Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.

Я ніколи не бачив Бальдра Малкавіана до цього. Але знав, що це саме він. Худий, біловолосий, з довгою світлою бородою. Він не носив верхнього одягу, тож я бачив численні татуювання та рубці на жилавому тілі. Що дивно, сам я лежав на ліжку в кривавих бинтах. Однієї руки я не відчував.

- Паскудно виглядаєш, — він сів на край широкого ліжка.

Я роззирнувся довкола. Темна простора кімната. Старі, проте дорогі меблі. Де я?

- Ти себе давно в дзеркало бачив? — відповів.

- Мене не видно в дзеркалах, — сказав.

Ну звісно, є у носферату така річ. Але звідки я це знаю? Спробував роззирнутись, але очі вперто свердлили Бальдра.

- Ти серйозно обісрався, Владе, — сказав той.

Мене не так звати! Але вимовити не можу.

- Втратив можливість союзу. Втратив свій вплив. Навіщо ти тягнув з собою ту дурепу?! Хотів спекатись?

Я хотів кинутись на нього. Сам не розумів, як оголились ікла. Але сил не було.

- Вам варто піти! — двері відчинились і всередину хтось зайшов.

Джаред. Мій вірний слуга. А чи мій? Чому я так вирішив? Я бачу очима Цепеша, але не можу ні на що повпливати. Його думки закриті для мене, але й моїх він не чує. Лише знання у нас спільне. Та емоції.

Бальдр навіть не глянув на того.

- Але я тепер мушу бути тобі вдячним. Мене випустили з ями та дозволили піти, якщо розберусь з твоїм кривдником. Довелось дати старому Себастьяну слово.

Звідкись я розумів, що то не просто слово. Що збрехати у нього не вийде.

- Тож зроби послугу, розкажи мені щось про тих двох… зараза… згадав! Стрімерів!

- Переживаєш? Божевільний носферату злякався купки людей?

- Поглянь на себе, — скривився Бальдр. — Тебе ледь не спалили. Ти обгорів, не можеш встати, не можеш їсти, не можеш посцяти без допомоги. Ти навіть помастурбувати не зможеш. Просто шматок вугілля. Спадкоємець старого клану. Цікаво, коли тобі оголосять заміну і перетворять тебе на упиря?

Джаред рушив до Бальдра, але носферату поглядом зупинив його. Він не змінився за час останньої зустрічі. Хіба рубців стало більше.

- Тому так, — знову поглянув на мене. — Я б хотів знати про купку людей, котра, як говорять чутки, поклала більше народу ніж весь ваш жалюгідний клан.

Він марно намагався вивести Цепеша. Я відчував, що вампіра це не хвилювало. А ось відрубана рука і втрата авторитету…

- Нічим не можу допомогти.

Я в його тілі. В його голові. Бачу його очима. Наша свідомість зливається в одне. Але я безсилий це розірвати…

- Можеш. І допоможеш. Або я передам старому Гангрелу, що ти відмовився співпрацювати.

- Передавай на здоровʼя.

- Не хочеш, що я помстився?

- Я сам з цим впораюсь.

Бальдр ще раз оглянув мене і зареготав. Піднявся з ліжка і покрокував до виходу. Йшов він легко, наче саме цього й добивався. Наче такий результат був прогнозованим. Підійшов до Джареда.

- Твій хазяїн зʼїхав з глузду. Краще добий його, поки можеш. Ти знав, що Цепеші всім слугам дають однакові імена?

Джаред не знав. По рахунку він був вже шостим Джаредом у мене на службі. Де попередні пʼять він не знав і не варто було.

- Гарного вечора, пане Малкавіане, — коротко відповів слуга.

Бальдр ще раз глянув на мене, не ховаючи презирства і вийшов.

Джаред підійшов до мене. Поклав тацю, яку приріс на приліжкову тумбу.

- Скільки крові вони мені дали? — запитав.

- Менше ніж того разу, — він показав червону пляшку на таці.

Так аби я не помер. Але не більше. Раніше я за раз випивав більше, а це мені до наступного ранку. Джаред підняв ковдру, оглянув повʼязки. Тіло зцілювалось дуже повільно. Та кількість крові не допомагала.

- Все ще гній під струпами, — прокоментував слуга. Потрібно вас помити.

- Де мій телефон?

- Ваш батько дав розпорядження не допускати вас до соціальних мереж до повного одужання, пане Цепеше. І не давати вам нікому дзвонити.

Раніше я б відірвав йому голову за таке. Хоча ні, спочатку було б попередження у вигляді зламаних пальців чи вирваного язика. Хоча схиляюсь до пальців. Мені не потрібні німі слуги. Зі мною так не говорять!

Але не кажу. Ще не вистачало робити з себе істеричку. Про те, чи заходив батько не питаю. Й так зрозуміло, що ні. Мабуть, мої кузени теж не заходили провідати.

Бо я все ще живий.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.