Розділ 69.

Вирушили через день. Ми повинні були рушати, як тільки наберемось сил, проте почалась буря. Вітер був такий, що думали, стара конюшня не витримає. Дах впаде нам на голову, а стін не вистоять.

Тріск.

Я обережно виглянув. Лило як з відра. Вітер зламав дерево поблизу. Чи зламав вітер ще якесь дерево — невідомо. По землі стелився дикий туман, залишаючи нас без будь-якої видимості.

Було прийняте рішення перечекати зливу. Проголосували одноголосно. Навіть врахували голос Жеррара.

Від нього, до речі виявився толк. Він хоча б зміг показати на карті, де мости точно розвалені.

- Я подорожував з курʼєрами, то розговорився з ними. Приємні люди.

- Це ще хто такі? — поцікавився Валерій.

- Приємними їх не назвеш. Вони перевозять людей з міста в місто. Або вантаж. Беруть дорого.

Гадаю, Марта з охороною мусили скористатись їхніми послугами. Ліми ретельно підбирали собі охорону. Але навіть вони не мали шансів на дорогах.

Цікаво де зараз Марта? Чи знає вона, що її замах на мене провалився?

Глянув на Валерія. Він якраз заливав у мережу нарізки відео. Канал Стрімер — понад усе.

- Якщо Марта або хтось з оточення дивиться наш канал…

- Я не знаю твоєї сестри, — відповів Валерій. — Але не думаю, що вона буде розповідати усім наліво направо, що їздила до тебе й відправила потім за тобою найманців.

В його словах був зміст. У мене ще та сімейка, але навряд чи батько з матірʼю погодились би на таке. Звісно вони вважають мене ганьбою, звісно я зневажаю їх усіх за огидну зверхність та жадібність. Але все має міру. Крім Марти. Вона відповідає репутації Лім на сто відсотків. Важко уявити, що вона робитиме, коли успадкує всі статки.

- Його сестра відбита на всю голову, — видав Жеррар. — Вони всі такі. Навіть Ігор.

- Ти б закрив рот, — огризнувся.

- Все було так сумно? — поцікавився Валерій.

- Сумно, не те слово. Зверхній, гордий. Якщо в твоєї сімʼї менш ніж п'ять нулів на рахунку то ти сміття. Я не одразу впізнав нашого батуринського хлопчика в дорослому мисливці. Мабуть, гарно вчать. Цілу сімейку Лімів би на навчання…

Я випрямився. Підійшов до Жеррара. Валерій відірвав погляд від ноутбука.

- Тобі зуби тиснуть? — поглянув в очі.

Раніше Жеррар не дозволив би собі аж такого. Але він теж встав. І не відвів погляд. Я вперше побачив хижу посмішку на обличчі. Він наче хотів чогось.

- Може й тиснуть, — він демонстративно заклав руки за спину.

- Перестаньте обоє! — гаркнув Валерій. — У нас ще довга дорога.

- Я не буду з вами всю дорогу, — Жеррар не зводив з мене погляду. — В машині не вистачить місця, якщо там буде его Лімів.

Все. Заплющив очі. Гучно вдихнув на повні груди.

Спочатку вдарю легко. Виродок!

Вдарю аби вивести його з рівноваги. Думає, що зміг вистрілити в іприта і воїн. Він здивується, але крім переосмислювання цього нічого не зміниться.

Люди бояться не вбивства, а покарання. А що буде Жеррару? Нічого. Ось він і знайшов сміливість.

Потім в щелепу. Не впаде, ударю в печінку. Або це швидше дурість.

Далі забʼю йому голову ногами…

- Ти виниш Ігоря в боргах своєї сімʼї, — Валерій як відчув, що зараз буде.

Тепер вже мене вивели з рівноваги. Він хотів розповісти. А може розповідав, але я не чув.

Думай, мисливцю.

Він покинув Батурин, щоб не потрапити в боргову яму. Але у нього залишилась сімʼя.

- На тебе це тисне, — продовжив Валерій. — І що ближче ти будеш до Нового Батурина, тим сильніше це буде тиснути на тебе.

- Вони там через його сімейку! — прошипів Жеррар.

- І тому ти вирішив видати себе за великого вченого в Третогорі? — я не стримався. — Думав, що Хімімото тобі заплатить, якщо ти довідаєшся секрети Хранителя?! Ну, де твоя валіза грошей…

Жеррар вдарив мене в обличчя.

Я не чекав цього. На мить мене засліпило. З очей пішли сльози. Я похитнувся і відійшов на крок. Жеррар замахнувся ще раз.

Цього разу тіло спрацювало саме. Перехопив його руку. Іншою зловив його за пояс. Зблизився, вибив землю у нього з під ніг. Швидко розвернувся спиною, тягнучи його на себе. Підбив пʼятою йому ноги. Кидок через стегно вийшов краще, ніж я чекав. Мабуть, тому що Жеррар сам посунув на мене.

Він гучно гепнувся на тверду землю. Я все ще тримав його руку. Викрутив запʼясток…

- Ігорю! — гаркнув Валерій.

Ще трішки докласти зусиль і буде знайомий хрускіт…

Але я не дотискав. Чомусь згадав дитинство. Ми з Євгеном носились по садах, а маленька Марта все ніяк не встигала за нами. Він був біднішим. Але тоді він був мені другом. Тоді все було по іншому…

Відпустив руку. Сів біля Валерія. Глянув у монітор. Здається, підписники оцінили нашу мандрівку. Коментарі в стилі: новий формат, захоплююча подорож, вбивайте всіх чудовиськ на вашому шляху. Ми з пів дня набрали пʼятдесят тисяч переглядів. Шкода що дорога не дасть отримати нових спонсорів. Хіба сподіватись на маленькі міста, якщо такі взагалі залишились.

- Коли ми приїдемо в Батурин, — сказав Жеррару. — Ми витягнемо твою сімʼю з вʼязниці.

- Хіба тебе не позбавили спадку? — Жеррар поволі підіймався, розтираючи ребра.

Позбавили. Проте у мене є остання воля мого діда. Остання воля, котру бачив лише я. Марта думає, що там заповіт. Мабуть, так буде думати й решта сімʼї. Я врешті решт Лім, шантаж, брехня й маніпуляції у нас в крові.

- Я знайду спосіб.

Час змінив нас, але колись ми таки були друзями.

- Головне взагалі дістатись туди, — Валерій не відривався від екрана. — І дістатись швидше, ніж хтось дістанеться до нас.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.