Розділ 29.

Катя вже чекала в мене. Вона скривилась при моєму вигляді. Я її розумів. Весь в крові, попелі та бруді. Ще й кульгаю.

Типовий вигляд мисливця на чудовиськ.

- Як ти міг її вбити?! — видала з порогу.

- І тобі привіт, — скинув бронежилет.

Катя дістала цигарки. Запалила. Знає, що я не люблю це.

- Вона кохала його! — підвищила голос. — Вона пожертвувала собою. А ти її вбив. І Леоніда! Знаєш, якою чудовою людиною він був…

- Давно тобі стало жаль чудовиськ? — роздягнувся.

Пройшов у ванну. Хай відчепиться!

Катя вважала інакше.

- До чого тут чудовиська? Вона кохала його!

- І отримала те на що заслуговувала. Вони вбили людей. Багато людей. Я вбив її. Жаль, що не зміг вбити його.

- В тебе зовсім немає серця?

Я вийшов з ванни. Вибив цигарку з її руки. Вихопив пачку з іншої й викинув геть. Вона хотіла піти за ними, але я схопив її за плечі й притиснув до стіни.

- Вони. Вбили. Людей. — прошипів.

- Ігорю…

- Вони чудовиська! Вони люблять нас вбивати. А я люблю вбивати їх! Мені начхати хто кого і як сильно кохав. Тепер на кілька потвор менше!

- Ти робиш мені боляче!

Аж тепер я побачив, що Каті страшно. Її очі блищали, по щоках пішли сльози. Я відпустив її. Катя відштовхнула мене, схопила свої речі й кинулась на вихід.

- Ти нічим не кращий за них! — крикнула мені.

Я хотів зупинити її, хотів кинутись за нею. Просити вибачення, пояснити. Але навіть не зрушив з місця.

- Хай йде, — сказав собі.

Вона мене боїться, вважає чудовиськом. Навряд чи це сталось сьогодні. Просто люди раптом стали жаліти чудовиськ, поки вони намагались відправити мене на той світ.

Вона не повернеться.

Не знаю чому, але я не ліг спати, а сів за ноутбук. Відкрив браузер, зайшов на наш канал. Відкрив випадкове відео й прогорнув униз, де були коментарі. Багатьом подобалось відео.

Зустрічались коментарі в стилі: садист, різник, вбивця. З кожним новим відео таких коментарів ставало більше.

Він отримує задоволення від вбивств.

Це не полювання, а звірство.

Різник…

Садист!

Психічно хворий!

В дурку його!

Закрив ноутбук. Я вже знав, куди все піде.

Валерій обріже відео, заллє в мережу, й дуже сильно здивується. Нас поставлять на вила. Завтра хтось піде по тіла на склади.

Ранкові передачі точно згадуватимуть Леоніда Горбуненка й малоймовірно, але згадають тих трьох операторів. Можливо зберуться різні експерти, котрі будуть обсмоктувати кожний кадр. Смерть відомого ведучого, популярного блогера та менеджерів великої компанії. Обпалений Цепеш, та його білявка та її акт самопожертви. А мене, ймовірно чекатиме осуд та довга розмова з інквізиторами.

- Трясця! — ударив кулаками по столу.

Ноутбук підскочив і гепнув назад. Щось впало зі столу. Та мене це не хвилювало. З мисливця на чудовиськ я за ніч перетворився на різника та садиста. Хороше дотримання обіцянки Оресту. Краще годі й придумати.

Все пішло шкереберть…

В коридорі хтось кахикнув. Пістолет миттю з‘явився в руці. Націлився на двері. На мить подумав, що то буде вельми тупо, якщо це повернулась Катя…

- Ти не зачинив двері, — голос належав Марті.

Відвернувся від ноутбука. Пістолет заховав за пояс, накрив футболкою. Вона зайшла в кімнату. Плаття змінила на джинси та білу куртку. Вигляд моєї квартири викликав у неї суміш огиди та співчуття.

- І на це ти проміняв свій дім? — сіла на диван.

- Тепер тут мій дім.

- Саме те для тебе. А Констанція до речі, вийшла заміж торік. Хороша партія. Не живе у свинарнику…

Як Марту сватали за якогось довбограя, так й мене мали посватати за дочку місцевих батуринських багатіїв. Констанція. Я бачив її ледь не десять років тому. Я й прізвище її забув, як і те чим займалась її сім‘я. Тому Мартина шпилька не досягла цілі. Потрапила в молоко.

- Чого ти прийшла? — позіхнув.

Дія стимуляторів завершилась й мене хилило на сон. Тіло наливалось свинцем. Біль від нових травм починав доходити та нагадувати про себе. Якщо закинусь своїми знеболювальними — просплю до завтрашнього вечора. Хороший план.

- Попрощатись, — відповіла Марта.

- Прощавай, — театрально махнув рукою. — Котися до бісової матері.

- У нас спільна мама, йолопе, — Марта навіть знаку не подала, що її це якось зачепило. — Я їду сьогодні ввечері. Навряд чи ми ще колись побачимось.

- Який жах, — я не приховував свого сарказму.

Марта не йшла. Вичікувально дивилась на мене. Справа була не в її від‘їзді. Вона б не тратила на мене час.

- Я ще не відкривав послання діда, — сказав їй. — Я не знаю, що там.

- Тоді віддай його мені, або викинь, — Марта сказала це більш емоційно, ніж хотілося б.

- То ось воно що, — недобре вишкірився. — Цікаво що там? Цікаво, чи не переписав на мене дід якусь частину майна?

- Ти не отримаєш нічого з того, що належить мені!

Я вперше побачив Марту розлюченою. Її очі розширились, губи скривились. Ніздрі смішно підіймались з кожним вдихом. Вона переймала манери Лімів, але вона все ще була підлітком. І ось підліток виліз на зовні.

- Нічого ще не належить тобі, — вирішив відігратись до кінця. — І не скоро буде належати. Ти всього лише розпещена дитина, котра чіпляється за своє прізвище й з сімейні статки. А хто ти без цього?!

- А хто ти без нас?! — вона зірвалась на крик.

- Мисливець на чудовиськ. Та й просто вільна людина, а не боргова застава чи товар. Але тобі цього не зрозуміти. Ти звикла, що все має бути за твоїм капризом. Так ось, ти не дізнаєшся, що було в посланні діда. Ти повернешся до себе, до такого самого кодла, як ти сама. І не знатимеш, що там. Тому, що вітаю в реальності, де твої капризи залишаються нездійсненними.

Марта мовчала. Якби поглядом можна було б вбивати, я ймовірно горів би сильніше за Цепеша. Але правда в тому, що Марта була безсила. Її охороні заборонено мене чіпати, швидше за все. А як ні, то Червона Королева відкриє кілька нових вакансій десь в Батурині.

- Я передам, що ти аніскільки не змінився!

Вона повернулась і пішла до виходу.

- Передай від мене ще й ось це! — показав вслід їй середній палець.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.