Розділ 72.

Врятувало лише те, що ми пристебнулись.

Подушки безпеки помʼякшили удар. Хоча від синців не врятували. Масивна дубова гілка пробила скло прямо біля моєї голови. Я відчув її щокою. На плече стікали краплі крові. Валерій втратив свідомість. Його окуляри лежали на торпеді серед уламків лобового скла. Жеррар стогнав позаду.

- Ти цілий там?

У відповідь стогін. А кажуть, позаду водія — найбезпечніше.

У голові паморочилось. Ми злетіли з дороги, протаранили огорожу. Тоді машина спробувала протаранити дерево, але вигадка не вдалась. Дуб: один. Машина: нуль.

Відчепив пасок безпеки. Спробував відкрити двері. Заїло. Обережно перевірив себе. Ніби цілий. Рана на грудях пульсувала, як тоді, коли мені її припікали. І де таблетки, коли вони так потрібні?!

- Глянь чи вони живі?

- Ти бачив, на якій швидкості вони влетіли в дерево? Вони мали б повилітати з тієї машини.

Мали б, але були пристебнуті.

Голоси гнусові, неприємні. Так, наче їм незвично було розмовляти. Глянув у бокове дзеркало. Точніше, в те, що від нього вціліло. Двоє. Один з сокирою. В іншого рушниця на плечі. На спинах кікімори. Виглядали наче два зелені пагорби. Значить стріляли не просто абикуди. Блокпост про них не попередив.

З лісу вийшло ще двоє. У одного в руках арбалет. Інший тримав здоровенний тесак. Ці більше схожі на пастухів. Жилети з шерсті. Поношені штани. Люди так близько до Рагнароку.

- Шкода, що машину так розвалило — видав один з них.

- Та біс з нею, думаєш, у них є паливо?

- Їжа точно має бути. Або хоч хтось з них виживе. Бо знову їсти мертвечину я не хочу.

- Можеш доїдати вчорашнього упиря.

- І отруїтись, як Радек? Кровʼю срати? Розбігся.

Не та ситуація, але я всміхнувся. Це ж на скільки треба бути у відчаї, або тупим, аби пробувати мʼясо упиря?! Там трупний сік в смертельній для людини концентрації. І що довше упир без крові, то токсичнішим стає. Їх товариш, Радек, не доживе до завтра. Завтра срати буде вже не кровʼю, а власними органами. Якщо не виблює їх перед тим.

І ми теж не доживемо, якщо я й далі буду сидіти в машині. От померти в шлунках канібалів мені б не хотілось.

Валерій поворухнувся. Значить живий, це тішить.

Пістолет вилетів з кобури та лежав під ногами у Валерія. Томагавк лежав на колінах. Дивно, що не порізав мене. Одягнув магнітну рукавицю. Сподіваюсь ще працює. Один з рушницею пішов до мене. Він про всяк навів її на машину.

- Якого…

Валерій намагався прийти до тями. Я заховав томагавк і відкинувся на спинку. Примружив очі. Все, що залишалось, сподіватись, що в нього мало набоїв й він не вистрілить просто так.

Ось він вже біля машини. Мить і його рушниця дивиться на мене. Обличчя відчуло дотик металу. Він потикав у мене зброєю.

- Агов, допомога потрібна? — запитав.

Так я тобі й відповів.

- Мені потрібна! — видав Жеррар.

Я не знаю, навмисне він відволік його, чи просто недоумок. Але це спрацювало. Чоловік відволікся. Я схопився за дуло. Смикнув на себе, затягуючи його в салон. Коротко рубанув томагавком. Череп не витримав. Бризнула кров.

- Що там таке?! — закричав арбалетник.

Ще раз спробував відчинити двері. Без шансів.

Вибір не великий. Відштовхнув мерця. Він плавно зʼїхав по дверях.

Вискочив через бокове вікно за ним. Впав на ще теплий труп. Скотився вчасно. В груди померлого влучив арбалетний болт. Я почув лише чавкання. Часу роздивлятись стрілу не було.

Метнув томагавк в арбалетника. Кидаю я так собі. Нас ніколи цього не вчили. Хіба студентами кидали ножі для забави. Томагавк, що дивно, влучив. В плече. Арбалетник завив, його розвернуло в бік, хитнуло, мовби від сильного вітру. Але він встояв.

Активував рукавицю. Але направив не на томагавк, а на двоствольну рушницю.

- Ану завмерли! — гаркнув.

Арбалетник присів біля дерева. Одна рука безсило повисла. Він не міг зарядити арбалет однією рукою.

Зате інші двоє, поволі обходили мене з різних боків. Один тримав сокиру лезом донизу. З тесаком йшов швидше. Трохи зігнутий. Ось-ось кинеться.

- Оглухли, йолопи?!

Вони не реагували. Доведені до відчаю від голоду та постійного перебування поблизу упирів — вони мене не боялись.

Націлився в того, хто ближче. Вистрілив. Цілився в корпус. Картеч з близької відстані залишила криваві цятки на животі. Чоловік впав на спину. Він забув про тесак і схопився руками за живіт. Виглядало, ніби він хотів підігнути коліна під себе, проте ноги не слухались.

Другий з тваринним криком побіг до мене. Виставив рушницю, швидко натиснув на спуск…

Нічого не сталось. Там був один патрон. На нас витратили два. По набоях.

Потім я думав про це. Яка має бути безвихідь, щоб нападати на автівку маючи три патрони й кілька арбалетних стріл?! Це дурість, але навіть така дурість має мати мотив.

Удар сокири прийняв, перекрившись рушницею. Відчув, як підігнулись ноги в колінах. Біль віддав спочатку в груди, потім в шию. Але я втримав удар.

Відвів лезо вбік. Нападник спробував схопити мене вільною рукою за плече. Вивернувся піруетом. Пальці лише ковзнули по плечі. Зайшов за спину.

Він закрив голову рукою, тож я вдарив прикладом під коліно. Він похитнувся. Одна нога підігнулась. Тоді ударив по нирках. Постать в кікіморі вигнулась. Він спробував розвернутись, вдарити сокирою.

Ще удар прикладом в шию й він упав на землю.

Я сам не зрозумів, як став ногою йому на долоню. Натиснув і пальці розтислись. Дулом, наче палицею відкинув сокиру набік.

- Я здаюсь! — закричав.

Пізно.

Приклад опустився йому на обличчя. Він ворог!

Ще раз.

Він має бути знищений!

І ще раз.

Я не розумів, звідки ці думки. Я не погоджувався з ними.

Ще раз.

Вони більше не становили загрози.

Ще раз. Хрускіт.

Але вони на нас напали.

Ще удар.

Вони повинні заплатити!

Ще раз. Ще. Удар. Щось чавкнуло. Ще удар.

Земля навколо голови стала багряною.

Ще удар.

Все навколо стало багряним.

Хай платять кровʼю…

Ще удар!

- Ігорю!

Ще…

- Ігорю, перестань!

Мене хтось збив на землю. Спробував вирватись. Щось придавило мені ноги. Я не розумів, що сталось, але потрібно вибратись…

В обличчя хлюпнули холодною водою.

Заплющив очі.

- Це я, Валерій! Ти мене чуєш?

- Чую. Злізь з мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.