Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ

    Василина помічала до себе особливе ставлення Лізи Григорівни. Це була печаль жінки, яка дуже хотіла, але не мала доньки. І взагалі, Ліза Григорівна відчувала брак спілкування. Чоловік її весь час був на роботі. В принципі, він завжди був небагатослівним. Усі робочі проблеми Володимир лишав на роботі, не вважав, що ними потрібно «вантажити» дружину і дітей вдома. А Ліза б послухала, але перероблювати чоловіка не хотіла, любила таким, як є. Яким би втомленим Володимир не приходив додому, він завжди дивився на неї очима закоханого юнака і ніколи не дозволяв закрастися сумніву, що вона у нього єдина кохана.

    - Лізок, а я – щасливий мужик! І все дякуючи тобі. От би й Толіку таку, як ти, а? – починав Володимир розмову здалеку.

    - Я знаю, що ти не в захваті від Анжеліки. Але це його вибір. Не будемо заважати, - прямо дивлячись в очі чоловіку, попросила Ліза. – Тим паче, що все ще вилами по воді писано. А раптом, це його доля?

    - Як скажеш. Давай подивимося, чим це завершиться, - не хотів сперечатися Володимир.

    Толіка застати вдома було просто неможливо. Він в принципі ніколи й не був домашнім. Володимир влаштував сина помічником бухгалтера у готелі, оскільки Тамара збиралася у декретну відпустку. Толік ретельно і уважно вивчав нудну науку рахування грошей, а після роботи пропадав у коханої дівчини Анжеліки, з якою вони то сварилися, то мирилися. Єгор з Ванькою теж не затримувалися особливо біля матері. Сини – то сини, хоча їх й було троє. Інша справа – донька. Ліса теж більше скидалася на хлопчака, але Ліза Григорівна бачила, що колись з цього непримітного гидкого каченя непомітно виросте прекрасний лебідь.

    Василина ж була просто вражена Лізою Григорівною. Таких жінок називають «перлинами у дорогій оправі». У свої сорок вона виглядала дивовижно, можна сказати, ідеально. Кожен, хто поглянув на цю жінку, вражався красою фігури без целюліту та зайвих кілограмів, матовою доглянутою шкірою з ледве помітними морщинками і сповненим достоїнства впевненим поглядом глибоких карих очей. Красі Лізи Красовської в окрузі заздрили майже усі жінки.

    Раніше Ліса, як і багато хто, бачила маму Єгора, Ваньки і Толіка лише у публічних місцях: на базарі, в магазині, на вулиці. Тепер Василина бачила її і в домашньому халаті з капцями, які були більше схожі на сандалії з хутром. Василина дивувалася, де Ліза Григорівна навчилася так поважати себе, так турбуватися про себе, про кожного члена родини, не такої вже й маленької. З цією жінкою хотілося говорити, їй можна було довіритися.

    Якось Ліза Григорівна напросилася зробити Василині зачіску. Усадовила дівчинку на стілець, розпустила її довге волосся і заходилася розчісувати від кінчиків, все ближче просуваючись до маківки голови.

    - Гарне й мяке у тебе волосся, - не втрималася жінка. – Але на кінчиках січеться. Треба помити яйцем і відваром кореня лопуха.

    - А може просто кінчики підрізати? – знайшла більш швидкий спосіб Василина.

    - Також варіант. Але можна ж постаратися і оздоровити волосся, - стояла на своєму Ліза Григорівна. – Такій гарній дівчинці потрібно вчитися турбуватися про себе.

    - Я в класі не вважаюсь гарною, - відверто зізналася Ліса.

    - Чому? А які у вас там критерії краси? – цікавилася жінка, продовжуючи приємно чесати волосся і при цьому масувати голову.

    - Ніяких критеріїв. У нас Танька в класі вважається гарною. У неї усі хлопці закохані. Вона як пройде по школі – усі їй вслід дивляться.

    - Ти також будеш дуже гарною, коли підростеш, - вселяла віру в себе Ліза Григорівна. – Тільки особливою красою.

