Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ

    Інтуїтивно Льошка розумів, що Василину він втрачає, але душа пропонувала різноманітні варіанти порятунку збудованого ним щасливого світу. Спочатку він намагався відігнати думки про те, що саме в Толіка закохана Василина. Якби він сам не побачив, можливо, і переконав би себе, що йому здалося. Знаючи дружину, Льошка розумів, що ТАК цілувати вона могла тільки коханого. Поступово його почали долати ще крамольніші думки про те, що Толік і Василина вже коханці.

    Промучившись цілу ніч без сну, Льошка вирішив уранці поговорити з Василиною: нехай краще хоч якесь рішення, ніж така прірва. Але у Світлани Валеріївни скочив тиск, потім сталася непритомність, тому весь ранок він пробігав біля неї, а Лісі довелося турбуватися про сніданок. У неї теж все валилося з рук, але Ліса з горем навпіл і побитою тарілкою сніданок зробила та всіх нагодувала. Яка тут могла бути розмова? Будь-яке зясування стосунків було недоречним.

    По дорозі на роботу Льошка провертав у голові можливі варіанти розмови з Толіком, якщо вже з Василиною не вийшло обговорити наболіле. Наслідок – пропустив знак «60 км» і промчав повз піст ДАІ, як нахабний лихач-водила. Природно, що його наздогнали та оштрафували, награно погрожуючи відібрати права. За інших обставин Льошка, можливо, й зрозумів би гумор даїшників, але тепер не перебував на веселій хвилі. Пом'ятим і нещасним Льошка увійшов до кабінету Толіка, знаючи вже, що скаже, і як відстоюватиме свої інтереси. Він розумів, що кимось одним йому доведеться жертвувати. Льошка навіть був готовий звільнитися, аби не жертвувати Василиною. Між Толіком та Лісою він обирав дружину.

    — Привіт, Льош, ну, ти даєш. Чого так безбожно спізнюєшся? – накинувся на нього «дружелюбно» Толік. Було видно, що він кудись поспішає.

    — Толь, треба поговорити. Дуже серйозно, - зібрався з силами та думками Льошка.

    — Дуже?

    — Дуже!

    — Небезпечно для життя? – вирішив пожартувати Толік.

    — Не думаю, - Льошка був серйозний.

    — Ні, брате, зараз реально не можу. Я на тебе якраз і чекав. Ми з Давидом до Харкова стрілою, там надзвичайнеа ситуація на філії. Не довезли партію машин. Потрібно зрозуміти, де поділися. Два дні без мене будеш. Головне, стеж, щоб Сірий не напився, а секретарка не розмовляла по телефону весь день, - Толік віддав вказівки і помчав, навіть не здогадуючись, що позбавив себе неприємної розмови.

    За ці два дні Льошка багато чого передумав. Щоразу, приходячи додому, зустрічаючись з люб'язною, домашньою Василиною, він намагався завести з нею розмову, але ніяк не наважувався. Можливо, не наважувався тому, що його претензії пролунали б смішно та кострубато. «Ти любиш Толіка?» - запитав би Льошка. І панічно боявся б відповіді: «Так!» Але ж вона й не приховувала цього від дня весілля. А далі? Толіка послала, з ним, Льошкою, як і раніше, ласкава і уважна. У чому тоді полягає предмет розмови?

    — А чому ти сьогодні так пізно? - запитала Василина, коли в перший день роботи без Толіка Льошка затримався, перевіряючи документи щодо проведених угод.

    — Толік поїхав до Харкова. Все довелося робити самому. Виявляється, з цими папірцями така морока. Як він з усім так швидко розбирається? - краєм ока Льошка спостерігав за Василиною.

    — Не кажи мені про нього нічого, добре? – попросила Ліса.

    — Може, розкажеш, чого ви посварилися? – допитувався Льошка.

    — Він вчинив недобре. Егоїстично. Але він був таким завжди, тож не дивуйся. Більшого я тобі не скажу. Знаю, він тобі друг, кум, але я на нього сердита.

    Наступного дня відлетіла реклама від зовнішньої стіни будівлі. І треба було пригвинтити один край рекламного банера саморізом, щоб все полотно не впало і не прибило когось або не пошкодило чиюсь машину. Шукали драбину, але ніде не знаходили потрібної висоти. Сергій згадав, що бачив велику драбину у підсобці поруч з Толіковим кабінетом.

