Розділ 6.

На дворі було холодно. Вночі пройшла злива тож я йшов сірими холодними вулицями до стіни. Майже ніде немає дерев чи зелені, суцільні бетонні масиви з вузькими коридорами лабіринтами. Перша зелена зона вся жила можливим нападом чудовиськ. Тут було все аби ускладнити їм пересування і скоротити ту кількість якій таки вдасться перелізти через стіну. Люди тут дружні, але похмурі. І не люблять гостей з другої зеленої зони. Тільки своїх. Тих, хто буде захищати твій дім. І тих, кого будеш захищати вже ти.

За два роки я став тут своїм. Сліди від удару химери відбивали в будь-кого бажання щось мені довести.

Закинув по дорозі до воріт кілька пігулок. Поправив зброю. Промайнув кілька вузьких провулків і вийшов до стіни. Масивна висока бетонна конструкція, тінь від котрої падала вниз на кілька будинків через дорогу. Згори туди-сюди ходили мисливці. Ті, що згори, одягнуті непримітно, в сіру військову форму, легкі бронежилети та шоломи. Там варта завжди цікавіша й легка. Часто там бігають механіки, бо допоки стіна захищає від чудовиськ — доти там постійно щось ламатиметься і то треба буде ремонтувати.

Поблизу воріт стояли вже важкоозброєні мисливці. Закуті в броню з голови до ніг, в руках кулемети. Крізь шоломи не видно облич. Джаґернаути. Люди мають бачити цю міць. А ще, ці двоє першими вибігатимуть за ворота, або стримуватимуть напад, якби ворота раптом впали.

Я окинув оком масивні гермо-ворота. Я не мав жодного уявлення, що треба зробити, щоб вони впали.

- Привіт, — привітався з ними.

- Здоров, Ігорю, — я не розібрав, хто то був крізь шолом. — Знову йдеш знімати свої відео?

- Щось типу того.

До мене підлетів сканувальний дрон. В нас їх було два один білого кольору, працював з боку людей. Інший, чорний, запускав з того боку. Чорний і Білий. Або Біба й Боба, як ми називали їх на стіні.

Біба чи то Боба посвітив на мене. А прижмурився, але погляду не відвів. Дрон сканував мене. Він аналізував все, від рогівки до епітелію та запаху. Спрощено це називалось — відсотки людяності. Якщо аналіз підтвердить збіг з ДНК людини хоча б на 70%, ворота відкриються. З того боку потрібно було набрати 85%. Якби я не пройшов то зараз мене б вже крутили оці два Джаґернаути. І везли б до інквізиторів. А хто ти такий, а що тут робиш, а як потрапив за стіну?

Якби я не пройшов з того боку, то все було б швидше. З того боку ніхто не грається…

- Шкода що тобі відмовили в посаді, — сказав один з мисливців.

- Шкода, — повторив.

- Може варто спробувати через пів року? Ти відновишся, знову підеш на комісію.

- Та в нього вже хрест на посаді, — перебив інший.

Біба чи то Боба сьогодні щось довго сканував.

- Місце вже зайняте, — вони перегукувались через мою голову. — В штабі й так забагато людей. А на стіну його не випустять після таких ран. Толку не буде, тільки заважатиме.

Дрон видав відмітку в 93% і показав на дисплеї зелений смайлик. Це добре. Значить спокійно зможу зайти всередину.

- Бувай, Ігорю! — попрощались мисливці.

Я лише нетерпляче махнув рукою. Я не хотів казати це самому собі, але мене не так боліли рани, як те, що мені постійно про це нагадували.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.