Розділ 57.

Колись я стріляв з подібного. На мості на третій сірій. Тоді по нас вилетіла сирін. Там я й отримав поранення...

Боєць не міг вести вогонь. Його голова замотана білими бинтами, котрі вже давно просочились кровʼю. Його іноді смикало. Єдине вціліле око деколи не бачило ніц. Але набої подавати він міг.

Перезарядив кулемет. Виставив на сошки. Вицілив кілька кочівників.

- Відкриваю вогонь! — попередив по рації.

Стіна, за котрою ховались кочівники, не витримала. Кулі пробивали її наскрізь.

- Я тепер тебе бачу! — закричав по рації Валерій.

Туман ще не розсіявся, але був вже не таким густим.

Я гатив по два-три патрони за раз. Бив по всіх будинках та провулках. Не можна дати їм навіть голову висунути. Інакше весь вогонь спрямують на мене.

Туди, куди я стріляв, підлетів один з наших дронів. Він щось скинув у провулок. Вибух. Одне з тіл винесло на центральну вулицю. Він розпластався по землі. Так і не піднявся. Стрічка закінчилась.

- Нову мені! — крикнув помічнику.

Поки він діставав нову стрічку, звідусіль відкрився вогонь. Різники йшли по трупах кочівників. Вони вміли вести міські бої. Переміщались швидко, іноді ховаючись за горами тіл. Дрон скинув ще одну гранату, проте не влучив. Вона впала на сусідній дах. Я схопив помічника за плече. Впали. Міг заприсягтись, що бачив, як наді мною пролетіли уламки. Проте це не можливо. Людський зір не бачить на такій швидкості.

Знову спрацювала гвинтівка Гери. Проте нікого це не зупинило. Найманці йшли попід стінами, вицілюючи бійців Хімімото. Одні люди вбивали інших людей через конфлікт інфантів. І вбивали фанатично, з люттю в серцях та знанням справи в головах. Єдиний інфант не шкодував вогню. Він палив усе, що бачив, а коли не міг дотягнутись — робив димові завіси.

Я виглянув. Брати Луїджі теж були тут. Вони проходили крізь стіни, збираючи чиєсь життя і так само зникали. Кулі їх не брали, проте вибухові хвилі від гранат не цікавило джин ти чи ні. Безсмертних серед нас не було.

Один з джинів пройшов через стіну, позаду різників. Рухався він швидко. Одного зарізав з-за спини. Інший встиг розвернутись і відкрити вогонь. Джин ніби спеціально дозволив йому це.

А тоді вдарив ножем. Коротко, знизу. В підборіддя. Різник аж пристав. А тоді похилився до стіни, тримаючись за горло. Не допоможе.

Йому ніхто не надасть першу медичну допомогу. Медиків просто не було. Це лише в історіях медиків не чіпали. В реальності це такий самий пріоритет, як і кулеметники.

- Готово! — крикнув помічник.

Смикнув затвор на себе. Відкрив вогонь…

***

Здавалось це тривало вічність. Хоча по часу бій не зайняв і години. Коли інтенсивність наступу впала, сонце ще навіть толком не піднялось догори, а в мене закінчились набої. Спочатку я вистріляв весь боєкомплект кулемета. Потім в мене закінчились набої для автомата. Коли капітан Мізукі оголосив, що вони відступають, у мене залишилось ще п‘ять патронів в Червоній королеві. Помічник до кінця бою вже не подавав ознак життя. Він лежав під стіною і дивився кудись вбік. Погано замотав голову.

Валерій викидав на ворогів весь наш невеликий запас гранат. Влучив лише два рази. Хвилин п‘ять тому відзвітувався, що для снайперської гвинтівки закінчились патрони.

Сподіваюсь, що говорив він це біля машин.

- Ми будемо битись за кожну вулицю, за кожний дім, за кожний метр нашої землі! — Мізукі кричав на сусідньому даху.

Йому теж дісталось. Ліва рука примотана до тіла. Бинти місцями просякли кров‘ю. Вцілілі, або ті, хто ще був при свідомості — радісно закричали. І я теж кричав. Не розумів чому, але кричав. Мабуть — бо вцілів.

Спускався поволі. Автомат залишив на даху. У вухах дзвеніло. Іноді земля під ногами плила. Сподіваюсь, це втома, а не контузія. Проте рано падати. Забрати Жеррара, поповнити запаси і на вихід.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.