    — Сірий, я реально не знаю, де ключі від цієї підсобки. Анатолій Володимирович при мені її ніколи не відкривав, – зізнався Льошка. - Ти певен, що там є драбина?

    — Більш, ніж певен. Сам її туди ставив. Якщо зараз не присобачимо, вітер цю відірвану рекламу до вечора в кінець міста віднесе, і Анатолій Володимирович нам шию скрутить. Шукаємо ключик, - і Сергій по-господарськи почав ритися в шафках директорського столу. Не знайшовши потрібного, Сергій не засмутився, а збігав за охоронцем Юрою, і той якоюсь шпилькою відчинив ці нещасні двері підсобки. Поголос давно ходив, що Юра в минулому домушник, але тепер начебто цей факт біографії був на благо, тому заплющили очі – допоміг, молодець!

    Окрім необхідної драбини Льошка знайшов ще й два портрети Василини – «Наречену» та «У ромашках», які акуратно були загорнуті у щільну тканину. Льошка дістав ці картини, які, як він думав, не побачить вже ніколи, і зрозумів, що з боку Толіка – не інтрижка, не експеримент, не егоїзм, а велике та глибоке почуття. За такого розкладу він розумів, що повинен піти, як би йому не хотілося залишити все на своїх місцях.

    Коли Толік через два дні, задоволений, що вдалося знайти зниклі, вірніше, затримані на митниці машини, вдерся до свого кабінету і побачив на столі картини, що лежали розмотаними в усій красі, то подумав, що Льошка хоче поговорити про купівлю ним, Толіком, картин.

    — Ну, і добре, що знайшов. Тепер ховати не доведеться. А то злодієм іноді себе відчував. Давай тільки спочатку вип'ємо, а то Давид напився, як порося, а мені всю дорогу довелося тверезому кермувати, - Толік поліз у бар і дістав пляшку коньяку. За п'ять хвилин секретарка Тетяна Львівна принесла закуску.

    — Розумієш, Льош, у тебе талант, але іноді ти робиш нерозумні вчинки. Я купив ці картини через підставних осіб, щоб тебе не образити, щоб зберегти такі світлі речі. Погодься, адже ти шкодував, що продав їх? Розумієш? – наївно Толік все ж таки мріяв, що питання вирішиться виключно у площині «картина – купив».

    — Та чорт із ними, з картинами. Я її дуже люблю, розумієш? Дуже. Вона для мене не просто дружина… Рідна душа. Навіть не половинка, а більша частина.

    — О-о-о, да ти надумав тут, я дивлюся, багато поганого. Кохай, хто тобі заважає?

    — Ти. Я бачив вас на кухні. У твоїй новій хаті.

    — Каюсь, випили зайвого, в голову шибнуло. Мені Васька по голові вже настукала, - Толік намагався бути переконливим, граючи роль блазня. Він розумів, що Льошка не повинен знати про його справжні почуття. Тим більше, Василина його ж прогнала. - Розслабся. У мене вистачить мізків, щоб не зіпсувати життя дорогим мені людям. Обіцяю, більше не буду. Пішов, як їжачок у туман. Броджу, мрію і насолоджуюся життям. Шукаю ведмедика, щоб з ким чай попити можна було, потеревенити. Самотньо ж, йолки палки.

    — Я коли одружився з нею, то знав, що любить іншого. Вона сама сказала. Тільки не сказала – кого. А ось тепер...

    — І ти надумав, що мене? Васька тобі це сказала?

    — Ні! З нею ми це питання не обговорювали.

    — Так обговори. Усі питання потрібно вирішувати усередині сім'ї.

    — Мені здається, що я зайвий у цьому трикутнику, - Льошка намагався не дивитись на Толіка.

    — Тобі здається. Зайвий тут я. Вибач, що поцілував твою дружину. Біс поплутав. Можеш мені по пиці з'їздити, не ображуся, заслужив.

    — Але ж ти хочеш з нею бути? І, найімовірніше, любиш.

    — Мало що хочу я. Тут важливо, що вона хоче. Мені велено на очі не з'являтися. Слухаюсь і підкоряюся.

    Від розмови з Василиною цього вечора Льошку «врятував» Феденька, у якого різалися зубки, і він влаштував батькам і бабусі Варфоломіївську ніч.

    Щойно заспокоївся Феденька, приїхала Гюльчатай. Вона програла конкурс і засмутилася не на жарт. Василина два вечори безперервно вмовляла подругу не брати поганого в голову.

    — Вони тобі потрібні ті конкурси? Ти співати на сцені зібралася чи вчителькою працювати? – питала Василина, витираючи гарні Гулині очі.

