Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 79.

    Я не памʼятаю, коли все стихло. Сон таки зморив нас ближче до ранку. Заснули ми там, де сиділи, один біля одного. Моя голова була на чиємусь плечі, Хтось вперся в мене спиною і тихо хропів. Хоча хтось, сильно сказано. З трьох осіб у камері, й один з них я — вибір невеликий.

    Дивно, але цього разу я не памʼятав, чи бачив чиїмось очима. Ніби хтось намагався мене висмикнути з тіла і щось показати. Проте втома була занадто сильна.

    Двері відчинились.

    - Підйом! — гаркнув хтось.

    Поворушив ногою. Жеррар спробував рвучко підвестись, але від сну на холодній твердій підлозі у нього це не вийшло.

    Я вставав поволі. Валерій підійматися відмовився. Куди нам тепер поспішати?

    - Підйом, кому сказано?! — гарчав таки охоронець. — Командир не буде чекати на вас цілий день!

    Валерій з Жерраром слабо, але зраділи. Не одразу на шибеницю і то добре. А ось в мене всередині все похололо. Якщо подумати, то тут не так і погано.

    Виходили по одному. Перед дверима розвертались спинами до охоронця, заводили назад руки. Він по черзі вдягав кожному наручники. Йшли довгим коридором в супроводі ще одного.

    Нас вивели на вулицю. Я відвернув голову від яскравого сонця. Жовте проміння пекло, наче мене поклали обличчям на нагріту пательню. Розумію, що не один такий.

    - Не зупинятись! — долинуло позаду.

    - Та перестань штовхатись! — огризнувся Валерій. — Йдемо, як можемо.

    На вулиці кипіла робота. Люди носились попри нас. Хтось сідав у хамери з кулеметами на даху. Більшість, щось носила вгору на стіну. Над нами знову пролетів гелікоптер. Двоє мисливців відтирали кров. Довга червона лінія тягнулась від стіни й аж до будівлі. Вивісок не було, але здогадуюсь, що там шпиталь.

    - Весела була нічка? — поцікавився Жеррар.

    - Писок закрий!

    Жеррар іноді аж просився, щоб хтось дав йому по нирках. Ще слово скаже — допроситься.

    Не сказав.

    Навіть до нього дійшло, що друзів йому тут не знайти. А ось охочих зірвати на ньому злість та втому — аж відбавляй.

    Ми піднялись сходами на стіну і відповідь на запитання Жеррара стала очевидною.

    По всьому мурі мисливців скидали тіла упирів, котрі таки змогли прорватись.

    Швидше за все, їх вивезуть якомога далі, складуть на купу, облиють бензином і за стіною стоятиме чорний дим. За стіну в Рагнарок скидати їх не буде ніхто, бо рано чи пізно з трупів упирів вийде гора розміром з саму стіну. А такого нікому не треба. В коридорі двоє мисливців витирали кров. У один з кабінетів заходив лікар, з голови до ніг одягнутий в біле. Позаду поспішали дві медсестри. Хочеш лікарської практики — шуруй за військом.

    Ми йшли далі. Повернули ліворуч. Вперлись у двері біля котрих стояв вартовий. Важко сказати його вік. Він не виглядав старим, але під очима мішки на скронях сивина. В чорній бороді теж.

    - На біса ти їх привів? — запитав у нашого охоронця.

    - Командир їх викликає.

    Вартовий оглянув нас. Затримав на мені погляд.

    - Я не бачив тебе десь раніше? — запитав.

    Якщо це й був хтось з моїх одногрупників, то я не міг його впізнати. Він точно не фанат. Вельми сумніваюсь, що на такій роботі хтось взагалі захоче дивитись знищення монстрів на камеру.

    - Не думаю, — коротко відповів.

    - Знайоме лице. Гаразд, проходьте.

    Від дверей і аж до кабінету на стінах висіли фотографії. Чоловіки та жінки, старі та зовсім молоді, усміхнені та серйозні. Під кожним фото імʼя, позивний.

    Та дві дати.

    Я на мить зупинився. Придивився до облич. Деяких я знав особисто.

    Ось Василь Тернавський — перший пияк на курсі. Всміхається на фото. Загинув місяць тому.

    Аню Люту я теж знав. Сувора неприступна блондинка, чорний пояс з дзюдо. Відмінниця на курсі. Її не стало рік тому.

    Далі був Тарас Ігорович. Викладав у нас тактичну медицину. Старий прикрий дід, для котрого ми шмаркачі та недоумки. І понабирали нас по оголошенню, з його ж слів. Не стало три місяці тому.

    Я памʼятав їх. В очах закололо. В горлі пересохло.

    Зберись, мисливцю. Ти знав, що так буде. Всіх нас до цього готували. Ми не вмираємо від старості.

    - За сьогодні буде ще чотири фото, — мисливець вперше не став нас підганяти.

    - Мої співчуття, — тихо сказав.

    Далі нас ніхто не штовхав. Йшли спокійно.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.