Розділ 4.

Мені снилась пожежа. Я був старому підвалі сімейного маєтку. І навколо вогонь. Все в полум‘ї. Тікати немає куди. Я дивлюсь на себе. Дивлюсь на долоні. З них тече кров. Я не знаю чия вона. Я не бачу виходу. Лише вогонь і кров. Кров та вогонь…

Прокинувся вночі. На лобі вологий компрес. Ребра болять від довгого лежання на підлозі. Біль минув. Допомогли таки пігулки?

- В тебе був жар, — чую знайомий голос.

Я не здивований, сам дав їй ключі.

Катя, сьогодні прийшла раніше. Дивлюсь на неї знизу, наче цуценя. Підійматися не хочеться.

- Ти рано сьогодні, — намагаюсь всміхнутись.

Катерина працює на єдиному в усьому Еліосі телеканалі. Вона вказує гостям програми: «Голос Еліоса» що робити, щоб не виглядати як цілковитий йолоп. В Ореста це не дуже виходило. В мене вийшло краще.

Там ми з нею і познайомились. Вона сиділа навпроти мене на дивані. Маленького зросту, зі світлим каре та синіми очима. Зовнішність в неї тендітна, але всі риси обличчя світяться впертістю та завзяттям. Я іноді кличу її впертим гномиком. Іноді вона сміється, іноді ображається.

- Вже друга ночі, — Катерина аж тепер вирішила роззутись.

Кинула свої кросівки через мене. Голос зовсім не тендітний. Те, як вона говорить завжди видає її стан. Вона втомлена. Тільки не завжди зрозуміло, від чого. Може від роботи в колективі, котре нагадує кубло змій. Може від мене такого. Може від наших стосунків, бо пів року ми нікуди не рухаємось.

- Ти будеш лежати на підлозі, чи ляжеш до мене? — холодно запитала.

Вона вляглась на диван. Навіть верхній одяг не скинула. Я лише перевернувся на спину.

- Цепеш відмовився від двобою, — повідомив їй. — Два дні тому.

Влад Цепеш теж блогер. Знімає розправу над людьми на сірих зонах. Ми давно з ним знайомі через Ореста Лютого. Він і не давав нам зійтись. Але тепер його немає. Влад молодий амбітний вампір з сімейства Цепешів. Відео він знімає швидше для розваги. Але популярності в нього це не забирає. Валерій теж погодився. Це додасть нам рейтингів. Та й відправити спадкоємця впливового клану на той світ може змусити орден мисливців переглянути свій висновок. Я повернусь в ряди мисливців. Бо більше нічого я не вмію…

- Цього слід було очікувати. Йому тепер не до каналу. І точно не до тебе.

- Ти не вельми розчарована.

- Мені все одно.

- Он як? — сам не розумію, чому образився.

Катя підвелась, підперши голову рукою.

- Ти сидиш на знеболювальних, перед кожним полюванням колиш адреналін 200 чи бозна-що ще, аби не загнутись. Хочеш аби Цепеш відірвав тобі голову — твоє право. Мені то що? Я не збираюсь радіти через твої амбіції, бо вони зрозумілі лише тобі. Але й радіти, дивлячись, як ти не отримуєш бажаного я не хочу. Не хочу, бо це не щиро і не чесно. Тому вибір не великий. Роби що заманеться.

Катя приходить до мене сама по дві речі. Зайнятись сексом і сваритись. Вона часто починає з того, як їй все одно. А потім кричить, ходить по квартирі, викурюючи цигарку за цигаркою, гасячи їх в стіни та струшуючи попіл на килими. Спочатку я злився через таке псування мого й без того рідкісного майна. Тому Катя стала курити під час сварок в більших масштабах.

На зло.

Така вже вона була. Не могла інакше передати емоції. Не хотіла.

Поволі підіймаюсь. Розумію, до чого йде. Але сьогодні мені якось не до того. Сон все не йде з голови. Вже не вперше. Дім мені не снився вже давно. Спочатку, коли я діставався до Еліоса, як лише міг. Потім перестав, що мене неабияк втішило. Вже не було снів, де я ганьба для своєї сім‘ї. В цьому навіть була схожість з Цепешом. Для наших сімей репутація важливіша за людські життя та рідню. Але на відміну від нього, я не йшов за сім‘єю…

- На що ти зла насправді? — спокійно запитав.

Катя промовчала. Я не підганяв. Зараз збереться з силами й скаже. Якщо пощастить, то обійдеться без хаотичного розсипання попелу по підлозі.

- Ти хочеш їхати з Еліоса? — запитала.

Навмисне не дивлюсь їй в очі. Вона або буде ображатись і плакати, або спопелить мене іскрами зі своїх синіх очей. І я не знав, що гірше.

- З чого ти взяла це? – здивувався.

Вона ніколи не питала мене, чи люблю я її. А я ніколи не казав. Думаю, ми обоє знаємо чесну відповідь. Якби я її любив, то хіба б не сказав?

- В тебе на ноутбуці реклама потягу до Третогора. Шукатимеш щастя там?

Сів до неї на диван. Всміхнувся. Катя демонстративно відсунулась. Я витримав дистанцію.

- Це реклама, — сказав чесно. — Мені стало цікаво, де це і що там. Але нікуди я не поїду.

- Мені все одно…

- Навіть не починай, — не даю вставити ні слова. — Все одно їй. Чого ж тоді губи затряслись? Я не поїду з Еліоса. Не поїду від тебе. Тим більше не попрощавшись. Та й так не поїду. Тим більше без тебе…

Катя перебила мене. Сама піднялась, закинула руки мені на шию і вчепилась в мої губи своїми. Сваритись вона передумала.

Потім, кінчивши, вона притулилась до мене, і перепитала ще раз.

- Нікуди я не поїду, — пообіцяв.

Тоді я ще не знав, як сильно помилявся.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.