Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 21.

    Павільйон я знайшов без проблем. Сонце вже сіло й створювало величезну тінь від складу. Біля нього кілька вантажівок, по периметру ходила озброєна охорона. Чорні костюми, автомати.

    - А ви рано, — привітала мене білявка на вході.

    Ніби я не на зйомки прийшов, а кудись на співбесіду. Друга сіра зона, місце банд та кривавої різні, а вона стоїть тут в голубій блузці, сірій спідниці в окулярах, котрі лише підкреслюють її красу. А може й не підкреслюють, а це просто я накачався стимуляторами під зав‘язку, що відпустить аж зранку. Що точно правда, вона молода, могла б ще здобувати освіту.

    - Якби я знав, що тут такі красуні, то прийшов би ще раніше.

    Вона мило всміхнулась, але не думаю, що щиро. Швидше формальність. Не звикати.

    - Мене звуть Анжеліка і я вам все тут покажу.

    Кусаю себе за язик, аби бува, не бовкнути чогось зайвого. Ще не вистачало мені тут звинувачень в домаганнях. Стимулятори забезпечили мені непоганий прихід і заряд ендорфінів. Анжеліка плавно пішла вперед, а я зрозумів, що витріщаюсь на неї. Добре, що Катя це не бачить. Хоча, навіть якби бачила, їй було б плювати. Під стимуляторами погані думки вивітрювались швидко і я не встиг зачепитись за неї. Вся увага сфокусувалась на стегнах білявки.

    Догнав її досить швидко. Рефлекси прискорені і я не встигаю нормально їх контролювати.

    Зайшли всередину. Склад був височезний, можна було б помістити кілька вантажних літаків. Я вистрілював упирів неподалік, але то ще рахувалась перша сіра зона. Всередині ми піднялись по сходах вгору. Вийшли на недавно зроблений майданчик.

    - Тут буде місце фільмування, — показала перед собою.

    Прожектори вгорі освітили величезний лабіринт. Все, як на мапі та відео Валерія, проте наживо виглядало більшим. Мимоволі я аж захопився проробленою роботою.

    - Вражає, правда? — Анжеліка спитала це таким тоном, котрий не вимагав відповіді.

    Просто кивни, чувак. Так і зробив.

    - Тут операторська будка, — повела мене далі до столу з моніторами.

    За ними сиділо троє людей. Крісла були на коліщатках й вони переміщались між довгих рядів, не піднімаючись. На головах навушники, в одній з рук велика чашка кави.

    - Хлопці, привітайтесь з Ігорем! — весело вигукнула Анжеліка.

    Вони вітались не так весело. Рейдж тут головна зірка, а не я.

    - В нас тут кілька десятків камер, плюс коптери, для динамічної зйомки. Камера, котру носитиме ваш оператор, теж передаватиме сигнал на один з моніторів у реальному часі. І не забувайте про нагрудні камери на ваших жилетах.

    - Ага…

    До нас хтось йшов. Кроки важкі, повільні. Я повернув голову. Високий, смуглявий чоловік років тридцяти п‘яти. Коротке чорне волосся, трішки сплюснутий ніс та широкий рот розтягнутий в самовпевнену посмішку. На очах чорні окуляри. Такий самий чорний костюм, як в охорони.

    - Веселите гостя, Анжеліко? — поцікавився.

    - А це, Фестиваль, — усмішка не сходила з її обличчя. — Він начальник охорони.

    Він підійшов ближче, простягнув руку. Більший за мене на добру голову й ширший в плечах. М‘язи точно не менші, ніж у Василя Грома. Потисли руки.

    - Я тут просто наглядатиму за вами! — впевнено сказав. — І за вами, Анжеліко. Ви ж теж новенька.

    Череп і Берсерк, два мертвих найманці згадували про Фестиваля, коли я йшов по упирів. Ось для чого вони туди лізли. А тепер він ходить й пхає пір‘я в сраку перед красивою білявкою.

    - Ми дуже вдячні вам за це, — Анжеліка зробила ледь помітний крок назад, не ховаючи своєї посмішки.

    Трималась за цю роботу до останнього.

    - Якби щось пішло не так, то мої хлопці підуть в лабіринт на допомогу.

    Кивнув. Згадувати про двох мертвих не хотілось. В полюванні на монстрів буває всіляке.

    - Давайте я покажу вам вашу кімнату відпочинку, — швидко пішла від Фестиваля.

    - Успіхів, — кинув мені навздогін.

    В кімнаті відпочинку було тісно й вона нагадувала стару роздягалку. Квадратні перестінки з одного боку з залишками від труб, але їх давно зрізали. Звісно й тут спробували щось зробити, але було видно, що основні сили кинули на місце бою.

    Всередині вже сидів Валерій й прилаштовував на себе бронежилет.

    - Затягни міцніше, — поклав рюкзак на підлогу й підійшов до нього. — Ось так. Якщо він не щільний, то толку від нього немає.

    - Знаю, незручна плитоноска, — виправдався Валерій.

    - Це передостання модель на ринку, — защебетала Анжеліка, — п‘ятий клас захисту…

    - По факту, четвертий, — перебив її. — Сядь, будь ласка, на стілець, запали цигарку і відпочинь. Коли нас запитають, ми розхвалимо тебе до небес.

    Професійна посмішка нікуди не ділась, але в очах білявки спочатку було здивування, потім недовіра. Валерій повторив ще раз й вона таки сіла на вільний стілець.

    - Дякую, — тихо прошепотіла.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.