Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ

    Гнат нічого не питав, але щоб у салоні не запанувала мертва тиша, що гнітила душу, розказував, що трапилося у домі Красовських, доки вона, Василина, була у Києві. Виявляється, за цей час трапилося дуже навіть багато цікавих подій: Володимир Петрович звільнив бригаду будівельників, що крали, і тепер шукає іншу; Гуля нагодувала усіх мясним рагу з особливими спеціями, чим викликала у всіх дику печію; через паркан переліз якийсь юнак і хотів нарвати квітів, але його за дупу Тарзан вкусив, штани порвав. Ліса слухала, іноді посміхалася, але весь час думала про своє. Вперше вона серйозно пожалкувала, що вийшла заміж. Самій собі вона могла зізнатися, що за допомогою заміжжя хотіла втекти від заборонених почуттів, прагнула створити барєр, який би перешкоджав її рухові у напрямку мрії. І що тепер? Глуха стіна?

    — Щось серйозне? – спитала Ліза Григорівна Василину, зустрічаючи прийомну доньку біля входу в дім.

    — Трохи посварилися. Можна, я трохи тут побуду? До вересня?

    — Ти таке питаєш, звичайно, можна. Це завжди буде твій другий дім, у який можна повернутися у будь-який час доби. Посварилися – помиритеся. Почуваєшся як?

    — Якщо ви про дитину, то все гаразд. А Гуля ще не спить? – Василина хотіла з ким-небудь поговорити. Їй здавалося, що зрозуміти зможе її лише Гюльчатай.

    — Не спить. Тебе чекає, - здогадалася Лізавета Григорівна. – Тільки довго не засиджуйтеся. Тобі треба висипатися.

    Гуля з розумінням проковтнула розповідь Василини про те, як Льошка звинуватив її у милуванні з Єгором і не поспішала коментувати почуте. В душі Гуля співчувала Олексію, тому що знала біль безнадійного кохання не з чужих розповідей.

    — От скажи мені, Ванька теж тобі дорікав у тому, що свого часу тобі Єгор подобався? – спитала Василина.

    — Ні. Ванька надто впевнений у своїй бездоганності, щоб до когось ревнувати. Та й я зрозуміла в якийсь момент, що Єгор мені просто подобався, тому що гарний, тому що усім подобався, собаку тоді прогнав, захистив, герой. Єгор – гарна людина, але дуже складний. Буває, дивиться, мовчить, вивчає, перш ніж щось скаже. А то й зовсім нічого не скаже, стій і здогадуйся, що у нього в голові. Ванька – простий, що думає, те й говорить. Ми якось їхали у метро, до мене підійшов знайомитися хлопець. Я так злякалася, що Ванька з ним битися буде, бо йому ж кулаки застосувати – раз плюнути. А він посміхнувся і говорить тому, що чіплявся: «Що, подобається? Гарна. Тільки мене любить. Ти в прольоті пацан. Співчуваю.» Згріб мене своїми великими руками і сильно поцілував.

    — Так, Ванька дуже простий. Я за ним скучила, а як тобі, взагалі не уявляю. Бідненький, там у цій муштрі відшліфують його, - жаліла Ваньку Ліса.

    — Вась, я ось думаю, ти не надто була різка з чоловіком? Кинула усе, поїхала? Може, варто було сісти, поговорити? Тобі зараз не можна одній залишатися, - Гюльчатай печально поглянула на подругу. – Хоча, я думаю, Олексій тебе не залишить. І Світлана Валеріївнав йому це не дозволить. Він же твій чоловік.

    — Гуля, я зараз скажу щось, може, не дуже гарне, але я жалкую, що взагалі вийшла заміж. Не тому, що за Льошку, просто тому, що вийшла. Думала, це вирішить проблеми, але їх стало ще більше. Якби оце зараз – не виходила б. Я його не люблю. Просто подобається, як ти кажеш, цікава людина. Думала, звикну. Але час іде, а я віддаляюся, не наближаюсь, розумієш, як мало б бути, а віддаляюсь, все далі й далі.

    — То скільки часу пройшло? Небагато ж. Знаєш, то мені пощастило, що заміж вийшла за коханого, а мамі моїй і бабусі батьки чоловіків сватали. Ніхто не вимагав пристрасті, просто поваги. Є таке східне прислів’я: «На сході часто не кохання створює родину, а навпаки».

    Як у слов'ян «стерпиться – злюбиться». Ось і пристосовуються до способу життя один одного, звикають. Бабуся нічого мені не розповідала про те, як до діда звикала, просто від мами знаю, що двічі тікала від діда, той її ловив і повертав. Бив, було діло. Маму тато не бив, але у нього в характері є така риса. Як би тобі правильно пояснити. Він словами ображає. Мені завжди було шкода маму, бо тато її часто ображав. А вона піде в кімнату, тихенько виплачеться, витре сльози і, посміхаючись, повернеться. Мені завжди говорила, що час – найкращий помічник. І завжди на приклад наводила нові чобітки.

    — До чого тут чобітки? – дивувалася Василина. Їй зрозуміла була логіка Гулі, але вона такої покірності не відчувала в собі, щоб поплакати і забути. Не той характер.

    — Ну, як же, нові, тільки куплені, гарні, але тиснуть, незручно, натирають. А якщо розносити, то звикнеш, й інших уже не треба, здаються найкращими у світі, – доступно розжувала народну мудрість Гуля.

    — Зрозуміло. Залишила б я ці чобітки, хоч і подобаються, іншій, вони їй більше підходять, але вже є дитинка... Вона не винна, що я зробила помилку. І який чорт мене смикнув виходити заміж?!! Зустрічалися б, ходили до музеїв, на концерти, на виставки. А так права качає, бачте, він чоловік. І що? Та я скоріше від нього піду, ніж перестану спілкуватися з Єгором, - бурчала Василина. - Він мені як брат.

    — Тільки в тобі Єгор не бачить сестри, на жаль. І це помітно всім, – уточнила Гуля. - Ти не ображайся, я зараз щось погане таке спитаю, можна?

    - Гуля вся знітилася, наче боялася, що її висварять.

    — Запитуй. Що ще таке погане? Аж цікаво, - Василина намагалася згадати і ніяк не пригадувала, щоб Гуля колись говорила щось погане.

    — А чому ти за Льошку заміж вийшла? А не за Єгора? Напевно ж пропонував. Чи ні?

    — Пропонував. І неодноразово. Просто з ним такий бар'єр. Не уявляла я його і себе у ролі чоловіка та дружини. Ну, ти зрозуміла, - Гуля зрозуміла, бо схвально покивала головою.

    — Значить, Льошку ти хоч трохи кохаєш, якщо змогла його на місці чоловіка уявити, - далі копалась у проблемі Гуля.

    — Виходить, що так, - погодилася Василина. – В принципі, досі все ж було нормально. Тільки шлюб у нас якийсь дружньо-партнерський. Ось він цілує, а не тьохкає у серці…. Зовсім…

    — Бачила я, з ким у тебе тьохкає, - зітхнула Гуля. – А якщо про це дізнається Льошка? Вони ж дружать, куми. Ти не подумай, я не скажу. Але де гарантія, що Толік не поцілує тебе ще колись? А ти візьмеш, та й не встоїш? Я, наприклад, коли Ванька цілує, зовсім розчиняюсь, і він знає, тому витворяє, що хоче, – відверто зізналася Гуля.

    — Просто в тебе такий темперамент. Національне плюс особисте. Я не така. Не вимикаюся, завжди все під контролем.

    — Так, давай спати лягати. Завтра поговоримо. Якщо твій чоловік не примчить і не потягне до своєї столиці, - запропонувала Гуля. – Приїде. Або я погано знаю Олексія.

    — Тільки якщо Світлана Валеріївна його виштовхає у шию. Я теж його знаю, – вперше за час розмови подруги посміхнулися. Неохоче, але Гуля пішла до себе, в гостьову кімнату.

    ***

    Ще всі не поснідали, а на порозі вже з'явився Льошка з винуватим обличчям - багатогодинна робота матері. У руках тримав великий оберемок троянд - сам здогадався. Василина запропонувала сісти за стіл і поїсти, але Льошка відмовився, пославшись на те, що в рот нічого з вечора не лізе. Тоді Василина поставила квіти у вазу і повела чоловіка до річки, поговорити та обговорити, що трапилося і як із цим бути далі.

    — Вась, я знаю, що немає мені прощення, але ти ж у мене мудра та прекрасна. Вибач, - Льошка був відвертий, це читалося в його втомлених очах, мабуть, все ж таки не спав цієї ночі або спав, але недовго.

    — Льош, я хочу, щоб у мене була сім'я, в якій двоє безмежно довіряють один одному. Мої батьки так жили. Єлизавета Григорівна із Володимиром Петровичем так живуть. І я так хочу. Я тебе нічим не дорікаю, хоча ти теж жінкам подобаєшся. Я це помічаю, але ти про це не знаєш, - Василина була готова до цієї розмови, тож усі фрази вишикувала та аргументами запаслася.

    — Я обіцяю, що ніколи більше не дорікну, нічого не скажу, нехай хоч хтось там тобі в коханні висловлюватися буде, - так легко обіцяв Льошка. - Ото чорт мене вчора поплутав. Ця Женька… - Льошка промовився і, коли по витріщених очах Василини зрозумів, що збовтнув зайвого, вирішив зізнатися, - Так, це вона вас з Єгором у тому злощасному кафе бачила.

    — Зрозуміло, - Василина посміхнулася. - А це явна ознака того, що вона до тебе не втратила інтересу. Ось ти зміг би з нею не спілкуватися… взагалі?

    — В принципі, зміг би. Але іноді доведеться перетинатися.

    — А з Анжелікою зміг би припинити будь –які зустрічі, розмови?

    — А до чого тут Анжеліка? Вона мені сестра, двоюрідна…

    — Вибач, але як ти з сестрою двоюрідною цілувався ще старшокласником, мені твоя мама повідала, жартома, правда. Я тобі хоч слово сказала? Заради Бога, милі витівки дорослих дітей, гормони, ще щось. Ти ж, знаючи, що я вагітна, свідомо починаєш скандал. А мені хвилюватись не можна. Ти сам казав, що потрібні лише позитивні емоції, щоб дитина сформувалася у щасті та гармонії. Твої слова? - Василина зупинилася, повернулася до Льошки, і питально подивилася йому в очі. Той не став нічого говорити, просто обійняв і поцілував.

    — Я такий дурний, бо боюся тебе втратити. Я дуже тебе люблю. Мені здається, що ти завжди далеко, – зізнався Льошка.

    — Тобі здається. До тебе я найближче, повір, це так. Я не маю батьків, і сім'я Красовських стала мені дуже дорогою. Бог подарував мені цих людей, і я люблю їх. Як рідних. І тобі доведеться миритися з тим, що Толік, Єгор та Ванька мені, як рідні брати. Але чоловік – ти. Ти не втратиш мене, якщо не отруюватимеш наше життя гидотою, яку тобі підносять інші люди. Адже Женька домоглася свого – ми посварилися.

    Розмова не тільки помирила Лісу з Льошкою, але й дала зрозуміти останньому, що, незважаючи на свій юний вік, дружина у нього розважлива. А ще в міру норовлива. Скільки Льошка не просив повернутися до Києва, Василина сказала, що до вересня залишиться в Кіровську, так їй спокійніше. Льошка вирішив теж на кілька днів залишитися.

    — Тільки не тікай від мене ніколи більше, - обдаровуючи ніжними ласками вже ввечері в ліжку, майже благав Льошка.

    — Я не від тебе тікала. Від скандалу, – знову здивувала відповіддю Василина. – Якби я залишилася, ти розійшовся б у докорах, довів матір до прийому чергових пігулок. Без швидкої навряд чи обійшлося.

    — Невже я створюю таке в тебе враження? Скандаліста? – цікавився Льошка.

    — Тебе легко накрутити. Начебто добрий, а потім очі горять, волосся дибки. Коли ти злий, ти негарний, — обіймаючи Льошку, трохи дражнила Василина.

    — А ти коли злишся, ще краща. Я розумію, чому в Єгора дах зносить, - знову за своє взявся Льошка.

    — А ти ніяк не вгамуєшся. Єгор та Єгор…

    — Але ж це його ти не можеш забути, - допитувався Льошка.

    — Ні, не його. І яка тепер різниця? Ми домовилися, що ця тема закрита і не обговорюється ні-ко-ли, - Василиса закрила рот Льошці поцілунком, щоб той нарешті забувся і не займався самоколупанням і психоаналізом.