    — Просто несправедливо. Я ж бачила, що засудили. А потім так нахабно пропонували співати у ресторані.

    — Я сподіваюся, ти відмовилася? У ресторані ти можеш і в Красовських співати.

    — Просто соромно буде повернутися ні з чим. Усі сподівалися…

    — Дивна ти жінка.

    — Там за перемогу гроші давали. Я думала, що виграю і це… штучне… ну, дитинку…

    — Гуля, де твої роки? Тобі що, п'ятдесят? Буде в тебе дитина. Всьому свій час.

    — А знаєш, як погано почуватися неповноцінною? У нас у школі дві колеги аборти зробили. Їм Бог дає… а їм не треба. А мені? Чому? За що?

    — Гуль, мабуть, щось має бути свого часу. А ти коней женеш. Знаєш, як із ними, цими дітьми, складно? То спати не дають, то жити. Он Федька куролесив, поки зубика два не прорізалися. І температура під 39, і репетує, як різаний. Забрала б на себе його біль, та не можна. І так важко, адже воно маленьке, а сильно мучиться. Мабуть, так потрібно, має гартуватися в муках.

    — Може, ти й маєш рацію. А ви сфоткали Федьку зубастим? Він такий смішний, – змінила тему Гуля.

    — Та все якось не до того. Льошка якийсь прибитий ходить. Набрид своїми недомовками. Ось сьогодні прийде, посаджу і нехай розповідає, бо всю душу двозначними поглядами виймає.

    — Може, хай сам дозріє для розмови? - закинула ідею Гуля.

    — Льошка? Я тебе благаю, до пенсії ходити так буде. Скромність – не порок, але в даному випадку – недолік.

    І все ж Василина почекала, коли Гуля поїде додому, і, влучивши момент, коли Світлана Валеріївна пішла увечері поговорити зі своєю приятелькою, яка жила у сусідньому під'їзді, наважилася завести з чоловіком делікатну розмову.

    — Льоша, щось трапилося? Ти сам не свій відтоді, як ми приїхали з новосілля Толікового. Може, скажеш, у чому справа?

    — Просто я зрозумів дещо, і це давить. Відчуваю провину, - зізнався.

    — Ти? Провину? Що ти зробив?

    — Побачив випадково, як ви з Толіком ... - далі Льошка договорити не зміг.

    — Угу, я так і подумала. Пам'ятаєш, скільки він випив? А п'яний, що дурний. Ти питав, чого я на нього розсердилася, тож тому й розсердилася, - намагалася пояснити Василина, відчуваючи дрібне тремтіння в колінах. Нехай і несправедливо все звалити на Толіка, але так було потрібно. Ні, Льошка не повинен цього знати, це не повинно його ніяк зачепити. Не зараз.

    — Але ж ти теж його цілувала. Значить, Толік? Твоє велике кохання?-вирішив запитати прямо.

    — Так. Але це було давно, тепер у нас сім'я, син, якщо ти пам'ятаєш. Давай домовимося так: у тебе в минулому Женька, з якою ти спав, у мене Толік, з яким ми всього-навсього.... Не важливо. Важливо, що у минулому. Нехай лишиться у минулому.

    — Ти мене не залишиш? - як побитий собачка, питав Льошка. Великий, але такий уразливий.

    — Доки сам не проженеш, - пообіцяла Василина. Через біль вона поцілувала чоловіка. Він не повинен знати справжнього стану речей, інакше це могло його знищити. Він не повинен був знати те, що було відомо Василині - Світлана Валеріївна дізналася, що у неї рак, остання стадія, зовсім не операбельна. Свекруха домовилася з Василиною тримати від Льошки це в таємниці доти, доки це буде можливо.

    ***

    Чим довше Єгор дивився на Катю, що майстерно дефілювала легкою ходою на високих підборах по рожевому подіуму, тим більше йому здавалося, що це Василина, лише трохи видозмінена. І, що важливо, такий різновид Василини йому навіть більше подобався.

    Вибити запрошення на показ мод колекції літнього вбрання від Ковалевської Анни було нескладно. По-перше, Ковалевська не була модельєром високого розряду, а по-друге, Єгор прийшов як позаштатний кореспондент і тепер сидів у першому ряду, оскільки Ковалевська розуміла, що їй будь-який піар не завадить. Поруч із Єгором сиділи двоє маститих представників світу моди. На їхню приналежність до бомонду вказував екстравагантний одяг і дивні зачіски. Чоловіки дозволяли собі сальні коментарі, які часто переходили у вульгарності. Єгор не звертав на їхні слова уваги, доки репліки не почали стосуватися Катерини.

