Розділ 30.

Проспав я до вечора, як й планував. Дія знеболювальних закінчилась й це нагадувало сильне похмілля. Все тіло боліло, проте біль був тупий та віддалений. Ніби це десь поблизу, але болить не мене.

Телефон вже ряснів від повідомлень. Невідомі номера писали мені погрози та образи. Менше повідомлень на мою підтримку. Кілька запрошень на різні програми та на інтерв‘ю. Катя написала, що між нами все скінчено. Мерея раділа, що я вцілів.

Все це я одним махом видалив.

Набрав Валерія, але той не підіймав слухавки. Треба з ним поговорити. Встав з ліжка й перечепився ногою об тубус. Він покотився по землі. Послання помираючого діда. Я застиг посеред кімнати, дивлячись, як тубус котиться по килиму.

- Та бодай тобі! — сказав сам до себе. — Ну не граната ж там захована. Просто прочитаю та забуду.

Зняв пломбу з фамільним гербом витягнув вміст.

Стара карта невідомого міста з позначкою «42». На ній написані багато чисел. Я не розумів їхню послідовність. Потім розберусь.

Дістав лист. Акуратно зігнутий білий аркуш. Поклав перед собою на стіл. Пішов у коридор, знайшов Катіну пачку цигарок. Дістав одну. Хвилину постояв, дивлячись на білий аркуш. І цього ти боялась, Марто?

Запалив єдину вцілілу цигарку. Відкрив лист.

«Вся наша сім‘я ненавидить тебе, Ігорю. Ти відкинув усе подароване й пішов геть. Всі статки ти проміняв на зброю. Все накопичене Лім ти відпустив. І вони ненавидять тебе за це. Але не я.

Я тобі заздрю.

Якщо ти це читаєш, значить я вже мертвий. Але просто піти на той світ в мене не вийшло. Я боровся зі смертю, й здавалось, виграв. Але насправді мене вже немає.

Колись, в молодості я захоплювався наукою. Я вивчав чудовиськ та магію, котру творять багато з них. Я хотів, щоб люди теж так могли. Це могло б стерти межу між нашими видами. А як не стерти, то покласти край цій війні.

Та я відступився. Під тиском сім‘ї я закинув свої мрії. Мені забракло духу виступити відкрито, як ти. Забракло духу піти від цього. Тому я тобі заздрю. Я помираю, Ігорю. Помираю, хоч як би сильно не боявся смерті. Це незворотний процес.

Я усвідомив це, коли було запізно. Я повернувся до свого захоплення вже на порозі смерті. Я поспішав й припустився помилок. І ці помилки доведеться виправляти тобі. Мої кістки занадто слабкі для такого. Моя воля вже не така сильна, а мозок вмирає, полишаючи моє тіло.

Я знаю, що це мало про що говорить. Я б хотів донести до тебе все чіткіше. Але я Лім.

Лист може потрапити не в ті руки, й тоді постраждає вся сім‘я. Тому тобі доведеться зрозуміти все самому. Я знаю, ти прийдеш на допомогу, хоч би що не сталось. Мені потрібний мій онук. Мені потрібний мисливець…»

Я знову повернувся до карти. Невідоме мені місто без назви. Знову глянув на рядки чисел. Якби я не мучився від похмілля, то, мабуть, все б зрозумів. А так…

- Валерій, треба твоя допомога.

- Чувак, я з інквізиторами, — голос сумний.

- Трясця! Все серйозно? Скидай все на мене!

- Ти тут ні до чого. Я в морзі. Вони вчора знайшли тіло Ореста…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.