Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 96.

    Сон знову зник.

    Цепеш кудись мандрує, Фестиваль й Клара йдуть за мною. Бальдр зализує рани. Чомусь сумнівів у тому, що сни реальні — більше не було. Але чому вони? Чому саме Цепеш і саме Клара? Чи сходиться час? Чи не бачу я ці події занадто пізно?

    Та й навіщо мені їх бачити?

    Я лежав у напівтемряві на шпитальному ліжку. Біль розійшовся по всьому тілу. Після цих снів я відчував себе втомленим. Розбитим. Наче я й не спав зовсім. Мозок не розуміє різницю, між сном та реальністю. Для мене думки Цепеша були моїми.

    Обережно потер рукою обличчя. Це не добре. Я все менше знаходжу сил ненавидіти його. Коли Симаргл кинув його в стіну, мене теж боліло.

    Невдоволення Клари передавалось мені. Що буде, як хтось з них помре, коли я бачитиму їхніми очима?

    - Треба вивести з себе цю гидоту, — прошепотів сам до себе. — Вивести, поки не стало пізно.

    До ранку я не міг заснути. Як тільки небо почало світлішати, по мене зайшов Валерій. Час збиратись.

    - Ми пройдемо і це, — бурмотів оператор з дзиґарем в зубах. — Бувало й гірше.

    Коридори, здавалось, не закінчувались. Приклав руку до поранених ребер.

    - Вважай це ще одна вилазка в кубло шабашівців, — на ходу ковтнув кілька знеболювальних.

    Біль змінився на тиху вібрацію. Просто відчував, як вони пульсують. Але хоча б не ловили зненацька, що мусив зупинятись.

    - Ага, просто кодло цього разу більше. В десятки разів. А так то нічого нового.

    Перед воротами вже чекала машина. Суміш вантажівки та позашляховика з трьома парами коліс. Інші мисливці вантажили туди деревʼяні ящики з різним маркуванням. Нагорі вже мостився кулеметник. Хоча кулемет більше нагадував здоровенну турель. Два стволи різного калібру. Для нечисті та особливо живучої нечисті. Поряд мисливці одягали на себе броню. Якуб перевіряв спорядження кожного.

    - Хто неспроможний приготуватись до зустрічі з тими виродками, — кричав так аби чули усі. — Той сам дурень і мрець. Подбайте про свою безпеку зараз і все буде добре!

    Валерій допоміг мені одягти плитоноску. Автомат закріпив за спиною. Червона Королева і томагавк висіли на поясі. Командував групою Якуб. Мартин стояв на стіні й проводжав нас поглядом. Вісім осіб. Вісім смертників.

    - Пʼять хвилин і вирушаємо! — гаркнув Якуб.

    Чимось він нагадував Вавилона. Тільки нижчий, але ширший в плечах. І з сивими дредами. У нього найбільше вилазок в місто.

    - В тебе є номер Луки? — запитав у Валерія.

    - Десь був, — оператор дістав ще одну цигарку. — Навіщо тобі?

    - Треба.

    - Гаразд, пошукаю.

    Я хотів ще щось сказати, але не встигнув. До нас, в супроводі двох охоронців йшла Марта. Валерію вона подарувала блискучу посмішку. На оператора це не справило жодного враження. Гера засіла у нього в голові. І, знаючи її за життя — без бою вона не піде.

    - Чула, ти їдеш всередину, — сказала.

    - Все вірно.

    Хвилину вона дивилась мені у вічі без своєї зневаги.

    - Ти врятував мене на стіні, — спокійно сказала. — Хоча не повинен був. Чому?

    Я б не назвав це порятунком, але що доводити Марті?

    - Я думав, ти переросла дурні запитання, — хмикнув.

    - Не кривляйся, — беззлобно сказала. — Я серйозно питаю. Ти міг би дозволити мені загинути...

    - Заради чого? — перебив її. — Спадку Лімів? Грошей? Ти була на стіні, коли туди полізли упирі. Врятував би тебе від них твій спадок чи гроші?

    - Ні...

    - Я робив те, що мусив. Робив, бо присягав захищати людей. Так, як ти обіцяла діду доставити мені все особисто.

    - Думала, почнеш казати, що я твоя сестра...

    - Тоді я про це не думав. Я рятував цивільну людину. Не залежно від того, як ця людина до мене ставиться.

    Вона розвернулась, щоб піти, але я зловив її за руку.

    - Ти моя сестра, цього не забрати. Ти забереш собі весь спадок. Я не претендуватиму на нього.

    - Чому?

    Якуб крикнув водію, щоб той заводив двигун. Суміш вантажівки та позашляховика засмикалась і затряслась. Гарчання двигуна, здавалось, було чути до самого Елісоса.

    - Як уся влада нашого сімейства знадобиться мені тут? Грішми я від упирів не відкуплюсь.

    - Ти міг би поїхати зараз зі мною, — Марта втупилась в землю.

    Її губи на мить затремтіли. Марті легко було віддавати наказ мене знищити. Легко було так зробити, не бачачи цього. Вона не стикалась з небезпекою так близько. Не бачила, як забирають життя. Вчора вперше поряд не було її любого татуся. Вчора її віра, що Ліми всемогутні — похитнулась.

    - Я не буду чекати до завтра, чи до наступного нападу упирів, — продовжила. — Рагнарок та усі ці люди приречені. Ти не мусиш бути з ними. У мене вистачить ресурсів та обіцянок, тож ніхто тебе не повісить.

    Поглянув назад. Рорк дивився зі свого вікна. Виглядав наче ходячий мрець. Він писав листи сімʼям загиблих. Не вистачить тобі, Марто, нічого. Висітимемо усі разом. Не в грошах справа. Страх не купиш.

    Жеррар з Мартином спостерігали зі стіни. Теж бліді, як смерть. Вперше Євген мовчав. Знав, що такого ще не робив ніхто.

    Мисливці обмінювались жартами та обіймались з побратимами. Вони ніколи не говорили про смерть. У мисливців завжди все буде добре. Що в Еліосі, що в Рагнароці. Ніби й виховували не вірити ні у що й, ні в кого, але розмови про смерть не велись. Валерій про щось тихо переговорювався з водієм. Якуб гучно свиснув. Час в дорогу.

    Я поглянув на Марту. Вона не знає про носферату, не знає про кров хранителя в моєму тілі. Не знає, на скільки далеко може зайти Рорк.

    Та все ж вона подорослішала. Надовго її теплих почуттів до мене не вистачить. Тепер до її хитрощів додасться страх. Справжній страх.

    Вона справиться. Знайде, як це використати. В Новий Батурин вона повернеться трішки небезпечнішою.

    - Не мушу, — збрехав. — Але їх я не залишу. Привіт від мене можеш нікому не передавати.

    - Бережи себе, — сказала Марта навздогін.

    Махнув рукою. Більше не обертався.

    - Ніби у мене є вибір, — прошепотів так, аби вона не чула.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.