    - Ні. Навряд чи. Та мені це й не треба. Менше уваги будуть звертати. Мама каже, що негарні жінки набагато щасливіші. – Василина мовила ці слова, потім озирнулася до Лізи Григорівни і, немов виправдовуючись, виправилася, - Ви – виняток. Он яка у вас гарна родина. І будинок. Ви завжди вдома. А моя мама весь час на роботі. І тато рідко буває вдома.

    - Дівчинка, щастя жінки в її руках. А краса іноді буває доречною. – Ліза розчісувала довге хвилясте волосся дівчинки і таємно мріяла ось про таку доньку: гарну, розумну і чутливу. Ліза не проти була б народити доньку, але лікарі після Ваньки заборонили народжувати. Чоловік теж не особливо розділяв перспективи четвертої дитини – і так три сини, хоч би їх виростити і в люди вивести. А тут ще Ванька уродився надто крикливим малюком. Коли підріс і пішов, вірніше, побіг, то Володимира довго не полишали головні болі через його шустрість, яка ставала причиною синців на руках та ногах малюка. Лише Ванька умудрився скотитися перекидом сходами в будинку і при цьому обмежитися лише забоями ребер. Ліза терпляче виховувала молодшого сина, благо, Толік на правах старшого брата сильно допомагав. У Толіка не особливо забалуєшся, ледве що не так – покараний і без цукерок, мультиків, розваг. Руку на менших братів не підіймав, але дисципліну швидко навів і утримував. Ані Ванька, ані Єгор так не боялися гніву батьків, як гніву Толіка. Ліза застосовувала суворе: «Покличу Толіка!» лише у крайніх випадках, але на малих діяло, як холодний душ.

    - А на рахунок дому, твоя мама права: жінка не має сидіти вдома. Це призводить до отупіння. Чоловік, дім, діти, кухня… Замкнене коло. Його необхідно іноді розривати.

    - Чим? – цікавилася Ліса.

    - Захопленнями. Чимось таким, що живить душу, насичує життя красою та гармонією. У мене це квіти. Ось ти, до речі, чим любиш займатися?

    - З батьком у гаражі щось майструємо або ремонтуємо, - зізналася Ліса.

    - Цікаве заняття для дівчинки. І все?

    - Ні. Читаю ще.

    - І що зараз читаєш?

    - Роман «Він і вона» Жорж Санд.

    - Таку дорослу книжку? – здивувалася Ліза Григорівна, згадавши, що з творчістю француженки Аврори Дюпен вперше познайомилася лише в інституті.

    - А мені подобається. Я вирішила усі книжки Жорж Санд, які є у нашій міській бібліотеці, перечитати. Вже три романи прочитала.

    Ліза Григорівна спростила життя Василині й на її день народження подарувала від родини Красовських дев’ятитомник Жорж Санд. Про такий подарунок Ліса навіть і не мріяла. Тепер дівчинка дивилася на Лізу Григорівну не як на королеву, а як на богиню. День народження пройшло дивовижно. Єдине, що засмутило іменинницю, так це новина про чергове Толікове примирення з Анжелікою й рішення одружитися. Правда, поки що не було визначено дати. Проте, це було не важливо.

    - Дурепа ця Анжеліка, - Ванька завжди говорив те, що думав.- На фіг вона здалася Толіку?

    - Чимось же подобається, - якомога спокійніше відповіла Василина, боячись, що хтось помітить її інтерес до даного питання.

    - Та знаю я чим, цицьки великі, - вбив своєю відвертістю Ванька. – Вона завжди питає, двійнята ми з Єгором чи ні? Прикинь! Ми з Єгором. Він який лоб і я поменше трохи. А схожі ми страшенно. Тільки ідіотка може таке питати.

    - Двійнята можуть бути і не схожі. Взагалі буває, що дівчинка і хлопчик. Це близнюки схожі сильно, - вирішила просвітити Ліса Ваньку й трохи вибілити репутацію Анжеліки.

    - Да ти шо! Звідки знаєш? Ах да, ти ж біологію читаєш по журналах. Ну її, ту Анжеліку. Мама говорить, що гірше невістки й придумати страшно, - зізнався Ванька. – І баті вона теж не подобається.

