Розділ 31.

Його везли в закритій цинковій труні.

Ми прийшли запізно. Казали, що він був без правої ноги та лівої руки. Пів обличчя було спаленими. Його так і впізнали — по дивом вцілілій іншій половині.

- Для третьої сірої зони ще не так погано, — видав інквізитор Веремій.

Попрощатись нормально з товаришем нам не дали. Шість місяців тому Орест Лютий відправився на третю сіру зону. Вчора на зелену зону повернулись його рештки.

Казали, його принесли люди Пророка.

Хтось казав, що то чудовиська погризли його під час повернення.

Як було насправді не знав ніхто.

Правда була в тому, що ми з Валерієм йшли всередині похоронної процесії. Великого скупчення людей не було. Ореста любили, доки він був живим. Тепер більшість людей про нього забули.

Труну несли мисливці. Василь Грім та Євген Павлович теж були присутні. Від Платона Сірого ніхто не прийшов. Інквізитори теж були. Пів року тому, вони влаштували полювання на Ореста, але він зміг втекти. Вони б хотіли його допитати. Але що взяти з мерця?

- Хтось повідомив батькам? — запитав Валерій.

Я заперечно похитав головою. Батьки Ореста жили щасливим життям за кілька тисяч кілометрів від Еліоса. Вони не встигли б дістатись сюди й за тиждень. Літаки більше не літають, а поїзди не перетинають такі довгі дистанції. Територія за мегаполісами все ще небезпечна. Повідомити їх зараз — значить штовхати на непотрібний ризик.

Його поховали поряд з Герою. Точніше, поряд з пустою могилою. Валерій постійно її відвідував. Тепер відвідуватиме обидві.

Ми плакали. Намагались не пускати сльози, але гіркота була сильніша. Орест ризикнув усім, щоб привести берегиню. Тепер його борг списаний. Що спитати з мертвого?

- Я дотримав обіцянки, друже, — кинув грудку землі на його труну.

Ми стояли до останнього. Могилу вже закопали, люди вже розійшлись. Навіть інквізитори виявили співчуття. Василь Грім та Веремій виголосили свої промови. Вони лицемірили, як могли, проте в словах обох була правда. Він був сміливим. Але навіть сміливі помирають на війні.

Наґу написав довге повідомлення, переповнене скорботою. Валерій потім показав телефон. Навіть Пророк висловив співчуття, хоч дещо скупе. «Він був моїм ворогом, але я його поважав».

Валерій плюнув на землю від цього.

В соціальні мережі ми не заходили того вечора. Там були вбиті горем за Рейджа, Цепеша та Анжеліку з тим ведучим. Тепер додалось горе за Ореста. Занадто багато смертей за ці кілька днів.

Пили в мене. Звісно, ми організували прощальний вечір в одному з ресторанів, але самі довго там не були. Впиватись горем вирішили вдвох.

Спочатку пили мовчки. Потім згадували смішні історії з Орестом. Але все ніяк не клеїлось. Тому пили мовчки.

- Це кінець для каналу, — видав Валерій.

- Кінець, — погодився. — Шкода, що такий.

Валерій закурив. Затягнувся. Поклав голову на стіл. А тоді різко підвів.

- Що це таке? — запитав.

Аж тепер я побачив, що весь час алкоголь та попільничка стояли на прощальному листі від діда. Добре хоч карту не замастили.

- Це мій спадок, — гірко всміхнувся. — День втрат.

- Можна? — поцікавився оператор.

Я лише махнув рукою. Відкинувся на ліжко. Закрив на мить очі…

- Це координати, — розбудив мене Валерій.

- Що?‘

- Ці числа на карті. Це координати. Твій дід залишив плутане прохання про допомогу й дав координати.

Я не помітив, що вже ранок. Мить затягнулась.

Валерій з міцним перегаром вже щось клацав на моєму ноутбуці. Вводив ті числа, звірявся з картою в тубусі.

- Тут нічого немає, — показав на екран. — Але на твоїй карті цілий мегаполіс. Я вводив у пошуковик мегаполіс 42, проте нічого не знайшов. Але ось його карта. Дивно.

- В мене вся сімейка така, — відповів. — Дивна.

Я не ображався, що він поліз без дозволу. Сам би я точно шукав би довше.

- Слухай, — знітився Валерій. — Каналу Стрімер й так кінець. І я не можу просити тебе продовжувати плисти в човні, який тоне…

- Але ти хочеш, щоб ми поїхали туди, а потім в Новий Батурин та дізнались, що мав на увазі мій покійний дід, вірно?

- Вірно. Я здурію в Еліосі. Я похоронив тут кохану й кращого друга. Я поїду з тобою.

Хто сказав, що я хочу їхати? Але правда в тому, що в Еліосі мені дійсно нічого робити. Десь глибоко жевріло оце паскудне: то твоя сім‘я. Валерій розбитий горем й намагається зайняти себе хоч чимось. А я?

Це ж твоя сім‘я, чувак, — нагадав сам собі. А їм потрібний мисливець.

- Гаразд, — погодився. — То який в нас план?

Кінець першої частини…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Svitozar
28.07.2022 23:17
До частини "Розділ 31."
Коментар видалено автором
Svitozar
27.07.2022 23:33
До частини "Розділ 31."
Коментар видалено автором
Svitozar
27.07.2022 17:58
До частини "Розділ 31."
Крутий поворот... Дай Боже тобі здоров'я, очам - пильності, рукам - міцності у боротьбі з нечистою! Чекаємо продовження ;)