    — А ось ця нічого. У Аньки є смак, виявляється, – підслухав Єгор.

    — Так, модель сукні незвичайна, але я б зробив трохи коротше, - підтримав другий, з козлячою борідкою, більше схожий на звабника з величезним стажем спокусника. Ще б якби ріжки торчака з шевелюри – точнісінько чортяка.

    — До біса сукню, я про дівку тобі говорю! Як гадаєш, за скільки дасть?

    Єгору захотілося з'їздити по гламурній фізіономії цього козлоподібного, але він стримався, боячись, що його виженуть до того, як він поговорить з Катериною.

    — Я знаю цю дівку. З характером. Брикається. Не перся б ти до неї.

    — Усі вони брикаються, доки грошей не пообіцяєш. Кожна має свою ціну. Ця коштує дорого, мабуть, дуже вже апетитна. Але худюча, як на мене.

    — На тебе не догодиш. А ось ця? - і обидва переключилися на іншу модель, тому що Катя пішла, а її місце зайняла дівчина з більш круглими формами.

    — Ти мене довго переслідуватимеш? – Катя вже втомилася сердитись. Вона лише іронічно посміхалася. - Куди не повернися - скрізь ти. Адже я можу і Вітька-охоронця напустити на тебе. Поб'ють, якщо слів не розумієш, - зустрівши Єгора під час виходу з Будинку моделей, погрозливо мовила Катерина.

    — Фу, як агресивно. А я ось до тебе з добром. Перетер з потрібними людьми. Наступного місяця приїжджає лікар із Німеччини. Отто Бронц. Спеціалізується на ендокринній системі. Приїде та привезе у подарунок Охматдиту діагностичний апарат. Не хочеш сестру перевірити?

    — Хочеш, але, по-перше, дорого це, напевно, а по-друге, на нас там так і чекають. Черга, мабуть, як у мавзолей.

    — Я можу роздмухати на телебаченні тему. Є один хороший кент. Знімуть передачу. Їм це раз плюнути. І твою сестру позачергово оглянуть, а то й лікувати заберуть, - пообіцяв Єгор.

    — Але скільки це коштує?

    — Скільки б не коштувало. За гроші не турбуйся. Я з Толяном пораджуся.

    — Пошле мене твій Толян. На небо за зірочкою. І тебе теж пошле. Можливо, в одне місце, а там, може, й у різні, як пощастить. Після всього, що я йому зробила, забудь і думати, - у тому, що говорила, Катерина була впевнена.

    — У мене свої впливи на брата. Умовлю, - Єгор не був впевнений, але на тоні сказаного це не позначилося.

    — Стільки рухів тіла, щоб зі мною переспати? Тобі не простіше повію купити? На тиждень.

    — А, може, я маю інші наміри?

    — Ти? Наміри? Аж заінтригував.

    — Серйозні.

    — Що? Одруження? Розслабся, ти не мій кумир.

    — Я почекаю, доки стану твоїм кумиром.

    — Валяй. Чекалка не втомиться?

    — Я подзвоню, коли приїде професор. На той час підготуй Надіну картку, і щоб свіжі аналізи були.

    — Хіба я тобі давала свій телефон? Не пам'ятаю.

    — Я сам дізнався. Все, що мені потрібне, я дізнаюся сам. Професія така.

    — Я тебе починаю боятися. Хоча, лицарю, можеш провести мене додому, якщо є час.

    — І ти мене не боїшся? Вже не страшний?

    — Краще з маніяками дружити, - Катя мило посміхалася, бо цей наполегливий хлопчисько їй подобався вже тим, що намагався допомогти, а не просто покористуватися, як це робили залицяльники до цього часу.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    19.03.2023 13:31
    До частини "ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ"
    Спойлер!
    Ось і Єгору знайшлася пара А Гуля чого така знервована? Вони ще року з Ванею не живуть. Ось після року вже можна починати панікувати, але краще не треба, бо діти на розслабленість і любов йдуть, а не на паніку
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ксенія Демиденко
    19.03.2023 13:46
    До частини "ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ"
    Спойлер!
    Молоді ж усе бігом вийми та поклади. Гуля взагалі така за характером, дай за щось похвилюватися. Як розслабиться, так і підуть діти) Ви праві. Усьому свій час.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше