Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 97.

    За нами підіймалась курява пилюки. Машину підкидало на вибоїнах. Здавалось, водій їх вперто ігнорував.

    Майже всі мисливці сиділи тихо. Лише двоє з них відверто травили жарти одне з одного, згадуючи, як не матерів одне одного, то геніталії.

    Зовсім молоді хлопці.  Молодші за мене. Потоваришували вони й це було видно. Їх кликали Чіп і Дейл. Я не знав, хто з них хто. Не знав їх, проте розумів, що на стіні вони не просто для галочки. Молоді мисливці добре воюють. Не треба адреналіну 200.

    Я теж колись такий був. Витягувався по стійці струнко. Радів кожній вилазці на сірі зони Еліоса. Тепер я відчував себе старим, дивлячись на них. Старим втомленим.

    І зломленим.

    Решта не зважала. Тільки один сидів в телефоні. Майже весь гумор залишився за воротами.

    Якуб сидів на пасажирському кріслі. Решта, окрім кулеметника розляглись на ящиках.

    - З нами піде Аркадій, — представив нам повного смуглявого чоловіка в окулярах. — Він розбирається в роботі електростанції.

    Аркадій при тому пітнів, не знаючи, куди діти масивні долоні. То він поправляв окуляри, то чіпав чорняві кучері на голові. То витирав пухкі щоки та сплюснутий ніс від поту. Я не бачив його раніше. Але добре, що хоча б був один такий.

    - Його берегти за всяку ціну, інакше уся наша поїздка до сраки. Це зрозуміло, воїни?!

    - Плюс! — хором вигукнули.

    Аркадій тепер сидів напроти мене. Я лежати не міг, бо ребра віддавали болем від кожної ями, тож слідкував за дорогою біля борта. Автомат притулив до цього ж борта. Однаково нормально стріляти з нього я не зможу. Аркадій мовчки сидів навпроти, по черзі розглядаючи мисливців, то переводячи погляд на дорогу.

    Рація зашипіла.

    - Лім, що там в тебе, прийом? — запитав Якуб.

    - Штиль, — відповів.

    Аркадій перехилився через борт. Я відвернувся. Гуркіт машини не міг перебити звуки блювання. Про всяк я відсунувся від краю. З його вагою, борт міг би й відкритись, тож був ризик розпластатись на дорозі.

    Дрони ми не підіймали. Якуб пояснив, що спочатку потрібно відключити РЕБ. Як він працював у знеструмленому місці — не знав ніхто.

    Рорк не поспішав вводити нас в усі нюанси, але що робити ми знали.

    Машина зупинилась.

    - Двоє на вихід! — гаркнув Якуб.

    Я повторив команду. Два мисливці, якраз ті що не замовкали всю дорогу, вискочили з автівки. Ці мали відключити або знищити РЕБ. Тоді дрони матимуть більше простору для маневрів.

    - У них дві години! — коротко сказав Якуб.

    Передав їм.

    Аркадій та ще один мисливець допомогли їм вивантажити два ящики.

    - Слухайте, а хто з вас Чіп, а хто Дейл? — поцікавився.

    Вони переглянулися. І одночасно зареготали.

    Машина рушила, а я залишився без відповіді.

    Провів їх поглядом. Вони припинили юнацьку клоунаду, лише залишились самі. Один зайняв оборону периметра. Інший швидко розпаковував вміст ящиків. Зіграні.

    Наступна зупинка мала бути моя з Валерієм.

    У нас робота проста. Знімаємо контент, шукаємо, де ловить інтернет та заливаємо в мережу. Тоді потрібно в архіви. Але я планував не лише туди. Шість годин на все про все. Решта поїдуть з Аркадієм до електростанції. У них буде найбільше роботи. Мусять справитись, інакше...

    Я спробував не думати про інакше. Зачинені в мурашнику голодних кровопивць, практично без будь-якої підмоги.

    Машина повернула кудись. Вилетіла на асфальт. Ми їхали між вцілілих будинків. Потріскані вицвілі та вигорілі стіни. Місцями вікна забиті дошками, щоб не потрапляло сонячне світло. Але в усіх будинках відчинені вхідні двері. Хто прийде грабувати упирів?