    «Головне, що Толіку вона подобається», - подумала Василина, але вголос цього не вимовила.

    - Харе брату кісточки перетирати, - втрутився Єгор. – Васька, давай підемо до тебе у кімнату і в карти пограємо, поки батьки розговорилися.

    Ідилія з Анжелікою у Толіка тривала недовго – усього два місяці. Потім гучно полаялися, і Толік повернувся до батьків. До цього часу бухгалтер Тамара пішла у декретну відпустку, тому Толік перетворився на монстра готельної бухгалтерії. Правда, Толіка не дуже вже задовольняла зарплата на 180 карбованців. Тому він зв’язався з хлопцями, які влаштовували мотогонки із ставками по суботам і неділям за містом, на селищній дорозі. Там Толік заробляв за раз по дві, а то й по три місячні зарплати.

    - Ми з Єгором сьогодні попремося зирить, як Толік ганяє на мотику, - по секрету поділився Ванька на перерві з Лісою. – Айда з нами?

    - А можна? – передбачаючи невдоволення старшого Ваньчиного брата, спитала Ліса.

    - Звичайно, можна! Там так класно! Тільки Толік розсердиться, та то нічого, - очі у Ваньки горіли, немов це він мав ганяти на мотоциклі, а не Толік.

    Ледве дочекалися, допоки завершаться нудні уроки, і помчали, забравши Єгора, дивитися на змагання.

    Об’єкт свого обожнювання Василина знайшла очима швидко. Толік останнім часом став якимось різким й ще більш недосяжним. Непоміченою трійці Єгор, Ванька і Ліса не вдалося лишитися – Толік побачив зразу і показав кулака, що нічого гарного не віщувало. Ваньці та Єгору він ще кинув якісь образливі слова, а Лісу зміряв своїм коронним довгим спопеляючим поглядом і пошепки вилаявся. І все одно душа дівчини співала від того, що Толік перемагав у трьох заїздах. Лишався один. На кону стояло шістсот карбованців. Ліса знала, що це три батькові зарплати, а отже – великі гроші. Не лише приз підбадьорював. Перемога у перегонах – це авторитет, престиж і самоствердження. Толік прагнув самоствердитися у невеличкому містечку.

    Ліса, стоячи у компанії хлопчаків, які живо обговорювали, який мотик може скласти конкуренцію Толіковому, звернула увагу, як обєкт її прихованої любові відійшов від свого байка (водички попити чи ще куди), а біля його мотоцикла почав тертися підозрілий дядько. Навіщось присів. Його не було видно за мотоциклом усього хвилину, не більше. Потім він встав і швидко пішов до дерев’яної вбиральні.

    Ліса пам’ятала, як батько розповідав, що на великій швидкості навіть невеличка несправність може вартувати життя. Шосте відчуття підказувало, що дядька зробив щось погане. Серце дівчинки прискорено забилося. Першим бажанням було кинутися до Толіка і все йому розповісти. Вона боялася Толікового гніву, але ще страшніше було знати про проблему і не прибрати її. Василина швидко у двох словах пояснила Єгору і Ваньці, що побачила і як це може бути небезпечно для Толіка.

    - І чо робити? – Єгор кумекав, але Ліса швидше.

    - Ти йди до брата і попередь його, що мотоцикл може бути пошкоджено, - розпорядилася дівчинка щодо дій Єгора. – А ти, Вань, біжи у туалет і стеж за тим дядькою у червоному капелюшку.

    - Малишня, ви якого х**а тут? – увернув важке слівце Толік, побачивши, як Єгор біжить до нього на всіх парах. Малишня звикла до таких словесних завертань брата, тому навіть виду не подала. Єгор взяв на себе місію пояснити ситуацію. Весь час, поки Толік слухав незв’язний монолог меншого брата, намагався завести свого залізного коня, але все безрезультатно. Врешті-решт Толік штовхнув мотоцикл і витіг цигарки, щоб придушити розчарування. При цьому він так зиркнув на Василину, яка стояла неподалік, що дівчинка відчула всіма фібрами душі гнів цього юнака.

    - Ото якого фіга ви приперлися і її з собою притягли? Де баби, там завжди проблеми. Хто її сюди привів? – накинувся Толік на Єгора. – Стопудово твоя ініціатива.

    - Я ще сама здатна ходити, - гордо і ображено заявила Ліса.

    - От тільки ти не лізь сюди. Два Клайди, блін, і одна Бонні, - він сплюнув і ще раз спробував завести мотоцикл. Від марних спроб розболілася ступня. Толік глянув на годинник – до заїзду лишалося всього п'ятнадцять хвилин.

    ***

    Ванька відчув, що з’явився час проявити свої шпигунські здібності, тому швидко ( йому двічі такі завдання задавати не треба) помчав до туалету. Він побачив дядька у червоній кепці зразу, як тільки увійшов до чоловічого відділення. Невеличкий чоловік стояв поруч з якимось кремезним типом і вони про щось говорили пошепки. Побачивши Ваньку, шепотіти перестали і розійшлися по кабінках. Ванька швидко, зімітувавши похід по малій нужді, вискочив на вулицю, оббіг туалет з іншого боку і, на свій страх і ризик, заскочив у жіноче відділення. Забившись в останню кабінку і притуливши вухо до дерев’яної перетинки, перетворився у суцільний слух.

    - Ти точно гарантуєш, що він не поїде? – почув Ванька.

    - Зроблено чисто. Навіть той, хто кумекає в техніці, не зрозуміє зразу. Сьогодні він поза грою. Можеш спокійно ставити на Гаріка, у нього нова Ява, і я бачив, як він ганяє. Та й три попередніх заїзди він дихав у спину цьому гаврику Толіку, - говорив другий голос.

    - А чо ти там учудив, якщо не секрет? Колись, Кулібін, - питав перший.

    - Та старий трюк, папірець під ковпачок свічки запалення заштовхав. Іскри не буде стопудово! – радість в голосі Ваньку дратувала, він аж кулаки стиснув.

    - А якщо Красовський дізнається?

    - Звідки? Він так вдало звалив. Я його ще після першого заїзду хотів вивести з гри. Шустро нахабний пацан, - далі було якесь шарудіння папером і фраза наостанок:

    - Так, все, твої ще двісті, якщо вигорить. Айда зирить!

    Ванька акуратно вибрався з туалету, провів злим поглядом двох змовників, і лише тоді побіг попід кущами до Толіка, який сварив на чому світ стоїть брата, періодично пинаючи ногою мотоцикл, що заглох у найбільш непідходящий момент.

    - От розповім батьку, куди ви з Ванькою бігаєте і шукаєте пригод, будеш знати!

    - Ой, сумніваюсь, що розповіси, - байдуже відповів Єгор. – А то батя спитає, звідки ти знаєш, і доведеться розповісти, що тут робив ти сам, - Єгор прекрасно розумів, що брат бере його на понт.

    - Ти що ж, шмакадявка мала, шантажувати мене вздумав? – примружився Толік.

    - Допомогти взагалі-то тобі збирався. Заводь свою шкарабанку. Потім поговоримо і розкажеш, що ти старший, а я малий.

    Толік і сам розумів, що треба не припиняти спроби завести мотоцикл. Смикнув за педаль, але техніка не подала ознак життя. Ще декілька ривків – нічого. Холод пробіг по спині Красовського старшого.

    - А може, це ви щось тут наробили? Чи ваша подружка, вона в техніці розуміється, якщо я не помиляюсь, - почав штовхати критичні версії Толік. Василина вже готова була відповісти на гіркі підозри Красовського старшого, але підбіг, засапавшись, Ванька:

    - Тут така справа… Мужики верзли… Якісь свічки, папірець, ковпачок. Нічорта не зрозумів. А ти? – звернувся до Василини.

    - Я зрозуміла. Але твій брат дико злий. Єгору вже дісталося.

    Ванька не боявся гніву Толіка, звик, тому підійшов до старшого брата, розповів, що підслухав у вбиральні й в притул спитав:

    - Ти виграти хочеш? Васька може починити.

