Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ

    Льошка стояв біля вікна лікарняної палати і, спостерігаючи за парою голубів на карнизі, шкодував, що погодився на вмовляння Толіка, ліг посеред літа до лікарні, а головне – реально повірив у те, що операція йому допоможе. Насправді йому б зараз допомогло повне забуття. Не боявся Льошка смерті, швидше, вважав її порятунком від багатьох проблем. В ідеалі він бачив свій життєвий фінал так: його присплять наркозом на час проведення операції, щось піде не так і йому, Льошці, не пощастить повернутися у цей грішний світ. А душа його очиститься і полетить шукати собі гідне тіло. Льошка навіть документи підписав, де дозволяв у разі своєї смерті на операційному столі використовувати його здорові органи як донорські. Але перед відходом із життя Льошка дуже хотів побачити Василину та сина. І, немов боги підслухали його тихі німі благання, у двері палати спочатку ледве чутно постукали, а потім увійшла вона, його кохана жінка. І хоча на її обличчі був смуток та численні запитання, Льошка подякував своїм янголам-охоронцям за те, що вони так його щедро балують.

    — Привіт! - Льошка попрямував до дружини, обійняв і поцілував у щічку, вловивши її приємний аромат. - Ти сама?

    — З Федькою. Він у парку з Толіком залишився, - Василина не захотіла, щоб дитина була присутня при їхній з Льошкою важливій розмові. – Якщо захочеш, прогуляємось згодом у парку.

    — Не завадило б Федора побачити, та й Толіка...

    — Я питала у лікаря, того, з яким Толік домовився, він сказав, що операція завтра. Чому ти не сказав мені про все це? - Василина намагалася зазирнути Льошці в очі, але той боявся чи соромився, тому відводив погляд.

    — Не хотів, щоб жаліла. Але ти все ж таки пожаліла.

    — А ти б не пожалів? Я взагалі не розумію, як ти міг усе так вирішити за нас двох? Толіка ти запитав, а мене й не подумав попитати. А навіщо, правда? Сам придумав і втік, — все-таки звела все до докорів Василина, але ж обіцяла собі, що не дорікатиме чоловікові.

    — Вась, я не той чоловік, який тобі потрібен. Я це давно зрозумів, але якось не наважувався щось зробити. А коли прочитав… Я не маю права тебе тримати. Якби ти так не любила… І якби це був хтось інший, а не Толік, – зізнався Олексій.

    — Льоша, я ж тобі казала, що так, любила, але це в минулому. Я ж не йду і не віддаю тебе Женьці, бо ти колись її кохав.

    — Порівняла. У Женьки таких, як я, буде море, якщо не океан. А такого, як Толік, ти більше ніколи не зустрінеш та й не треба. Він твій із тельбухами. А головне, я спокійний, адже він і тебе щасливою зробить, і Федьку любитиме, як свого. Ти не дивися, що він по бабах подався, це від того, що ти далеко. Баби до нього липнуть, бо є в ньому щось таке, - Льошка намагався підібрати слова, - чоловіча енергія, чи що, загадка, таємниця, щось таке сильне, що жінок приваблює. Я жінок розумію. Але й йому потрібна не будь-яка, а з такою ж енергією. Вась, я втомився бути третім зайвим.

    — Я розумію, що у вас міцна чоловіча дружба і ти усе своє можеш щедро віддати Толіку, але вибач, я залишаюся з тобою. І крапка. Яким би добрим Толік не був, але чоловік мій ти, я присягалася на весіллі, що ми з тобою будемо разом і в горі, і в радості, тож дарувати мене нікому не треба. А що там Єгор понаписав – забудь. Він ще й не таке може написати, до речі, починав він із фантастичних оповідань, тож йому нафантазувати, що плюнути. Який чоловік мені потрібен, я якось сама розберуся. До речі, Єгор із Катею дякували за подарунок.

    — Як там весілля? Єгор із Катериною хоч не проти, що ми їх до Туреччини заслали? – вирішив пожартувати Льошка.

    — Вони раді. Мало радості у Надії. Її Єгор із вересня вирішив відправити до Англії, там поки що у закритій школі для дівчаток повчиться. А влітку в Кіровську потусується з Гулею. У Лізи Григорівни з'явилися нові об'єкти для вдосконалення – Гуліна Люба та Катьчина Надя. Наповнився дім дівчатами, як висловився Гнат.

    — Гарна сім'я. Завжди дивувався Красовським. І самі живуть непогано, й іншим допомагають чим можуть.

    Розмову перервав лікар, який увійшов до палати.

    — Ось тут перелік необхідних препаратів, - простяг доктор блокнотний листок, списаний різними складними фармакологічними назвами. - Постарайтеся все це знайти до завтра. Операція на десяту ранку. Аналізи добрі. Гуляти можна, але недовго.

    Толік, не бажаючи заважати, забрав у Василини листок із назвами ліків і поїхав шукати їх по аптекам, залишивши Льошку з дружиною та сином гуляти у лікарняному парку.

    ***

    Операція пройшла успішно. Як тільки Льошка відійшов від наркозу в реанімації, він розчаровано озирнувся – красиво піти з тлінного світу в молодому віці не вийшло. У пам'яті спливла серйозна Василина, яка не бажала його залишати. І Толік зі своїм багатозначним подивом:

    — Вона обрала тебе. Отак, має право. А ти говорив третій зайвий. Здається, це моя місія, Льош. Але ти не хвилюйся, я за вас радий, чесно, хоч і заздрю. Не бачить вона свого майбутнього зі мною, що тут поробиш? Сам винен.

    Відчувши себе необхідною чоловікові, Василина відкинула всі умовності та пристрасті, перетворившись на домашню та люблячу дружину. Вона хотіла змінити місце роботи, але Толік умовив її не йти з салону. Вирішальним фактором стала навіть не обіцянка Толіка підняти зарплатню, а інше.

    — Поклянись, що ти не доторкнешся до мене без мого дозволу, - майже вирвала з Толіка обіцянку Василина.

    — Нехай буде піонерська відстань. На Біблії присягатися? - він не сприймав все, що відбувається, серйозно. Толік і сам би відпустив Василину додому, а грошима і всім іншим допоміг би, але Ліса чудово справлялася зі своєю роботою, органічно влилася в чоловічий колектив і, що гріха таїти, Толік хотів просто її бачити, щодня, хоч на відстані. Бачити і мріяти, що колись вони будуть разом. Душа цього пристрасно хотіла, хоча розум сварив останніми словами.

    Лізавета Григорівна не могла надовго залишати будинок, тож Василина залишала їй Федьку й приїздила до сина лише на вихідні. Федька не сумував, бо «няньки» Люба та Надя розважали малюка, як могли. Він був для них великою та захоплюючою лялькою. Дівчатка могли й посваритися за те, хто Федьку переодягатиме.

    З усіма обов'язками в салоні Василина справлялася до шістнадцятої години, а потім мчала додому, варила супчики, бульйончики, котлетки на пару і після цього - прямісінько до лікарні провідувати Льошку. Годувати чоловіка для неї було не обов'язком, а приємним ритуалом. Василина ловила себе на думці, що ставиться до чоловіка, як до великої дитини. Її радували позитивні показники стану здоров'я Льошки, одним з яких був потяг до малювання, що раптово повернувся. Це був ще не мольберт (все ж таки лікарня), але й замальовки олівця просто іскрилися позитивними сюжетами.

    — Льош, там Костюченко Маша дзвонила. Вона питає про твою виставку, - в один із візитів обмовилася Василина.

    — Домовся, щоб перенесли. Яка виставка? У мене голова паморочиться, а для підготовки виставки потрібні як сили, так і час. Та й не намалював я все, що хотів.

    — Я б могла зайнятися організацією, – запропонувала Василина.

    — У тебе й так клопоту вистачає. Навіщо себе заганяти? Федьці мати потрібна, а не моя мазня, - чинив опір ентузіазму дружини Льошка. Йому й так було соромно, що все впало на плечі Василини.

    Але Ліса вирішила все ж таки зайнятися підготовкою виставки й піднести її Льошці якраз до його дня народження як приємний подарунок. Вона не побоялася озвучити свої плани Толіку:

    — Я можу взяти один відгул? На завтра? Я всю документацію оформила і вставила в синю теку, - виловивши Толіка в коридорі, спитала Василина. Толік посміхнувся, розуміючи, що Ліса вловила момент, коли його не було в кабінеті й розмістила папірці у синій папці, бо боялася залишатися з ним у замкненому просторі. Толік спеціально запросив її до свого кабінету. Василина проігнорувала його запрошення, - Мовчання – знак згоди. Дякую!

    Толік не гордий, він сам прийшов до її кабінету, але двері залишив відчиненими, щоб Василину не прошивав струм від двозначного стану справ.

    – Причина? Навіщо тобі відгул? Як начальник, я маю право знати. Якщо за Федькою скучила, то я відвезу, - він сів на стілець і його очі опинилися на лінії її очей. На мить їхні погляди зустрілися й потонули один в одному. Мовчання було таким багатослівним, що в словах навіть не було потреби.

    — Потрібно домовитися про Льошчину виставку. Він хоче переносити її, але ж ти знаєш, якщо зараз перенести, то потім знову закрутиться, завертиться. Для нього це важливо, я знаю.

    — Я можу чимось допомогти? – співчутливо спитав. - Ну, я не знаю, картини потягати, тебе повозити?

    — Толь, краще, коли тебе немає поряд зі мною, - відверто зізналася Василина. Вона могла додати «бо я тоді не розумію, що роблю», але промовчала, а він зрозумів і не потребував продовження фрази.

    — А мене й не буде. Буде Сергій в якості водія. До речі, не зайвим було б навчитися тобі самій керувати машиною. Працюєш в автосалоні, продаєш людям тачки, а сама не на колесах. Пам'ятаєш, що казав Остап Бендер?

    — Що тільки той Бендер не говорив, - Василину взагалі дивувало, що Толік читав «Золоте теля» Ільфа та Петрова.

    — Автомобіль – не розкіш, а засіб пересування, - нагадав Толік і розвіяв підозри Василини щодо прочитання. – Фільм – супер! Антилопа Гну – незрівнянне відро, але як виглядає!

    — То ж бо я дивлюся, що ти з мерседеса на джип пересів. Точно не розкіш, - іронічно зауважила Василина. – А вчити мене їздити теж Сергій буде?

    — Мою кандидатуру ти навряд чи схвалиш, - просвердлив своїми очима – лазерами Толік. Він і сам важко уявляв собі цей процес. – А Серж навчить, він три роки в автошколі працював. Прослухаєш лекції з кермування в автошколі, а далі іспит здаси на права. Практична частина – Серж. З тебе непоганий водій має вийти.

    Така ідея Василині сподобалася. Та й кандидатура вчителя кермування – теж. Сергій тимчасово заміняв Льошку і вправлявся з машинами дуже вправно. А головне, мав унікальне почуття гумору. Ніхто й не здогадувався, що у цього усміхненого сорокарічного чоловіка померла дружина і він самотужки виховує двох дочок. Благо, мати була жива, тож допомагала, і Сергій не відволікався на лікарняні. Вчив Сергій Василину їздити на своїй убитій копійці:

    — Якщо ви, Василино Вікторівно, освоїте цей драндулет, то зможете їздити на будь-якому, - мотивував чоловік.

    — Якщо тобі, Серьожа, не жалко цю прекрасну машинку, то я готова освоювати, - жартувала Ліса.

    Толік любив спостерігати, як Василина вчиться азам кермування, оскільки вікна його кабінету виходили у внутрішній дворик, на територію тест-драйвівського майданчика. Та й Сергій не приховував, що Льошчина дружина – тямуща жінка.

    – Я таких кмітливих не зустрічав, – зізнався Сергій Толіку. – І взагалі, пощастило Олексію з дружиною.

    — Бачив би ти її в дитинстві. Весь час щось ремонтувала. Із технікою на «ти» практично була, – похвалив Толік.

    — Ви її знали ще з дитинства? – запитав Сергій, не посвячений у родинні зв'язки Толіка та Василини.

    — Звісно, блін. Сестра, типу. Її батьки загинули, мої виховували. Ти з нею акуратніше, Сірий. Відповідаєш головою, — начебто жартував Толік. Але в очах Сергія бачив – зрозумів правильно.

    Толіку вартувало колосальної витримки триматися від Василиси на відстані, коли він кожною клітиною хотів володіти цією жінкою. Якби не було ночі кохання, ще куди не йшло, але пам'ять наполегливо гнала його до тієї солодкої ночі. Він пам'ятав усе до дрібниць, кожну хвилину, кожну секунду. Як при уповільненій зйомці, Толік багато разів прокручував у пам'яті кожне своє та її зітхання, кожне слово та рух, усі почуття та переживання. Минув усього місяць з того пам'ятного дня, а Толік жив спогадами, справляючись з ними, як міг: завантажував себе роботою по максимуму, відвідуючи з Давидом віпклуби, що кишіли дорогими повіями. Але повії не приваблювали.

    Бували хвилини, коли несподівано, наче видіння, як міражі в пустелі, пам'ять малювала сцени тієї ночі в найдрібніших деталях. Тоді кров ударяла в голову, і Толік, якщо був на роботі, тікав подалі від Василини, яка сиділа в кабінеті, розташованому неподалік його робочого місця. Якщо ж такий приплив траплявся вдома, то Толік або робив заплив на річці, або діставав з морозилки лід і охолоджував шкіру рук, щік, грудей.

    Особливо погано було після прийому спиртного, тож Толік намагався менше пити. Він не раз лаяв себе за те, що дозволив Василині повернутися до Льошки, але так само він і розумів, що проти її волі не мав права нічого робити, інакше це було б схоже на його примху. Василина так само, як і любила, могла зненавидіти його. А тоді все втратить сенс! Тому Толік якимось шостим відчуттям розумів, що треба перетерпіти, стриматися, прийняти її правила. Але стримуватись було колосально складно. Особливо отруювали життя намальовані уявою інтимні сцени між Василиною і Льошкою, бо останнього виписали й перевезли додому.

    Можливо, Толіку було б не так фігово, якби він знав, що окрім поцілунків у щічку, Льошка собі нічого не дозволяв. Але Толік цього не знав.

    Єдиним релаксом для Толіка були походи з Давидом до закритого чоловічого клубу з кальянами, стриптизом і, звичайно ж, нічними відривами в ліжку з майстерними «жрицями кохання». Толіка дівчата любили, бо він був не таким нахабним, як інші мужики, щедро платив, задовольняючись сам, не забував і про партнерку, міг поговорити по душам і не доводив даму до знемоги, залишаючи час для сну. В один із таких візитів Толік побачив Кіру – худеньку двадцятирічну шатенку з великими карими очима, в яких, здавалося, оселився вічний смуток. Вона не була схожа на інших гетер, що кружляють навколо клієнтів і намагаються витягти з них більше грошей.

    Коли її відверто почав лапати товстий лисий мужик, Толік пожалів дівчину й навмисне перекрив його внесок за ніч з Кірою, щоб вона не дісталася цьому нахабному слизькому борову.

    — Ну і як ти тут опинилася? – спитав Толік, коли вони з Кірою залишилися в номері, й вона розслабилася, зрозумівши, що цього разу пронесло і партнер начебто адекватний. Але на відвертості з клієнтом не підписувалася.

    — Тобі минет робити чи відразу роздягатися? – грубо спитала дівчина.

    — О-о-о-о! Хто ж тебе так образив? Чи ти оптом на всіх мужиків зла? Мабуть, не з власної волі тут опинилася. Жах не люблю, коли сплять з кимось через силу, через себе. Пропоную зараз виспатися, а завтра з тобою щось вирішимо. Толік як був у одязі, так і ліг на свою половинку ліжка. Але не заснув, чекав, коли дівчина зрозуміє, що її ніхто ґвалтувати не збирається і визначиться з думками. І справді, Кіра трохи полежала, потім повернулася до Толіка і погладила його по темному шовковому волоссю, даючи зрозуміти, що до розмови, і не тільки готова. Так Толік дізнався Кірину історію. Таких історій у житті – віз і ще купка возиків. Закохалася на другому курсі в Дімку, першого красеня інституту, літала на крилах щастя лише кілька місяців, поки коханий не програв її у карти. Ось тепер доводиться відпрацьовувати його борг, інакше приб'ють Дімочку бандити.

    — І давно відпрацьовуєш? – поцікавився Толік.

    — Три дні, - зізналася Кіра.

    — Я маю на увазі, мужиків скільки вже було? - уточнив питання Толік.

    — Двоє. У третього не вийшло, просив не розголошувати цей момент, а з четвертим побилися. Він це, сам почав. Прикинь, без побоїв не збуджується, худоба якась. А що?

    — Що ти думаєш з приводу свого Діми? Наприклад, відпрацюєш ти його борг, а далі? Після всіх твоїх мужиків навряд чи ви матимете майбутнє.

    — Пошлю до єб... Далеко, до зірок. На х... мені таке щастя? - Толік помітив схильність Кіри до грубих слів, але дівчисько йому подобалося, чим поки що не міг сказати.

    — Я так і думав, що ти про нього "хорошої" думки. Потрібно було раніше посилати до зірок. Є пропозиція. Я оплачу твій борг, вірніше, твого Діми. А ти попрацюєш у мене. Не треба на мене так дивитися, не як коханка, хоча, якщо захочеш, я не проти. Мені в будинку потрібна жінка, щоб прибрати, приготувати, просто поговорити, тєлік разом подивитися. Розумієш? Типу компаньйонки. Жива душа. Але жити треба постійно в мене. До вересня, а там можеш у свій гуртожиток повернутись.

    — А чо, у тебе дружини немає? У такого, як ти і немає? – з недовірою спитала Кіра.

    — Уяви, втекла з коханцем за кордон. Загалом, пропоную класне вирішення твоєї та моєї проблеми. Симбіоз. І тобі, і мені добре.

    У тому, що Кіра погодиться, Толік не сумнівався. Він боявся, що господар клубу Рафат сприйме таку ідею як виклик. Виявилося, той і сам радий був, що брикаста дівка перестане йому докучати й псувати імідж клубу.

    — Чому вона? - не розумів Рафат, перераховуючи гроші. - Дивні в тебе смаки. На неї одні скарги. Сучка ще та. І битися вміє.

    — Йому такі до вподоби, - вставив своє слівце Давид, але експеримент Толіка не розділяв. - Я так зрозумів, ти висмикнув дівку з борделю, щоби не закористували? Думаєш, усім бабам можеш допомогти? Я теж колись був такий наївний. Розслабся. Не в це лайно, то в інше вляпається, якщо схильна до авантюр. А у цієї на мурзі її гарненькій написано - "баба без гальм!"

    — Я собі, Давиде, хочу допомогти, - викручувався Толік. - Реально нестерпно в будинку одному. Хоч на стіну лізь. Подивився на неї – така сама, загнана в кут коханням. І так, без гальм. Мені зараз така потрібна. А їй – звідти звалити.

    — Собачку б завів. Стрьомна баба, ризиковано, - стояв на своєму Давид.

    — Собачка – то назавжди, відповідально. А ця тимчасово, - пояснив свою позицію Толік. Принаймні, він так налаштовувався.

    Кіра виявилася непоганою господинею. Швидко та якісно привела барліг Толіка в повний порядок. І готувала вона пристойно. Толіку не треба було вишуканих страв, а пельмені та пиріжки Кіра пекла майже такі самі, як і Ліза Григорівна. На п'яту добу свого перебування в будинку Толіка Кіра розрядилася в гламурну білизну і з'явилася ввечері до спальні свого благодійника.

    — Кіро, це не обов'язково. Якщо не хочеш, то можемо жити, як сусіди. Мене це цілком влаштовує. Вважай, що влаштувалася хатньою робітницею, - по-дружньому пояснював Толік. Він пам'ятав, що відповідати доведеться за всіх, кого приручив, а в очах дівчинки вже чітко читалося захоплення, спрямоване на нього, Толіка.

    — Я тебе взагалі як жінка не приваблюю? - засмутилася Кіра й пішла до кімнати, відведеної Толіком для неї, ревти.

    — А як же Діма? – нагадував Толік заплаканій Кірі, витираючи сльози разом із яскравим макіяжем.

    — Діма – у минулому. Я не через… Ти мені справді подобаєшся, – зізналася Кіра.

    Хіба міг Толік розповісти дівчинці, що його думки та мрії пов'язані лише з однією жінкою. Саме її він хотів бачити, любити, з нею засинати та прокидатися. Тим більше тепер, коли він пізнав її всю, наскільки здатен чоловік пізнати жінку. Він постійно думав лише про Василину і дико хотів лише її. Тепер він бажав бути з Лісою набагато більше, ніж тоді, коли йому невідомі були її запах та смак шкіри. В минулому було простіше, адже він не знав, як вона стогне, як тихо скрикує на вершинах їхньої близькості. Це був нестримний потяг до жінки, яку він стільки років хотів і нарешті отримав! А потім знову втратив. І тепер свідомість не слухала жодних резонів з цього приводу. Була тільки божевільна пристрасть мужика, що вирвалася з-під контролю! Як із цією пристрастю жити, Толік не знав. Він не знав, як навчитися лягати в ліжко з іншими жінками після того, як йому судилося пізнати, спробувати щось найвище.

