Розділ 92.
- Глибоко вдихни!
Вийшло не одразу. З мене зняли бронежилет, туго обмотали корпус. Укус на шиї обробили антисептиком. Щоку не зашивали. Просто наклади повʼязку. Мисливці підібрали мене, як тільки почало світати. Дія адреналіну припинилась.
Заплющив очі.
***
- Хазяїне, ви поранені!
Я знову був у свідомості Клари. Я відчував її невдоволення. Приперся цей носферату з трьома людьми, котрі плазували перед ним наче ті слимаки.
Мене затягнуло в її свідомість повністю. Фестиваль теж не радів новим гостям. Бальдр сам нас знайшов.
- Ти зробив, що обіцяв? — я вже знала відповідь.
Виглядав Бальдр доволі потріпаним.
- Я вирішив розтягнути задоволення.
Один з його людей, молодий хлопчина, відкинув каптур і став на коліна. Бальдр вишкірив ікла і впився у нього.
Фестиваль аж збліднув. Найманець відвернувся. Я без жодних моральних вагань розглядала хлопця. Не буде Бальдра, я теж з нього заберу дещо.
- Ми могли сьогодні його позбутись! — прошипіла.
Бальдр відірвався від хлопця. Витер кров на зубах язиком.
Рани загоювались поволі. Ми чули звуки бою. Чули вибух. Мисливець виявився спритнішим, ніж здавався.
Носферату сів поруч зі мною.
- У нього дивна кров, — сказав. — Незвичний запах.
- Тому ти його не випив?
- Я не пʼю неякісну кров, — Бальдр відкинув каптур.
Лице порізане осколками гранати. Таке міг пережити лише носферату.
- То навіщо було гратись?
- Характер такий.
- Тепер він не вилізе зі шпиталю, — пробурчав Фестиваль. — Там достобіса мисливців.
Бальдр не відповів. Носферату розраховував до ранку принести нам голови всіх трьох. В результаті він ледь дійшов. Одяг в дрантя, рука обпалена, тіло й обличчя посічене.
Він роздягнувся по пояс. Все тіло в синіх татуюваннях. Деякі з них я впізнавала.
- З мене потрібно дістати кілька куль, — звернувся до одного зі своїх людей.
Інший хлопчина в балахоні приніс з намету аптечку. Одягнув рукавички. Дістав скальпель та щипці.
- Хазяїне, це буде боляче, — попередив.
- Лише в болі ми знаходимо справжнє задоволення, — захихотів той.
Я піднялась. Потрібно все зробити самій.
Фестиваль поспішив за мною.
- До знайомства з ним, я вважав тебе найбільш ненормальною, — прошепотів.
***
Прокинувся в шпиталі. З руки стирчав катетер. До нього трубка, по ній щось тече з прозорого пакета.
Підняв голову. Ще шість ліжок зайняті. Медсестри по черзі носились між пацієнтами. Не для всіх ніч завершилась добре.
- З пробудженням, спляча красуня.
Голос Жеррара вибухнув у голові наче та граната, котру я кинув у Бальдра. Значить мої видіння правдиві. Він такий, як я його бачив очима Цепеша.
І він прийде за нами.
- Ні-ні, не вставай! — Жеррар поклав руки мені на плечі.
Він міг би цього не робити. Вільна від катетера рука прикута наручниками до бильця лікарняного ліжка.
Я посмикав рукою. Брязкіт наручників привернув увагу.
Лікар прийшов у супроводі Мартина, мого командира відділення.
Старий, лисий в окулярах. Борода сива, на обличчі мішки лякаючого воскового кольору. Він кульгав, опираючись на палицю.
- Пацієнт Лім прокинувся! — відрапортував Жеррар.
- Я ще не сліпий, — лікар махнув рукою, відсилаючи Жеррара геть.
Мартин уникав мого погляду. Він дивився вгору, ніби знайшовши щось цікаве в потрісканій білій стіні.
- Ти не перетворився, — видав лікар.
Він схопив мене за щелепу, так, що довелось відкрити рота.
- З якої це радості я мав перетворитись?
- Вкусив тебе хто? — поплескав мене тростиною по трапеції.
- Упир. Носферату мене не кусав.
- Здогадувався, — відповів лікар. — Той би тебе випив насухо. Але не став. Питання, чому?
Уві сні він назвав мою кров неякісною. Ото б Ліми образились. В Марти ось карта здоровʼя майбутнього нареченого є. А тут — неякісна…
- Ми взяли твою кров на пробу, — лікар не чекав моїх пояснень. — Нічого незвичного не виявили.
Але підозрюю, носферату загидився, бо ти вколов у себе адреналін 200. Вони того не люблять. Ще й твоя нездорова тяга до знеболювальних.
- Це ви ще звідки знаєте?
Лікар не відповів. Опираючись на тростину підійшов до крапельниці.
- В тебе рубець на грудях. Виглядає так, ніби зачепило кістку. Довга реабілітація виробила в тебе швидше психологічну тягу до знеболювальних.
- Не розумію.
- Це фантомний біль, — пояснив. — Твій мозок думає, що тебе все ще болить рана.
- На стіні біль був цілком реальний.
- І ти відчув його, коли втомився, вірно?
Кивнув.
- У цьому проблема з вами, мисливцями. Ви заколюєте себе адреналіном чи ще якимось лайном, щоб не відчувати ні страху, ні втоми. А потім починається залежність та психологічна тяга. Мозок малює тобі умови аби ти дав йому допінг.
Мартин почервонів. Теж, мабуть, бував тут від передозування адреналіном 200. Цікаво, чи є хтось, кого це не зачепило.
- То що робити?
Замість відповіді він показав на крапельницю.
- Це допоможе очиститись від всього твого лайна в крові. Або від більшості.
Він повернувся і пошкандибав геть.
- Чи є ще щось в моїй крові, варте уваги? — кинув йому наздогін.
Лікар махнув рукою, ніби відганяючи муху. Опираючись на тростину, пошкандибав до інших пацієнтів.
Мартин дістав з кишені ключі. Відімкнув наручники.
- Рорк сказав привести тебе, як тільки отямишся. Його твої зламані ребра зовсім не хвилюють. Збирайся, він чекає в кабінеті.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!