    - Та робіть, що хочете, - плюнув Толік. З розповіді Ваньки хлопець зрозумів, що його хотіли кинути Валера та засновник цих гонок Сергій Книш. Це було неприємно й говорило лише про те, що більше в гонках він, Толік, приймати участь не буде принципово.

    Ліса швидко знайшла проблему, оскільки дівчинка знала будову Яви, як свої п’ять пальців – табличку множення знала гірше. На всяк випадок оглянула гальма. Потім прибрала з-під ковпачка свічки папірець і приєднала усе, як було. Витираючи піт рукою, розвезла по обличчю масло. Толік помітив, витіг з кишені носову хусточку й вручив Єгору:

    - Там, під сідушкою, пляшечка з ацетоном, відмиєш свою принцесу.

    Мотоцикл завівся і Толік виграв заїзд. Потім, правда, довго скандалив із засновником перегонів. Василина лише чула погрози Толіка, що розповість усім, як нечесно тут усе облаштовано. А ще Толік пообіцяв, що заснує такі самі гонки, тільки кращі й розвалить цю шарашкіну контору до бісової матері. Василині було приємно від того, що вона була корисною й змогла допомогти. Але, боячись, що Толік розбереться з винуватцями конфлікту і на піднесеній хвилі накричить й на неї, постаралася непомітно зникнути.

    - А дякувати тебе, звичайно ж, не вчили, ага? – накинувся на брата Єгор. – Хоч би слово добре яке Васьці брякнув.

    - Я б сказав, тільки кому? Втекла ваша подружка. Розберусь. Не переживай, не ображу. Вам з Ванькою морозива і в тірі популять вистачить, штірліци?

    - Фігушки! Морозиво, три пляшки тархуна і абонемент в тір на цей місяць. Кожному! – загнув Єгор.

    - А не усцитесь від тархуна? – Толік страшенно не любив бути залежним, та ще й від менших.

    - Ти пиво, блін, п’єш, ми ж нічо не говорим? – вставив і свої пять копійок Ванька. Така роздача слонів, а він не при справах.

    - Та буде вам, чого хочете. Тільки я не золота рибка. Акція одноразова. Більше нічо не клянчить, а то закопаю на городі й квіточками притрушу, - сердито пообіцяв Толік.

    Увечері Ліса сиділа на лавці біля під’їзду й гладила рудого кота Макара, коли побачила темну фігуру. Серце провалилося в п’ятки, коли здогадалася ( а вона б його впізнала навіть у цілковитій темряві), що це Толік. Коли він сів на лавку поруч з нею, дівчину немов струмом пробило, вона навіть боялася дихати. Толік – ідол у шкірянці, зійшов з небес і навіть помітив її, дрібну комашку. Ліса вже налаштувалася тікати, але Толік вчасно затримав її руку.

    - Не смикайся, не вкушу. Ти це, того. Дякую, одним словом. Ось, візьми, - він розтис долоню лівої руки дівчинки й вклав туди щось маленьке. – Це була твоя також перемога. Спочатку дрібних врятувала, тепер мене. Носи і згадуй. Ну то що – друзі? – тільки тепер Ліса підняла перелякані очі й зустрілася з його блискучими вогниками у сутінках. Вона не здатна була й слово вимовити. Та й не треба було. Толік посміхався.

    - Давай, не сумуй, - він зібрався йти, але потім, немов згадав, - Баті своєму також подякуй. Так у техніці класно навчив розбиратися. Може, і мені до нього в учні записатися?

    Як тільки Толік зник, Василина кинулася додому. Зачинившись у своїй кімнаті, вона роздивлялася маленькі сережки з камінцями на долоні. Дві сережки здалися дівчинці таким скарбом. І не тому, що вони були дивного смарагдового кольору, а тому, що то був подарунок самого Толіка. Тільки вуха у Ліси не були проколоті. Але хіба це проблема, коли були сережки? Василина майже щодня прикладала до вух зелені камінці і милувалася відображенням у дзеркалі.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.