Розділ 65.

Спочатку показались здорова рука хранителя.

Тоді поранена. Так і не зажила ще. Інфанти очманіло спостерігали, як по них йде той, про кого вони чули лише в легендах. Він збирався вбивати.

Вихопив пістолет, направив на шахту. Не можна дати йому піднятись…

Хтось з інфантів вперіщив мене під коліно. Зі скреготом впав. Я й далі цілився, проте не встиг натиснути на курок. Інфант схопив мене за руку, викрутив запʼясток. Пістолет вилетів і впав на землю. Шиї торкнулось лезо катани. Тепле. І гостре.

- Спочатку послухаємо, що він скаже, — почав іприт.

Хранитель не збирався говорити. Він виліз і миттю схопив одного з інфантів. Підняв наче іграшку. Решта відскочили з несподіванки.

- Не дайте йому вкусити його! — закричав.

Пізно.

Зуби зімкнулись у того на шиї. Хранитель випив його за кілька секунд. Тепер він має ще й силу інфантів. Якщо дістане когось з джинів чи перевертня — за добу він перебʼє ціле місто.

Хранитель викинув випите тіло в шахту. Інфант падав мовчки.

- З пробудженням! — сказав іприт.

Він не виглядав наляканим. А дарма.

Хранитель поглянув на мене. Тоді на свою поранену руку.

- Тобою я потім займусь, — пообіцяв.

Він видозмінювався. Шкіра на передпліччях почала зникати, оголюючи мʼязові волокна. Всі випиті ним так чи інакше впливали на його вигляд. Ціна чужої сили.

- Ти в моєму мегаполісі, — нагадав іприт. — Скористаєшся запрошенням?

- Не скористаюсь. І це тепер не твій мегаполіс.

Іприт більше не всміхався. Кілька інфантів оголили катани.

- Що ж, — відповів Святий. — Ми тут не любимо неввічливих гостей.

Інфанти помітно нервували. Демон тим часом простягнув руку. Зібрався спалити, не інакше.

- На коліна! — загарчав.

З його долоні вирвався струмінь вогню. Стало гаряче. Я відвернувся…

Нічого не сталось. Вогонь зник. Демон не одразу зрозумів, що сталось.

- Довгий сон пошкодив мізки? — зверхньо перепитав іприт. — Вбити його!

Інфанти забули про мене і Жеррара. Всі, як один кинулись з мечами на Хранителя. Він спробував ще раз спопелити нас, але не вийшло. Ну, звісно. Іприт може контролювати вогонь, а не просто спалювати все навколо. Ось він і не дозволяє демону скористатись новими силами…

Першого інфанта Хранитель вдарив кулаком. Він відлетів назад. Впав позаду мене. Не підіймався.

Ще двоє протнули його мечами. Мить, і катани загорілись. Хранитель заволав. Ще один забіг за спину перерізав сухожилля на ногах, опустивши того на коліна.

Глянув на Жеррара. Він весь тремтів. Не міг відвести погляд від хранителя.

- Тікай! — крикнув йому.

Вогонь посилився. Катани палахкотіли, як ватри.

- Я можу зварити тебе живцем! — закричав Святий. — Можу керувати вогнем всередині. Ти всього лише первородний демон, не більше! Ти не мав прокидатись. І зараз ми це виправимо…

Цікаво виходить. Хімімото хотів його пробудити. Іприти, мабуть, теж. Але тепер пізно.

З Хранителем не домовитись. Він хоче могутності та вбиває заради цього. Що, як чудовиська тікали від них?

Але як же Лука в Еліосі?

Хранитель не збирався помирати. Перехопив руками катани. Потягнув їх до себе. Тоді схопив інфантів за голови. Хрускіт й два тіла обмʼякли.

Іприт відійшов назад. Помітив, що мене вже ніхто не контролює.

- По одному ми з ним можемо й не справитись, — я випередив його прохання.

Кивок. Я знову активував рукавицю. Червона Королева повернулась до мене. В ліву взяв томагавк.

Хранитель тим часом витягнув з себе ті катани. Вони з брязкотом впали на землю. Розвернувся до інфанта. Той відступав, намагаючись спалити його. Але все ніяк не виходило. Тіло хранителя палало, проте наближатись він не переставав.

Я прицілився. Стріляв у тіло, стріляв в голову, його палили зсередини й пробивали катанами. Зараз спопеляють ззовні. Йому боляче, проте він все ніяк не вмирає…

Цього разу я цілився туди, де мало б бути серце. Дві кулі вдарили йому в спину.

- Перерубаємо кінцівки та запечемо рани, — сказав Іприт. — Потім будемо думати, як його вбити.

З під мантії він дістав короткий посох. Провернув і посох став довшим. З обох кінців стирчали леза. Майже, як в Ілая колись в бою з Пророком…

Хранитель облишив інфанта. Повернувся до нас. Шкіра почорніла. На ній зʼявились набряки та пухирі. Але він все ще йшов.

Постріл в голову. В ту ж мить іприт зробив випад і пробив йому груди.

- В голову цілься! — закричав.

Інфант позаду замахнувся мечем. Він навіть закричав від зусилля…

Демон просто відкинув його ногою і катана лише порізала його крило. Інфант позаду влетів у стіну. Сповз по ній. Руками демон потягнувся по іприта.

Не можна, щоб він дістався до нього!

Миттю наблизився. Ударив томагавком по запʼястку. Лезо пробило руку до кістки. Він забув про іприта. Спробував мене дістати. Пірнув під руку, ударив його вбік. Дивно, але рани від томагавка не затягувались. Знав би Наґу, що подарував мені…

Але не було часу про це думати.

Іприт витягнув свій посох. Наступний випад в коліно. Знерухомити. Посох дозволяв іприту тримати дистанцію. Один з інфантів зарухався. Він сів, простягнув руку.

У нас полетіла вогняна куля. Святий зорієнтувався миттю. Куля на льоту перетворилась у вогняний спис і пробила демона наскрізь.

- Рубай голову! — крикнув мені іприт.

Хранитель теж почув це. Махнув цілим крилом і відкинув мене вбік. Ще один інфант позаду хранителя заворушився. Але піднятись не міг. Здається у нього зламаний хребет.

Піднявся я швидше, ніж сам від себе очікував. Вистріляв весь магазин в демона. Перезарядився. Потрібно щось зробити з його довгими руками…

Хранитель повернув до мене голову і дихнув вогнем. Закрив руками обличчя, але нічого не сталось. Вогонь з його пащі перетворився на вогняну мотузку. Мить і мотузка затягнулась на шиї демона.

Мушу визнати, іпритів не просто так боготворили інфанти. Те, як один іприт міг швидко контролювати вогонь і надавати йому будь-якої форми — вражало.

Кинувся до Хранителя. Вдарив трішки вище мотузки. Під щелепу. Лезо перебило хребці. Вдарив ще раз, туди ж. На мене полився фонтан крові. Відвернув голову, але марно. Я нічого не бачив. Хотілось виплюнути ту кров, витерти з очей, але це могло коштувати мені життя.

Третій раз бив навмання. Тіло обмʼякло. Здорова туша впала на мене. Я марно намагався відійти. Перечепився, впав. Труп (а я сподівався, що то труп) придавив мені ногу.

- А тепер припекти!

Шипіння, смердить горілим мʼясом…

Витер рукавом очі. Виплюнув гірку кров з рота. Голова демона лежала зовсім поряд. Очі вже не були сині.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.