    Як жити без щастя, від якого особисто, усвідомлено, підкорившись умовностям, відмовився, вже тримаючи це щастя в руках, володіючи ним, як імператор світом?! Хотілося кричати, матюкатися і вити, як вовк на місяць.

    Кіра зовсім не підходила на роль заспокійливого, але Толік, не бажаючи образити її своєю відмовою, дозволив забратися до себе в ліжко, і вечори перестали бути напруженими. Толік став задовольнятися тим, що мав: регулярний секс, гарну молоду жінку поряд і спокійний перебіг буття.

    ***

    Василина традиційно після роботи закупила продукти у магазині неподалік салону. Так вийшло, що зайшла за хлібом, олією та молоком, а вийшла з набором продуктів на місяць. І все ж таки треба! Оцінивши обсяги пакетів, вона вирішила не економити і зловити таксі, щоб уникнути відриву рук від тулуба. Вже завантаживши пакети в таксі, що стояло на зупинці, Василина згадала про те, що її улюблений шампунь закінчився і востаннє довелося голову мити милом. Вона вирішила заглянути до галантерейного магазину, що розташовувався неподалік. Каса в галантерейці працювала одна, тому вишикувалося в чергу жінок п'ять. Просто перед Василиною молоденька дівчина розраховувалася за покупки. Ненароком з її рук випала упаковка гігієнічних прокладок. Василина, бажаючи допомогти, підняла упаковку та простягла її дівчині. А потім, подивившись на те, що підняла, завмерла в заціпенінні. Швидко розплатившись за шампунь, вона вискочила надвір. Таксист кілька разів натиснув на клаксон, і Ліса згадала, що її чекають, ледве дійшла на тремтячих ногах, що не гнулися, до машини, залізла в салон і назвала адресу. Дорогою вона попросила водія зупинити біля трьох аптек, у яких купила три різні тести на вагітність. Вона наполегливо забороняла собі думати й наперед лякатися. І все одно всю дорогу, яка здалася їй дуже довгою, Лісу не полишало дивне відчуття – радість за неочікуваний подарунок долі.

    Таксист зауважив, що жінка стурбована, коли вона мало не забула один із пакетів, покладений водієм до багажника. Тому таксист в якості бонуса допоміг донести пакети до квартири.

    Льошка малював чергову картину прямо посеред зали, а Феденька грався машинками, коли Василина увійшла до квартири. Звична їй ідилія тепер не виглядала так безтурботно, як це було хоча б учора. Феденька зрадів приходу мами і примчав, щоб обійняти й чмокнути в ніс. Льошка теж кинув фарби і навіть допоміг донести до кухні пакети.

    — Навіщо ти нагребла стільки одразу? – дорікнув він. – Хіба нам стільки треба?

    — Треба. Льоша. Я вся змокла, тому ти розкладай, а я в душ. Спека безбожна, - зібравши всі свої страхи в кулак, Василина зачинилася у ванній й тричі провела потрібні дії. Результат не здивував – на всіх трьох тестах проявилися дві червоні смужки. Отримавши відповідь на одне запитання, Василина подумки поставила собі наступне: «Хто тато?»

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Ксенія Демиденко
    16.03.2023 20:11
    До частини "ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ"
    Не знаю, стосовно шедевр, але довгенька історія))) Сама доки перекладаю, згадую. Реально давно було. Прірва між минулим і сьогоденням. Якби тоді хтось сказав, що так усе буде, не повірила б. Усе змінилося, а як ми самі помінялися. Ностальгія за мирним життям. Хоча б у творах воно є)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мореас Фрост
    17.03.2023 22:19
    Це так, дуже довга ця історія. Мабуть, найдовша у твоєму репертуарному доробку, наскільки мені відомо. Но це ж в кайф, коли така повноводна і довга життєва панорама до того ж і неймовірно цікава! А ось саме кінцівку я вже не пам'ятаю, Но в мене ще буде скора можливість освіжити пам'ять.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ксенія Демиденко
    18.03.2023 10:09
    Поки що так, найдовша. Я її сагою називаю))) Боюсь, читачам не зовсім припаде до душі фінал. ВІдчуваю по коментам)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    19.03.2023 18:00
    До частини "ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ"
    Спойлер!
    ???????????? аби всі були живі та здорові, мене влаштує, якщо батько другої дитини - Льоша та Василина залишиться з ним, а Толік - із Кірою. Всі інші прилаштовані Влаштує й якщо батько - Толік і вони стануть разом
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше