Розділ 37.

Напій виніс нас на один день. Діяв як екстазі з амфетаміном. В нас було багато енергії, а кольори іршавського кар‘єру отримали нові, точніші відтінки. Ще один день ми відходили.

В Третогор прибули трохи пом'яті.

Зброю тримав напоготові. Фестиваль міг напасти, але це малоймовірно. Відкрите місце, повно людей. Ще й він занадто сцикливий для такого. Його варто чекати десь в закутку з новою бандою найманців. Майже всі, кого я бачив — просто аматори. Їм далеко не вистачає мисливського вишколу.

Вокзал Третогора був темним та прохолодним місцем. Потяг заїхав у велику печеру, прорубану в скелі. На сталагмітах були джерела освітлення у вигляді смолоскипів. Я не здивований. Місто інфантів, місто вогню.

Звикнувши до темряви, я зміг розрізнити вирізані обличчя в скелях. Здалеку скидалось на людське, якби не корона з маленьких ріжків на голові та дивні розмальовані візерунки на обличчі. Мені це не подобалось.

- Хто це? — Валерій помітив, куди я дивлюсь.

- Іприти. Тут керують сектанти.

- Іприти?

- Це щось на зразок апостолів у інфантів. Живі святі. Й вони тут.

В Еліосі іпритів бути не могло. Панівні вампірські клани їх не любили і не терпіли. Щось підказувало, в Третогорі ситуація була з точністю до навпаки.

Іприти відрізнялись від інфантів (хоча б тому, що мали яку-не-яку шкіру) й теж володіли даром вогню. Але під час війни іприти збирали свої секти де обіцяли всім прихід очищуючого вогню. Решту чудовиськ та людей, вони вважали нижчим сортом. Це не була дивина для чудовиськ, але саме іприти перенесли це на рівень релігії. А інфанти їх боготворили, оскільки іприти живуть в рази довше за них.

А ще їх мало. Вони на межі вимирання. В університеті нам пояснювали, що екологія нашого світу не сприяє репродукції цих рогатих фанатиків. Вони звісно розповідали казки про якусь людську зброю чи то вірус, котрий обмежує їх народжуваність, але міф не закріпився й вони придумали новий. Поява іприта це дар їхнього вогняного Бога обраному народу інфантів. Десь я вже таке чув…

Не знаючи куди йти, ми відправились за натовпом. Біля ліфтів були величезні черги людей з торбами, тож ми приєднались до такої самої, але на сходи. Ми почали підійматись вгору, вдихаючи дим від смолоскипів на стінах та розглядаючи вирізані з каменю лиця інфантів.

Все ближче до верху ми чули чийсь грубий голос, але ніяк не могли розібрати слів. Я час від часу оглядався, шукаючи Фестиваля та його кодло. Марно. Найманець залишався за межами мого зору. Якщо він взагалі десь був.

Що вище ми підіймались, то чіткішим ставав голос.

- І сказав Вогняний слугам своїм…

Я не особливо вслухався. Проповідування йшло повним ходом. Одне лише не вкладалось в голові. Мегаполіс під контролем релігійних фанатиків відкритий для підприємницької діяльності й запрошує до себе людей та інших чудовиськ. Новий підсмажений апостол вирішив змінити курс?

Сходи вивели нас у здоровенний вестибюль. Мене на мить осліпило від світла. Занадто різкий контраст між мороком та наземною атмосферою. Тут вже не було смолоскипів та вирізаних в камені іпритів. Звичайне приміщення, зі світлими стінами та електричним освітленням.

- …йдіть, та несіть дар свій та слово моє…

Тепер я розумів, звідки голос. По кутах висіли гучномовці, звідки йшов звук.

Ми приєднались до однієї з черг. Люди мали пройти кілька воріт. Перед кожними сидів інфант за столом та великою кількістю паперів. Були ворота й для інфантів. Ці йшли без черг. Я не бачив інших поїздів, але здогадувався, що в Третогора сполучення не лише з Еліосом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.