    Стара дорога в шість смуг. Машина мусила збавляти хід, обʼїжджати старі автівки. Більшість з них зогнили, покрились іржею. Крізь деякі з них пробивалась зелена трава. Поблизу деяких виглядали кістки. Не всіх перетворили на упирів.

    - Приготуватись до тіні, прийом! — зашипіла рація.

    Аркадій ще більше зблід. Мабуть, зі сторони я виглядав не набагато краще.

    Кулеметник зібрався. Старі механізми зашуміли, ніби прокидались від довгого сну. Кулеметник зарухався, почав поволі крутитись на триста шістдесят градусів.

    Я виставив автомат, готовий стріляти.

    - Тобі краще відсунутись, — сказав Аркадію.

    Здоровенний кунг, під яким ми їхали, мав місця для бійниць. Всі вільні, крім Аркадія, мисливці зайняли позиції.

    Машина знову повернула. Нас накрила здоровенна тінь. Ще одна магістраль, всіяна трупами машин, простягнулась прямо над нами. Пощастило, що їхали зранку. В обідню пору, сонце стане в зеніт і тінь буде щільною.

    В будинках, попри які ми проїжджали, намітився рух. Рація почала розриватись. Кожний в сумбурній хаотичній черзі передавав годину, де бачив рух.

    - На шосту! — видав кулеметник.

    - На девʼяту.

    - Рух на одинадцять.

    - На третю!

    - Вогонь не відкривати, доки вони не почнуть рухатись в наш бік! — суворо наказав Якуб.

    - На восьму! — видав Валерій.

    - В тебе немає такого кута огляду, — нагадав йому.

    - Що?

    - Напрям машини то дванадцять, — швидко пояснив. — Зад — шість. Права сторона, де ти, — від одного до пʼяти. Ліва від семи до одинадцяти. Кути рівноцінні годинам.

    - Тоді рух був на чотири? — зорієнтувався Валерій.

    Не зводячи погляду з дороги, показав середній палець.

    - Нагорі! — закричав кулеметник. Вони прямо під магістраллю! На шість!

    Виглянув з машини. Кілька упирів проводжали нас поглядами. Під магістраллю над нами були технічні майданчики, на випадок якщо треба буде щось ремонтувати. Кілька силуетів шипіли на нас. Але не стрибали. Зависоко навіть для них.

    - Не витрачати на них набої, прийом! — повторив Якуб.

    Наш гібрид позашляховика завив ще дужче. Водій протаранив дві машини. Вони, ніби подушки розлетілись в боки. Потрібно було швидко виїхати з тіні. З будинків показались перші упирі. Зморщені лисі старечі голови. Вони все менше були схожими на людей.

    - Ще трохи залишилось, — передав по рації Якуб.

    Рух на дахах. Кілька низьких будинків було прямо під магістраллю. В наш бік бігли силуети. Прицілився...

    Не дістану.

    Наш звір на колесах зробив крутий поворот. Я не втримався на ногах. Вдарився об борт. Від болю в ребрах я перестав бачити все навколо. Лише одні зірки та спалах перед очима.

    Коли я знову почав бачити, машина виїхала на сонце. Надземна автомагістраль залишилась позаду. Зупинились. Нас з упирями розділяла сонячна смуга між будинками. Кілька упирів зупинились в тіні. Не маючи прямого захисту від сонця — вони були приречені. Потрібно триматись ближче до світла.

    - Лім, твоя зупинка! — видав Якуб. — В темпі!

    Зіскакував я з лайкою. Знеболювальні ніби діяли, проте різких рухів моє тіло не бажало. Валерій скочив зі мною. На ходу запалив цигарку. Один з мисливців допоміг нам зняти кілька ящиків. Зелене дерево гримнуло об асфальт.

    - Костюми не помни, — видав хтось з мисливців.

    Не відповів. І не хотів, і не встигнув...

    Аркадій знову висунувся з машини та виблював.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.