Розділ 38.

- Вітаю в прекрасному Третогорі, — стомлено сказав інфант.

Відсутність епітелію на ньому дозволяла розгледіти, як рухались м‘язи на обличчі. Ледь втримався, щоб не здригнутись. На сірих зонах мені рідко випадала можливість побалакати з ними так близько. Якось ми з Орестом пішли в бар, де власником був інфант. Проте цю історію точно не варто розповідати тут. Власник й більшість відвідувачів той день не пережили.

- Ціль вашого прибуття сюди? — поцікавився в мене.

- Проїздом, — коротко відповів.

- То ви не плануєте в нас затриматись?

- Хіба на кілька днів. Може тиждень, доки не знайду транспорт.

Казати, куди я хочу їхати бажання не було…

- На жаль в нас зараз відкрите сполучення лише до Еліоса й до Грлигорта.

- До чого?! — перепитав.

- Це місце виключно для нас, носіїв вогню, — обурено пояснив інфант.

І дійсно, як я міг цього не знати.

- Туди людям не можна.

- Це ми розуміємо, — вклинився Валерій. — А до П‘ятого Бахмуту як дістатись? Чи до Рагнароку?

Я косо глянув на нього, але було пізно. Сказав то сказав.

- Боюсь ці сполучення закриті. У нас деякі технічні несправності.

Пізніше ми дізнались, що це аж ніякі не технічні й точно не несправності. В той момент я мав би просто дочекатись рейсу до Еліоса й спробувати інші маршрути. Але…

- Немає зовсім ніяких шляхів це подолати? — поцікавився.

Тут інфант перевів погляд на мою торбу. Червона королева й томагавк були під курткою. Звіробій та Барретт складені в рюкзак. Приціл Гери мав опцію автоналаштування, тож я не переймався тим, щоб возити її по деталях. Сам рюкзак був важким. Проте будь-який металодетектор міг виявити, що це не консерви.

- Багато у вас зброї з собою? — запитав інфант.

- Залежно для чого, — ухилився від відповіді.

Інфант пропустив нас без перевірки. Він дав нам лист з рекомендаціями й пояснив куди йти. Сам лист був незрозумілою мовою інфантів з коротким загальним перекладом на людську. Група зачистки.

- Ми дійсно підемо туди? — запитав Валерій.

Вокзал вивів нас в старе місто. В Еліосі майже не збереглось настільки старої архітектури. Стара сіра бруківка, вузькі низькі будівлі, котрі лавиною тяглись униз. Не вистачало лише моря. Проте його не було. Воно давно висохло й ген далеко на дні працювали нафтові платформи. Ритмічний стук, здавалось, був головним шумом міста, якщо не рахувати постійне проповідування з кожного стовпа.

- Не одразу, — сказав. — Я б хотів оглянути місто. Й може знайти Фестиваля.

Валерій запустив знімальний дрон вгору. Батареї вистачить на добу безперервного фільмування. Сам дрон мав режим автопілота з поверненням до власника. До ранку матимемо хороший матеріал.

- Ти викладаєш це на канал?

- Лише короткі кілька хвилинних уривків. Годую публіку, так би мовити.

- А коли до неї дійде, що ми не займатимемось вбивством монстрів? Що тоді?

- Чувак, — Валерій протер окуляри. — Ти в місті чудовиськ. Нам до Нового Батурина ще їхати та їхати. Ти дійсно гадаєш, що нам нікого не трапиться?

Він навіть не знав, що нас чекає.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.