Розділ 16.

Тубус так і стояв вдома на столі. Марта виконала волю діда. Я його отримав. Мене воля старого не обходила. А може й обходила, але рішення прийняте. Кілька років жодної звістки, жодного теплого слова. Але раптом згадав перед смертю. Що ж, а я забуду. Забуду весь маєток повний Лімів, як страшний сон.

На ноутбуці знову реклама потягу до Третогора. Казкове місто в полум‘ї. Мені хотілось поїхати туди з Катею, почати все з початку. Але вона не переїде. Вона любить Еліос так сильно, як я його зневажаю.

Глянув на тубус. Чому б не відкрити його? Що я втрачаю, врешті решт?

У двері постукали.

Катя попередила, що її не буде. Не думаю, що це Марта. Вона свою роботу зробила і тепер чекає можливості поїхати назад. До Нового Батурина шлях не близький і безпечним його не назвеш. А ризикувати Марта не могла. Не стала б. Немає в ній цього духу авантюризму. Виважене й холодне рішення з поправкою на зверхність…

- Чувак, відчиняй! — гримав Валерій. — У нас нові спонсори.

- Та в гузно їх, — пробурчав, але двері відчинив.

Валерій одягнений в сірий костюм для перемовин. Безцеремонно протиснувся попри мене. Оглянувся.

- Та звісно ж, заходь, чого вже там.

Я не хотів його бачити. Слово дане Оресту отруювало нашу з Валерієм дружбу. Ми терпіли одне одного, бо чекали, що одного дня Орест повернеться. Не гарно було б, він повертається, а його друзі не підтримують одне одного. Самі по собі.

- Що за спонсори? — поцікавився.

Особливого інтересу не було. Знову енергетичні батончики, послуги мобільного оператора, онлайн казино. Вони платили мало, вимагали багато, але ми завжди сходились на половині. А іноді відверто слали всіх до дідька. Третє мені подобалось найбільше.

- Оскар і Тодд, — радісно повідомив Валерій. — Знаєш таких?

Знав. Вони займались зброєю. Гвинтівки, дробовики, пістолети. Різні аксесуари від коліматорів до прикладів та навісів на зброю.

- Дай вгадаю, на наступну прогулянку ми беремо їхню зброю і винищуємо чудовиськ?

- В нас буде доступ до їхньої амуніції та набоїв. Збирайся. Але не в костюм.

- Ти давно став стилістом? — з недовірою запитав.

- Я мав розмову з їхнім менеджером. Одним з. Їм потрібний не блогер в костюмі, а мисливець! Природжений винищувач чудовиськ. Потрібний твій похідний одяг.

- Можу роздягнутись до пояса і продемонструвати рубці, — криво всміхнувся.

- Це продемонструєш, коли з нами зв‘яжеться якийсь жіночий журнал. Поки треба образ мисливця. Але без фанатизму. Ні, ті чоботи закривавлені, бери інші.

- Ти ж хотів образ мисливця, хіба ні?

Валерій глянув на мої куртки. Подумавши, кинув мені чорну. Зазвичай все так проходило. Я не хотів йти, Валерій вибирав, що вдягати і як себе поводити. Далі бесіда проходила за одним з трьох сценаріїв.

Ми швидко погоджувались, прослухавши солодкі обіцянки в купі з адекватними вимогами. Продукт нам подобався, або не викликав огиду. Малі, але швидкі гроші.

Ми слухали довгий список вимог, ввічливо відмовлялись, тоді список вимог скорочувався і ми тисли руки. Продукт нам подобався або не подобався. Головне не викликав огиду. Хороші гроші й контракт на кілька місяців. Переважно це фірма одягу або чоловічі засоби для догляду. Користувався ними переважно Валерій.

Ми в будь-якому випадку відмовлялись. Продукт або рекламодавець викликали огиду й можливістю репутаційних втрат. Переважно це стосувалось політики, радикальних організацій, занадто високих вимог або відверто шахрайського товару.

Крайній раз відмовились рекламувати спілку ворожок та екстрасенсів. Навіть, враховуючи сам факт присутності на землі вампірів, інфантів та берегинь люди від цього чарівниками не стали. Мисливці та інквізитори це чисто продукт грою в генетику. Та й ті не володіли екстрасенсорними здібностями.

Екстрасенсів чи провидиць боялись навіть серед чудовиськ. Орест примудрився закохатись в суккуба Аніку. Ось вона могла передбачати майбутнє. Але ретельно приховувала це. А коли це таки вилізло — Пророк послав по неї своїх людей. Той самий Пророк, котрий власноруч переміг носферату. Боявся просто демониці. Боявся її дару.

Ох, Оресте, в що ти лише не встрявав. Але тут ти заліз в справжнісіньку сраку.

- Ось це підійде, — Валерій безцеремонно робив ревізію в моїй шафі. — Це весь твій одяг.

Я дещо виріс з того одягу, в якому покинув дім. Але казати це не став. Отримавши в лице порцію образ я спалив та знищив усе, що могло пов‘язати мене з сімейством Лім. Усе, крім ім’я та прізвища. Спочатку думав, що вони здригатимуться, коли чутимуть щось про мене. Потім зрозумів, що до мене немає жодної справи. Їм начхати. А з часом начхати стало й мені. Тепер десь далеко є сім‘я Лім, де плетуться інтриги та йде боротьба за владу і статки. І є просто Ігор Лім, колишній мисливець, котрий ковтає таблетки аби не загнутись і не проробити собі отвір в черепній коробці. Це просто побічна дія таблеток, Ігорю, не треба пхати в рот дуло АК Звіробій. Аякже. Не буду. Але це не точно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.