    ***

    Вересень розігнав усіх, кого куди: Василина перейшла на другий курс інституту, Гуля пішла працювати до школи, Єгор зняв кімнату та почав підробляти у бюро перекладів, а також у місцевій газеті позаштатним журналістом. Толік разом із Давидом поїхали до Одеси відкривати філію своєї фірми. Анжеліка пропадала на роботі й у вихідні, тому Тішка майже оселився у квартирі Топазових. Льошка купив великий манеж і встановив його у залі, закидавши невеликими м'якими іграшками. Тішці подобалося левеня. Він його цілував, як міг. Періодично Світлану Валеріївну підміняли по можливості то Льошка, то Василина. Благо Тішка належав до категорії спокійних дітей, тож клопоту не завдавав. Навпаки, йому були дуже раді його численні няньки.

    — Хто така Топазова, блін? Знову в групі мертві душі? – обурювалася староста Діна Короткова. Вона взяла список групи у деканаті й тепер звіряла дані для виписки заліковок.

    — Діна не галасуй, це я, - готуючись до лекції, сказала Василина.

    — Та Ну! Ти заміж вийшла? За якого з твоїх красенів? - Дінка швиденько пересіла до Василини ближче, відчуваючи, що до рук потрапила гаряча інформація. – Ось уже здивувала.

    — За всіх одразу, - вирішила пожартувати Василина. Але жарт обріс плітками й до кінця дня всі в інституті тільки й говорили про те, що у найбільшої скромниці другого курсу аж троє чоловіків.

    Створене Льошкою величезне полотно, на якому була зображена вся сім'я в оточенні виноградних грон – символу багатства та щастя, - дуже сподобалася не лише Аркадію Семеновичу та його родині, а й його численним знайомим. Відразу ж спрацював стадний рефлекс: у нього є, я теж хочу, чим гірше? Незабаром до Льошки вишикувалася черга товстосумів, які бажали бути зображеними в образі Зевса, Наполеона, царя, князя, графа, маркіза, римського імператора, - амбіції просто зашкалювали.

    Позитивний ефект такого ажіотажу – перспектива великих грошей, негативний – Льошка мало бував удома. Навчений гірким досвідом вкладання грошей у банк, Льошка на отримані гроші купив будматеріали, прибрав згарище і розпочав будівництво дачі. Бригада з чотирьох будівельників швидко вигнала коробку - одноповерхову будівлю на чотири кімнати та кухню. Наступним етапом був запрошений пічник. Льошка за будь-що хотів, щоб у будинку була грубка. Василина інтенсивно навчалася, готуючись наприкінці листопада наперед скласти заліки та іспити, щоб лягти до пологів на збереження. На початку грудня, коли у Василини була вже майже закрита зимова сесія, Олексій приголомшив:

    — Тут така справа. Підвернулася офігенна робота! Гроші величезні, і просто подарунок долі, - феєричний початок змусив на деякий час завмерти і Василину, і Світлану Валеріївну. Обидві чекали на ложку дьогтю, бо все так чудово бути не може. І вона не запізнилася з'явитися. – Лише на тиждень треба до Львова, вірніше, за місто. Розмальовувати одному багатію дачу.

    — Може, не варто, синку? Усіх грошей не заробиш, – насторожено спитала мати. – Василині ж незабаром до лікарні лягати.

    — Усього тиждень. Василині ж у середині січня лягати. Я навіть до Нового року встигну, - було помітно, як сильно запалився Льошка цією роботою.

    — Ти ж не заспокоїшся, доки не поїдеш? - здогадалася Василина. Бачила, як горіли Льошчині очі. Він хотів робити цю роботу. А ще йому подобалося, що успіх повернувся до нього обличчям та роботи достатньо, щоб заробляти багато.

    Єдине, що приховав Льошка, це те, що їхав він до Львова не один, а з Женькою. У Льошки більше виходили портрети, а Женька блискуче, і до того ж швидко, малювала квіти та рослини. Одну кімнату потрібно було розписувати саме квітами. Льошка побоявся, що, дізнавшись, що він поїде разом із Женькою, його мати точно не відпустить. Приховувати цей факт не планував, але вирішив, що розповість, коли приїдуть назад.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.