Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 83.

    Це не Цепеш. Вампіри не ходять вдень. І я не впевнений, що на червоній зоні є ліси.

    Я рухався обережно, якось занадто пластично.

    Клара.

    Чомусь мене засмоктало в її свідомість швидше. Я просяк ненавистю до самого себе. Й фанатизмом.

    - Ти довго, — відповів знайомий голос.

    Я вийшла з тіні дерев. Фестиваль і двоє людей палили вогнище. Найманець був потріпаним, одяг в дірках. Обличчя в порізах і подряпинах. Одне око закривала повʼязка.

    Двоє людей виглядали не краще. Худі, з сірими кошлатими бородами.

    - Ну й збіговисько, — видала.

    Двоє людей недобре глянули на мене. Боялись. Я могла б голосом нацькувати їх на Фестиваля, могла б змусити віддати мені все, що у них є.

    - Приєднаєшся? — запитав Фестиваль. — Їжі у мене небагато, але що маю.

    - Навіщо мені це?

    - О, ти не пошкодуєш, — найманець підморгнув єдиним вцілілим оком. Тоді повернув голову до одного з чоловіків. — Збишеку, продовжуй.

    - А тоді цих трьох вбивць забрали мисливці на стіну.

    Трьох…

    Я підійшла ближче. Тепло від полумʼя приємно гріло.

    - Я припускаю, ти шукаєш трьох людей, — Фестиваль перебив Збишека. — І припускаю, що ми шукаємо одних і тих самих людей.

    Я зібрала волю в кулак. Зосередилась на тих чоловіках. Відчула легке поколювання в потилиці. Зараз хтось з них подивиться мені в очі…

    - Розкажи спочатку! — наказала.

    - Племінниця моя бачила одного з них, — підхопив другий, ігноруючи здивування Фестиваля і Збишека. — Вона не дочекалась батька і прибігла в село. Ми пішли по слідах. Побачили кілька наших. По звірячому вбитими. Прийшли якраз, коли їх забирали мисливці.

    Він описав їх на скільки міг. Мені було достатньо. Ігор, Валерій і той самозванець Жеррар. Я йду у вірному напрямку.

    - Ніколи не бачив, як суккуби це роблять, — всміхнувся Фестиваль. — Але в цьому не було необхідності, правда?

    Очманілий Збишек лише ствердно закивав.

    - Далеко звідси та стіна?

    - Три дні пішими прогулянками. Але нам то не горить.

    - Не горить?! — сказала голосніше, ніж хотілося б.

    - Вони нікуди звідти не дінуться. Тим більше там мисливці. Ціла клята стіна мисливців. Я не знаю, як у твого сестринства з географією, але ми рухаємось в Рагнарок.

    ***

    Після цього сон не йшов. Я піднявся, покрокував до дзеркала в туалеті. Вирячився на своє стомлене обличчя. Красенем точно не назвеш.

    Вмився. Зняв майку. Хвилину розглядав рубець від химери. Багряна крива смуга від ключиці до ребер. Трішки нижче і лікарям довелось би вкладати мій кишківник назад. Торкнувся пальцями. Іноді я шкодував, що химера вдарила недостатньо сильно.

    Хто я тепер?

    Викинутий, мов той пес ідіот. Більше не мисливець, більше не спадкоємець Лімів.

    Я мав захищати людей, але вони тепер лежать в лісі, а їхні односельці зібрались вполювати мене.

    Я клявся знищувати чудовиськ, але бився з ними пліч-о-пліч проти гірших чудовиськ.

    Я тепер захищаю стіну від навали упирів. Захищаю від навали на пустку позаду.

    Я навіть не можу вести блог з Валерієм, бо Ореста любили, а я у них мʼясник, різник і садист. Я обіцяв приглянути за Валерієм, але ось ми тут — намагаємось подолати чотири тисячі кілометрів і наша дружба тріщить по швах.

    Мій друг дитинства мене зневажає і боїться.

    Моя сестра хоче моєї смерті. Цікаво, чого хотітиме Рорк, коли дізнається…

    - Лім, ти де? — почув позаду.

    - Тут.

    - Тебе командир викликає до себе. Бігом!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.