Розділ 18.

Зранку я тягнув передані коробки в мисливський тир. Рани на грудях вимагали таблеток, але я терпів. Хотів перевірити все, що передали. Потім закинусь подвійною дозою…

Стара одноповерхова будівля неподалік колишнього аеропорта. Літаків у людей практично не було, а ті що були — ніколи не літали над Еліосом.

Перед будівлею стояла статуя мисливця з двома розкладними мечами. Мисливець був старий, без броні. Риси обличчя були до болі знайомими. Таблички не було, проте ми знали, кому присвячувався пам‘ятник.

Вавилон.

Легенда серед мисливців. Це той тип людей, про котрих ти кажеш: я мав честь бути з ним знайомим…

І я таки мав честь. Ми разом пробивались крізь натовпи чудовиськ на третій сірій зоні. Ми прийняли бій з Сирін та Химерами. Він загинув, як колись казав. У бою, зі зброєю в руках. Як герой. А я вцілів і продовжив своє жалюгідне існування на теренах Еліоса. Іноді я заздрив йому.

Відчинив двері й затягнув коробки одна за одною. Увімкнув світло. В мене забрали роботу, але залишили мисливські привілеї. Я отримав поранення в бою тож мав певні переваги нади тими мисливцями, котрі звільнились.

Передо мною маленька кімната. Між нею та наступною вікна. Крізь них видно мішені. Десятки рядів з мішенями на різних відстанях.

Почав розпаковувати коробки, коли двері позаду відчинились.

Кремезна лиса постать з хитрими очима та перебитим носом. Одягнений у форму з підкатаними рукавами. На них татуювання.

- Давно тебе не було, — привітався Василь Грім.

Потиснув руку. Відносини у нас з ним були дивними. Ніби без жодної приязні, але без поганого ставлення.

Мене не дивує, що він тут так рано. Василь Грім — весь робота. В ордені мисливців він знає все й про всіх.

- Мені доповіли, що ти щось тягнув сюди, то я вирішив перевірити.

- Передали Оскар і Тодд. Прототипи.

- То вони вирішили зайти через тебе? — гидливо скривився Грім.

- Не лише. Але я тут не для реклами.

І це було правдою. Вчорашня зустріч завершилась тим, що компанія вибрала один з складів на другій сірій. Поки ми домовлялись, десятки робочих облаштовували пустий склад декораціями, світлом та камерами. Там будуть справжні чудовиська і справжні вбивства. Згідно прийнятого рішення я з Марком мали пройти з точки «А» в точку «Б» відстрілюючи всю нечисть. Ніби не складно, проте Валерій мав йти з нами з камерою.

Хоч як я намагався пояснити, що це давно так не працює, але ті були невблаганні. Так і не інакше. В уяві людей, все відбувається саме так. Жодного безпечного місця. Лише ми троє. А далі камера, мотор, погнали.

Валерій взявся допомогти з камерами й світлом. Він нервував, тому швидше за все скористався можливістю вивчити територію.

Марко Рейдж ходив по різних телепередачах, давав інтерв‘ю в стилі: хто я? І чи готовий я стати мисливцем на монстрів знову?

Я не слідкував за ним, але заднім числом зрозумів, що він крутив оці свої манси вже пів року. А тепер апогей.

Звісно ж, пристрілювати зброю випало мені. Хтось та й повинен…

Першою розкрив найважчу коробку. Бронепластини. Шість однакових. Зроблені так, що можна вдягати, як на спину, так і на груди. Перед випуском дадуть нові.

Василь взяв одну в руки. Покрутив, постукав.

- Виглядає, як лайно, — сказав. — Звіробій проб‘є зі ста метрів…

Пробив з десяти. Плита витримала близько десяти пострілів. Я стріляв з дробовика, револьвера (виробництва Оскар і Тодд), та стандартного мисливського пістолета. А тоді вже зі Звіробія. На пластині з‘являлись вигини, а після автомата вже й тріщини.

- Непогано, — сказав Грім. — Для охоронних компаній зійде. В нас в джаґернаутах ходять, нам не треба іншої броні.

Він правий. Мисливській броні було чотири десятка років, але кращу годі було дістати. Цю ж треба було викидати. Але я не поспішав. В одній з коробок був запакований переданий пістолет. Довге дуло, як в старого орла пустелі, але більший магазин на двадцять набоїв. Самі кулі йшли експансивні. Але калібр був стандартний, це радувало. Легше знайти в Наґу. А експансивними я їх і сам зроблю. Взяти лише напильник.

Взяв в руку. Досить легкий. Націлився. Приклав палець до курка.

Грім натиснув на кнопку і підвішена пластина полетіла назад на поділку в двадцять п‘ять метрів. Далі я просто не попаду. Постріл вийшов тихим, звук розсіювався в боки. Куля з легким спалахом полетіла в мішень.

- А ось це вже цікавіше, — сказав Грім.

Мішень під‘їхала до нас. Я влучив в нижній лівий край. Пробив. Акуратна маленька дірочка. Можна було подумати, що то з заводу така. Але Василь Грім обережно розвернув пластину. Позаду була чорна пляма розміром з кулак.

- Якби це в тіло потрапило, то ти б підсмажив тварюку зсередини.

- Бачу.

Зігнувся до коробки, знайшов там кобуру і кілька запасних магазинів. Це заберу однозначно.

Решту зброї я пристрілював на мішенях. Одягнув бронежилет та шолом, в котрих мав бути на відео. Василь Грім допоміг підігнати все під мене, аби не смикалось і не дзвеніло. Але нічого крім пістолета мене не вразило.

Була гвинтівка щось типу Грози. Але занадто важка і з сильною віддачею. Решта пістолетів та револьверів мене не вразили. Один напів автомат взагалі заклинив. А ще в одного автомата з глушником сам глушник перегрівся на третій черзі. Ми одночасно розреготались, коли він відпав і покотився по землі.

- Ти хороший стрілець, — сказав Грім, дивлячись на мішені. — Один з кращих. Не хочеш до мене на роботу?

- Мене знову завернула медкомісія, — похмуро нагадав.

- На посаду мисливця, — Грім відвів погляд. — Але не на посаду викладача. Мені потрібний інструктор з вогневої підготовки. В нас наступної весни буде молоде поповнення. Вони нестимуть варту на стіні. І мені потрібно, щоб вони не витрачали набої задарма. Ти хороший мисливець, дисциплінований, сміливий і кровожерливий. Мені саме такі й потрібні.

То що скажеш?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.