Розділ 33.

- Хлопчики, а вам не сумно?

На вигляд жінка дійсно могла називати нас хлопчиками. Фарбоване руде волосся, рожева помада. Косметика марно намагалась приховати зморшки, а синій колі під очима був не то макіяжем, не то синцями. Колись вона могла бути красива. Але час нікого не береже. Зокрема повій.

- Ми в повному порядку, — сухо відповів Валерій.

- Я в сусідньому вагоні, — повія глянула мені просто в очі. — Четверте купе.

- Матиму на увазі.

Нікуди я не піду. І сюди я б її не запрошував. Вагону було десь років сто. Його час від часу мили й чистили, проте ми їхали не в той час. Звичайна залізнична антисанітарія. Та й чистота повії була під питанням.

І Валерій теж не піде. Ми іноді давали інтерв‘ю, іноді нам писали любовні листи. Зокрема більшість з того було для Валерія.

Валерію було плювати. Він щомісяця відвідував могилу Гери. Рік пройшов, а він навіть не глянув ні на кого. Я не говорив з ним про це. Катя не була для мене всім. Вона пішла, а в мене крім легкої гіркоти нічого не залишилось. Не хотілось видаляти її номер чи спільні фотографії. Хай собі будуть, однаково я їх не передивлявся.

У Валерія було інакше. Рідкісні моменти зустрічі, постійні листування, побачення на сірій зоні на свій страх та ризик — у них горіла пристрасть. Невідомо скільки б вона горіла, якби Геру не вбили. Але її вбили, коли вогонь горів яскраво. Тоді виглядало ніби з цього вогню нічого іншого крім кохання на все життя не могло бути.

Але її вбили.

- Випити хочеш? — тихо запитав Валерій.

Вагон ресторан виглядав краще, ніж наше купе. Там світились всі світильники, а не вибіркові як у нас. Круглі столи з білими скатертинами. Віддалено це нагадало мені паб десь в Новому Батурині, де зараз будуть сигари й віскі. Дуже віддалено.

Вільних місць майже не було. Всі перелічені категорії пасажирів були тут. Вони випивали, прощаючись з минулим життям. Банальність була в тому, що більшість з них повернеться з пустими руками. Рудої повії не було. Занадто рано.

- Ходімо назад, — поклав руку Валерію на плече. — Все зайнято…

Оператор мене не чув. Він прикипів поглядом до одного зі столиків. Я прослідкував за ним. І подумки вилаяв себе. Що я за мисливець, що не побачив очевидного…

- Ти! — Валерій направився за один зі столиків. — Вилупок!

Фестиваль змінився з часу, коли ми познайомились в павільйоні. Тепер він щосили намагався зійти за одного з авантюристів. Але його комплектація не вельми сприяла такій мімікрії.

- Приємно бачити вас обох в цілості! — всміхнувся нам.

Я пожалкував, що залишив зброю в купе. Зараз він би так не всміхався…

З ним за столом сиділо ще троє. І ще троє за сусіднім столом. Я зрозумів це з того, як вони вирячились на нас.

- А я думав, ви давно чкурнули геть з Еліоса. Саме за вами їхав.

- Ну ось ти нас знайшов, — я обвів поглядом його супутників.

За сусідніми столами немов уловили напруження. Кілька людей поспіхом розрахувались й покрокували геть з вагона. Але були й такі, що хотіли подивитись чим усе завершиться. А може й доєднатись…

- Цепеші злі на вас, — Фестиваль жестом запросив нас сісти.

Ми не скористались запрошенням.

- Оголосили чималу винагороду за ваші голови. Я ще думав, чи братись за неї, але раз ви тут…

Я схопив пляшку з сусіднього столика. Пара, котра сиділа за ним, не встигла відреагувати ніяк, окрім здивованих поглядів. Мабуть, дороге, кількарічної витримки. Або вино таке собі, й ціна ре дуже, просто виглядає дорого. Пляшка розбилась об голову котрогось з посіпак Фестиваля.

Валерій зорієнтувався швидко. Вихопив стілець з під того, котрий підіймався і вперіщив ще одного в обличчя. Я замахнувся кулаком, але не влучив. Один з найманців пірнув під ударом й підняв мене. Скло на щастя витримало. Він припер мене до стіни. Ударив його ліктем згори. Не допомогло.

Валерія крутило ще двоє. Один тримав за шию, інший опрацьовував його по корпусу. Валерій відбивався ногами.

- Бійка! — закричав хтось з пасажирів.

І понеслось…

У вагоні ресторані літало все. Столи тарілки, стільці, вилки й ножі. Люди виплескували свій біль старого життя, вкладаючи минулі невдачі в удари. Склалось враження, що навіть якби я не починав би її, хтось однаково б це зробив.

Я таки вибрався з під суперника. Хотів дістатись до Фестиваля, але в мене врізався хтось. Відштовхнув його й вдарив ліктем в щелепу. Тіло впало на землю. Валерій поряд ударив вилкою когось в обличчя. Крики, тріск. Фестиваль бив ще когось кулаками.

Я не міг до нього дістатись. Передо мною двоє найманців били когось ногами. Бідолаха вже не чинив опору. Позаду щось тріснуло і хтось впав. Фестиваля хтось спробував збити з ніг. Він кинув того через себе.

Я рушив на нього. Один з найманців відволікся на мене. Я схопив ніжку від стільця. Від першого удару він закрився рукою. Кістка не витримала. Він загарчав, але я обірвав його ударом в голову. Другий не звернув на мене увагу, тож я прослизнув поряд. Фестиваль ламав комусь обличчя, приперши його до стіни.

Він мене не бачив…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.