Розділ 19.

- То ти погодився? — поцікавився Валерій.

Ми сиділи у нього вдома і переглядали відео з майбутнього знімального павільйону. Вони зробили все наче це будуть міські бої в вузьких коридорах. Мушу визнати, це вражало. Від країв павільйону йшли лабіринти зі стін. Вони наче гірські потічки стікались до центрального озера у вигляді ідеального кола. Стіни були з дерева та металу, проте їх розмалювали під камінь. Спробували передати автентичність сірих зон. Й в них майже вийшло. Майже для тих, хто ніколи не бував на сірих зонах.

- Сказав, що подумаю, — відповів.

Це було правдою. Василь Грім хотів побачити мене на посаді інструктора. Але Грім, хоч і за мисливців, хитріший ніж здається. Я б погодився, підписав би контракт, а потім би вилізли всі підводні камені. В нього завжди так: цукерка має красиву обгортку, але гидкий присмак. Це треба було враховувати.

- Катерина вже знає?

- Сьогодні буде знати, — збрехав, але вчасно вирішив виправитись. — Або завтра.

Її завжди дратували мої розповіді про повернення в ряди мисливців. Тебе вб‘ють, ти станеш калікою. Тебе спотворять, глянь на те, що вже з тобою зробили…

Їй і моя теперішня діяльність не до вподоби. Вона вдало маскується за байдужістю, коли я вбиваю якогось монстра і приходжу весь в крові. Іноді мені здається, що байдужість справжня. Але я переконую себе тим, що вона просто так захищається. А іноді мені здається, що вона зі мною просто так. Бо не хоче бути сама. Бо їй потрібний хтось, про кого можна розповісти. Хтось більш непересічний, ніж типовий менеджер чи продавець дорогих товарів. Хтось тимчасовий, доки не знайдеться хтось кращий…

Я і не помітив, як ковтнув дві таблетки знеболювального. Хотів і третю, але Валерій вчасно вихопив у мене пластинку.

- Це вже звичка в тебе, — суворо сказав він. — Зосередься. Нам треба обговорити всю стратегію.

Захотілось його вдарити, але я стримався. Друзів не б‘ють. Та й він таки мав рацію. Або складаємо план, або завтра на відео будуть криваві кадри наших смертей. Оскар і Тодд хочуть точно не такої реклами.

Найрозумнішим рішенням було стягувати потвор в один з коридорів. В центрі збудованого лабіринту дуже багато проходів і там найкраще освітлення. Мусимо зайняти позицію так, щоб ми їх бачили й встигали відстрілювати. На упирів та перевертнів це мало б спрацювати. Якщо там інфанти, тоді потрібно вибрати прохід з боковими коридорами. Будь-який інфант мав достатньо сили спопелити там усе.

- Думаєш, вони запустять туди інфантів? — засумнівався Валерій.

- Думаю, що заради красивої картинки там може бути будь-хто.

Інфанти розумні чудовиська. Вампіри, джини, суккуби та рідкісні перевертні могли себе контролювати. Вони могли вести діалог. Вони й брали участь в мирних перемовинах. Біда в тому, що говоритимуть вони лише з тим, хто може прикрасити їх тіла порцією свинцю та сталі. Така ось дипломатія на крові. Насилля як аргумент.

- А як щодо яги?

- Візьмемо клейку суміш, аби її сповільнити.

Яги нагадували жінок. Тобто дуже віддалено. Зберігалась лише форма тіла. Дуже худого, з сірою шкірою. І ще вона плакала, коли відчувала, що хтось йде на її територію. А тоді вже в хід йшли довгі чорні кігті та отруйні ікла.

- Джини?

- Не підуть вони на таке.

- Звідки знаєш?

- Розмовляв з Наґу. Він би не брехав і не дозволив би ризикувати своїм родичам.

Якось ми з Орестом бились з його племінником. Ледь врятувались тоді. Племінника тоді чекав суд. Після цього всі джини звітували старшим в сімействі. Будь-які авантюри жорстко карались. Навряд чи б хтось ризикнув. Покарання Аріка бачили всі…

- Потопельники? — перераховував Валерій.

- Якби обмежилось ними, я був би радим.

- Може банші?

Валерій розповідав, як він з Орестом та Вавилоном напоролись на банші. Вони тоді ледь вціліли. Та й то лише тому, що Валерій вистрілив їй в голову з обрізу. Банші кричали. Вони волали так гучно і на таких частотах, що збивали з ніг. А коли суперник був знесиленим банші охоплювала голову і кричала в обличчя, доки в того не тріскала голова й не вилізали нутрощі. Тому й тунелі, де мешкали банші були наповнені різним слизом та жиром. Ніхто не ризикував забирати рештки.

- Банші? — перепитав. — Швидше вже химер побачимо.

- Фалмери?

- Відпадають, бо вони мешкають лише на третій сірій.

А ще самі чудовиська їх не люблять. В світі замороженої війни були чудовиська відступники, котрі при наявності розуму хотіли й далі знищувати. Фалмери сліпі від народження з видовженими кінцівками та головами як в прибульців з древніх фільмів. Вони могли контролювати потопельників та підіймати недавно померлих. А ще вони служили кощіям, котрих обидві сторони війни ненавиділи особливо сильно…

- Нумо думати так, — я не зводив погляду з карти. — Це компанія з виготовлення зброї та аксесуарів до неї. Монстри, яких би вони не повиловлювали, повинні вмирати від цієї зброї, вірно?

Валерій кивнув.

- Тому я поставлю на потопельників та упирів. Й візьму більше набоїв. І тобі теж дам частину. Врешті решт, ми знімали відео без підготовки безліч разів. Що може піти не так?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.