Зміст
  • Передмова.
  • Пролог.
  • Частина Перша. Місто Сірих Зон. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Частина Друга. Тисячі Вогнів. Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина Третя. Червоний Терор. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 86.

    Як на зло, небо сьогодні затягнуло хмарами. Далеко на півночі вже блискало. Грім доходив трохи менше ніж через хвилину.

    Недобре. При сильній зливі ми залишимось без прикриття дронів. Обличчя обдувало холодним вітерцем. Хмари йдуть до нас.

    Штурм таки почався.

    Я ніколи не спостерігав такого в Еліосі. Там кілька чудовиськ і все. Якось бігло біля сотні вампірів в перемішку з упирями. Тут з таких штурмів би посміялись.

    Але я забігаю наперед.

    - Ти що тут забула? — не витримав.

    Марта плавно, з грацією танцівниці, підіймалась по сходах. Перехилилась через стіну. Навіть не намагалась приховати огиду.

    - Чому просто не скинути атомну бомбу сюди? — запитала. — Одні руїни.

    Я в цей момент спробував згадати, чи не займались Ліми колись зброєю. Мій батько досить жорстко вів справи. Іноді підступно. Але він тримався якихось своїх правил і подавав ознаки цивілізованості. Тобто, наскільки взагалі може бути цивілізованим монополіст. А ось Марта в мене викликала тривогу.

    - Якого дідька ти тут забула? — повторив запитання. — Ми чекаємо на штурм.

    Марта відволіклась від розглядання руїн. Зустрілись поглядами. Скільки ж у неї зневаги до мене? Чи є десь їй край.

    - Прийшла перевірити чи одягнув мій дорогий братик бронежилет.

    - Спробую вгадати. Тобі сподобався Валерій. Він на іншому боці стіни. Ти не встигнеш до темряви.

    Зневажлива посмішка зівʼяла. Міг би заприсягтись, що на щоках у неї зʼявився ледь помітний румʼянець.

    - Дарма витрачаєш час, — подивився на руїни найближчого будинку.

    Тінь розходилась вулицями Рагнароку. Повільно, але впевнено. Ось-ось вони прийдуть.

    - Не розумію, про що ти.

    - Все ти прекрасно розумієш, — всміхнувся.

    Я знав чим закінчиться бесіда. Розчарована і зла дівчинка отримає облизня. Розпещена батьком і грошима вона не звикла чути відмов. Як старший брат я не міг собі відмовити в задоволенні спостерігати, як Марта гамуватиме лють. Не виключено, що молодша сестричка після цього не спробує зіпсувати мені життя. Але зараз вона безсила. І буде такою до ранку.

    - Я давно знайомий з Валерієм, — шляху назад не було. — Ми з ним багато чого пройшли разом. І скільки його знаю, то всі дівчата на нього так заглядаються.

    - Я не всі, — прошипіла Марта.

    - Тільки на мої памʼяті, Валерій відповів на увагу один раз. Її звали Гера. Снайпер, мисливиця і найнебезпечніша жінка, яку я коли-небудь бачив.

    - Навіщо ти тратиш на це мій час? — Марта вдала байдужість.

    О, ні, ти не перестанеш слухати. Знайте своїх суперників, бо ви Ліми. Тримайте друзів близько, ворогів ближче!

    - У них було все серйозно. Знаєш, це як кохання в книгах.

    - Хто б міг подумати, що ти вмієш читати…

    - Кохання з першого погляду, — проігнорував її кпини. — Ніколи такого не бачив. Але десь рік тому вона померла у нього на очах. З того часу не проходить ані дня, щоб він про неї не думав. Він не говорить про це, але то видно. Так і не отямився. І не знаю, чи отямиться колись.

    Марта не всміхалась. Її очі дивились на землю переді мною. Вона складала все до купи. Не можливо воювати з мертвою суперницею. І якщо у неї збереглась хоч якась людяність, вона дасть йому спокій.

    - Добре, що ти пішов, — тихо сказала. — Ти паскудний старший брат. І був би гіршим, якби залишився. Тобі ж подобається робити все, аби я щось не отримала. Що ти цим компенсуєш?

    - Вчу тебе розуміти, що світ не плазуватиме перед тобою, бо в тебе є гроші та влада. Ти не можеш вічно посилати найманців по когось, бо щось не отримала. І є речі, проти яких твоя хитрість не зможе нічого вдіяти. Наш старий далеко не всесильний. І ти такою не станеш.

    Марта наблизилась.

    - Я пошлю по тебе все, що зможу, якщо ще раз спробуєш перейти мені дорогу.

    - Пусті погрози, — відповів. — Чого вони варті тут?

    Я потім думав: а якби я розповів, що передав мені дід? Якби сказав, що там не заповіт про передавання мені якогось майна чи компаній сімʼї. Якби сказав про попередження. Якби пригальмував свою гордість й бажання допекти їй, бо допекти батькам я не міг ніяк. Як би воно тоді все склалось?

    Проте я сильно забігаю наперед.

    Постріли перервали наш діалог. Увімкнулась рація.

    - Працюємо, хлопці та дівчатка! — почув голос Рорка.

    Ми з Мартою одночасно поглянули вниз.

    Здалеку вони виглядали як комахи. Просто рій мурах вилізав з хмарочосів-вуликів. Королева хотіла їсти.

    Тільки ось в цих, функцію королеви виконував голод.

    Безлюдні вулиці тепер наповнювались колишніми мешканцями. Найсильніші бігли, наче люди. Вони не ховались. Неслись щодуху до стіни посеред дороги.

    Були упирі, котрі пересувались на чотирьох. Кінцівки не були пристосовані до цього, як, скажімо, у собак. Але вони знайшли вихід. Впирались руками в землю, переносили вагу, ноги йшли вбік. Тоді знову на руки, але ноги в інший бік. Як горили. Тільки я ніколи не бачив горил наживо. Взагалі багато тварин залишилось хіба в підручниках чи в інтернеті. Кінець світу жорстокий до всього, не лише людей.

    З десяток упирів вже був на достатній відстані аби я міг розгледіти їх детально. Дальномірами заміряли відстань до будівель і позначали їх на картах. Проте іноді ніч стояла така, що неможливо було їх розгледіти. Іноді прожектори виходили в з ладу. Іноді просто не добивали до потрібних орієнтирів.

    Мартин пояснював, іноді мисливці виїздили та малювали фосфорною фарбою по дорозі широкі смуги. На око, ще й в темряві важко визначити точну відстань. А так, упирі пройшли найдальшу намальовану лінію — може працювати агс. Ще одну — кулемет. Пройшли третю, можна вести прицільний вогонь з усієї присутньої стрілецької зброї.

    Впер АК Звіробій в плече, прицілився.

    - Тобі краще здриснути звідси! — гаркнув Марті.

    А далі почалось. Вухо заклало від пострілу. Тоді ще коротка черга. За кілька метрів від мене пролунали постріли. Мисливці відпрацьовували по натовпу кровопивць.

    Стіна поділена на двадцять пʼять секторів. Десь мисливців більше, десь менше. Кожний має порядковий номер і неофіційну назву.

    Переважно назва або через якусь смішну історію або через місце, поблизу якого знаходиться. Того в нас були 1, 2, і так далі, проте мисливці часто називали їх по іншому. Від Янтарю (бо там найкрасивіший схід сонця), до Пупка (бо перед тим сектором стара яма від ракетного удару).

    У нас був четвертий сектор. Дурка. Це завдяки найближчому вцілілому будинку, старій психіатричній лікарні.

    Автомат клацнув.

    - Змінюю магазин! — голосно заволав.

    Рефлекси працювали самі. Я тримав у прицілі одного з упирів. Спочатку дістав магазин, двома пальцями відʼєднав пустий, вставив новий. Пустий магазин навіть не встигнув упасти мені під ноги, як упир остаточно заспокоївся.

    - По два-три патрони! — кричав Мартин. — Не просріть б/к!

    Один з упирів таки прорвався. Він зайшов у сліпу зону і почав видиратись по стіні. За час постійних штурмів вона трохи постраждала. Колись рівні стіни, покривались тріщинами, надщерблювались. Іноді, як ото на Дурці, ці тріщини були в сліпій зоні для стрільців.

    Достатньо кмітливий і сильний кровопивця міг знайти за що вхопитись…

    Постріл.

    Упирю перерубало руку вище ліктя. Куля пройшла в ребра. Кровопивця упав униз. Може він би й піднявся, але його розчавили свої ж.

    Ще два постріли. Наступні упирі, котрі лізли на стіни попадали.

    У нас були сліпі зони, це так. Але також були й снайпери.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.