажу! — занадто пізно схопився.

Заголосно.

В прохід закотилась граната.

Взагалі не думав. Не було часу. Ноги зігнулись і одним стрибком винесли мене з вузького проходу. Вибух навіть ще не пролунав, як я проломив собою двері в будинку. Закотився аби як. Закрив руками голову.

Вибух.

Стіни аж затрясло. Уламки пробили двері дошки на вікнах і полетіли в стіну. Перевернувся на спину. Одною рукою поплескав себе по тілу, чи ніде нічого не зачепило. Бо від адреналіну буває не чуєш болю. Інша тримала автомат, направлений у двері. Раптом хто захоче перевірити чи живий.

Ніхто не заходив. Не до мене значить.

Оглянувся. Пуста кімната мала ще одні двері.

Обережно відчинив. Сходи вели нагору. Поволі, ледь не навшпиньках йшов догори. Гримнуло. То запрацювала снайперська гвинтівка Гери. Валерій, мабуть, когось розгледів.

Вийшов на другий поверх. Пусто. Старі потрощені меблі. Вицвілий килим на підлозі. Вікна теж забиті дошками. Обережно виглянув.

Аж тепер я зрозумів, чому іноді чув звук бензопили. Один з кочівників, огрядний, здоровий мав її при собі. І зараз він дорізав одного з перевертнів. Звір вже не подавав ознак життя, але товстуна то не зупиняло. Обличчя закрите протигазом, тож я не міг судити чи отримував він від цього задоволення.

Поряд були інші найманці. Без протигазів. Цих я впізнав. Ми їхали в одному поїзді.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Рудавський Денис
18.05.2023 01:25
До частини "Розділ 55."
Спойлер!
Потужний розділ, сподобалося, як Ви описали саму бійню, адже тут немає героїзму — тільки смерть і вбивства
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анатолій
    16.05.2023 20:47
    До частини "Розділ 55."
    В реальності все не так романтично. Сучасна снайперська гвинтівка "Нічний хижак" обладнана саунд-модератором (глушником пострілу) - вона не гримає.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Іван Дурський
    16.05.2023 21:04
    До частини "Розділ 55."
    Спойлер!
    За прототип я взяв з Баррета. Десь мав вказати 12,7 калібр. Та й сам я піхотою був, а не снайпером. Не експерт.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анатолій
    16.05.2023 21:29
    Спойлер!
    Баретта стріляє як танк і в приміщенні використовувати її не технологічно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Іван Дурський
    17.05.2023 00:08
    Спойлер!
    Ну, баррет це найкраще, що є на ринку і що (тільки гіпотетично) можливо знайти. І банально, тому що 12,7 тепер далеко не рідкісний набій, як колись, якщо перенести на війну. Бʼє далеко, жодних шансів вціліти після попадання практично немає. А якщо раптом набій бронебійно-запальний, то це 100% смерть. Без шансів. А до чого приміщення, якщо стрільба в розділі ведеться з даху? Я ніколи не чув, щоб який-небудь пбс взагалі стріляв тихо. Хіба в кіно. Це вже з особистого досвіду. Будь-що в реальності стріляє гучно, хіба це якась дуже експериментальна технологія, котрої швидше за все на озброєнні немає, а тільки десь на відео. Навіть, якщо ставити демпфер. І чекати, аби повітря не було розріджене. Різниця в тому, що з пбс закладе одне вухо, а не два. І якщо вже про приміщення, то перетинки будуть ціліші. Пбс снайпери ставили хіба спалах замаскувати. І стріляли вони, коли були вильоти чи прильоти. Чи будь-який інший шум. Бо по снайперах не шкодують нічого, якщо знайдуть. Але нагадаю. Історія в жанрі темного фентезі. Гвинтівка списана з Баррета, а не точна його копія. І, якщо у вас є досвід сеайпера чи марксмена — зауваження обовʼязково врахую.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анатолій
    17.05.2023 09:21
    Спойлер!
    Зрозуміло. Моє зауваження стосується деталів до яких я дуже прискіпливий, бо лише вони надають читачу відчуття реальності, як і геймеру в комп'ютерній грі. Дякую за відгук.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше