Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ

    Молоду родину Красовських на вокзалі в Києві зустрічав Льошка, кузен Анжеліки. Світловолосий високий усміхнений юнак Толіку сподобався зразу, десь на підсвідомому рівні Толік відзначив, що з такою щирою посмішкою  й добрими очима  людина неодмінно має бути хорошою.

    Льошка чмокнув Анжеліку у щічку, потиснув Толіку руку, поцікавився, як доїхали й, швидко схопивши рюкзак з пакетом, повів приїжджих до таксі.

    - Може, на метро? – Толік декілька разів у справах бував у Києві, тому в метро навчився орієнтуватися, та й сподобалася йому столична підземка. Льошка покачав головою:

    - Ще встигнеш на метро накататися. З такими сумелями краще все ж побалувати себе і свої руки, покатаємося на таксі. Тим паче станція метро від нашого дому далекувато буде.

    - А ми хіба не на квартиру зразу? – поцікавилася Анжеліка. Їй страх, як хотілося побачити місце, де вони з Толіком тепер будуть жити. А головне, ані  її батьки, ані тим паче батьки Толіка не будуть пхати носа у їхній уклад життя. Вона, Анжеліка, обламає усі гілки такого нахабного  зазіхання.

    - Хіба мама не сказала тобі? Ваша квартира розташовується прямо над нашою, поверхом вище. Ми на п’ятому, ви – на шостому. Пам’ятаєш, тітку Розу з мопсиками? Так це вона до сина в Ізраїль поїхала. Але продавати не схотіла  свою житлоплощу. У неї завжди були дивацтва. Там квартира – зашибись! Закинете речі – і до нас, відзначимо приїзд. Ніяких відмовок, мама старалася, весь день з кухні не вилазила.

    - Навіть і не думала відмовлятися. Тітка Свєта так готує, що  не спокуситися неможливо, - погодилася Анжеліка в передчутті смачної вечері. До того ж після електрички особливо готувати самій нічого не хотілося.

    Побачивши тітку Анжеліки, Толік зрозумів, що Олексій успадкував її характер. Це була не просто добра жінка, а дуже добра. Вона відрізнялася легкою незграбністю від того, що мала проблеми із зайвою вагою, та й зір падав через цукровий діабет, проте, її вміння посміятися над собою, до того ж не мати смішного вигляду, вартувало дорогого. «З такою людиною у побуті, видно, дуже комфортно», - подумав Толік.

    - Тьотя Свєта, я потовстішаю від ваших тістечок. Вони такі смачні, що пальці повідгризати можна, - хвалила кулінарне диво під назвою «Кавова фантазія» Анжеліка.

    - Якщо боїшся погладшати, випий перед їжею бокал вина – алкоголь вбиває відчуття страху, - іронізувала Світлана Валеріївна й ставила на стіл пляшку червоного вина.

     Після години застілля й дружніх розмов Анжеліка почала збиратися. Якби  вона цього не зробила, Толік згоден був і жити у Топазових. Благо, до квартири, де вони мали жити, йти було недалеко – всього піднятися на поверх вище.  Зручність такого сусідства зацінили усі.

     Коли Анжеліка переступила поріг квартири, яка призначалася їм з Толіком, просто ахнула. Їй говорили родичі, що житло розкішне, але вона й подумати не сміла, що настільки. Двокімнатна квартира  з високими стелями й килимами скрізь, де можна було їх повісити й постелити, вражала своїм екзотичним виглядом. Складалося перше враження, що це помешкання циганського барона. Льошка вручив подружжю Красовських ключі, показав швидко, як перекривати газ, коли йдуть з дому, і принцип роботи кранів у ванній.

    - Якщо що – ми внизу. Якщо мене не буде, мама допоможе. Телефончик ось я тут черканув у блокнотику, - вказав Льошка на трюмо у коридорі, де стояв телефон, а біля нього маленький акуратний синій блокнотик. – Льошка-художник. То я. І там ще декілька потрібних номерів. Недороге таксі та всяке різне. Розберетесь.

    - Так, а сплачувати коли? – вирішив поцікавитися  Толік, що звик вирішувати фінансові питання зразу.

    - Коли квитанція прийде за комунальні послуги. На воді стоять лічильники. Я потім розкажу, як заповнювати. На телефон  квитанція окремо приходить. І це, з водою акуратно, а то господарі, коли тут жили, любителі були позаливати нас регулярно, - посміхнувся Льошка й пішов.

    - Яка  гарна кухня, ти бачив? – Анжеліка кинулася відкривати шафки, дивуючись  навіть наявності каструльок з  коробочками, баночками, тарілочками.

    - Енжи, я тобі скажу, спальня тут покруче, - Толік пройшовся по  м’якому килиму до балконних дверей, легко відкрив  застібки і, прочинивши двері, вийшов на балкон.  Панорама з шостого поверху на вечірнє місто була чаруюче-казкова.

    - Подобається? – спитала Анжеліка, обіймаючи Толіка.

    - Поставлю тут крісло й буду мріяти. Квартира – подобається, а місто  - шумне. Люди ж тут якось живуть.

    - Подивимося телік чи…, - Анжеліка не встигла договорити, як Толік відповів:

    - Чи. Швиденько в душ, а я за тобою. Там теж доволі гарно.

    ***

    - Коли сплять на новому місці, загадують бажання, - нагадала  Анжеліка втомленому від довгоочікуваної близькості чоловіку.

    - Вважай, що вже загадав, - ніжно  притиснув до себе тіло дружини і закрив очі Толік. Він загадав мати не пізніше, ніж за три роки, таку ж квартиру, але не зйомну, - свою. Анжеліка  бажала мати високооплачувану роботу.

     Обіцяна фірма виявилася невеличкою ріелторською конторкою без особливих зобов’язань. На роботу брали усіх бажаючих, що мали вищу завершену та незавершену освіту, а також таких, що вміють говорити.  Три дні проводилися безкоштовні тренінги, на яких юрист із залисинами й хитрими очима розповідав про  основні закони і документи, у яких повинен був орієнтуватися кожен ріелтор; сувора психологиня за сорок розповіла про складні життєві ситуації та про те, як з цих ситуацій вийти без депресій і з мінімальним напруженням. На кожних п’ять свіжоприбулих ріелторів були виділені «ланкові», люди з досвідом роботи, які мали увести новеньких у курс справи. У Анжеліки ланковою виявилася  тридцятирічна чорноволоса Агата, завішана різнокольоровими  бусами, як новорічна ялинка гірляндами.  Толік потрапив до молодого чоловіка на ймення Стас. Він мало розказував, більше показував – просто  брав з собою на зустрічі, покази квартир. Коли його про щось питали, відповідав сухо й коротко, немов жалів слів.

    - Анатолій, якщо не помиляюсь, - звернувся Стас до Толіка. – Ви і Танечка поїдете сьогодні увечері, без чверті на дев’яту ось за цією адресою, - і він простягнув Толіку й студентці Танечці папірці з адресою. – У нас на дев’яту перегляд квартири. Будете зображувати подружжя, яке теж хоче купити цю квартиру. Це бомбезна тактика, яка  зашибись, як тисне на психіку клієнтів. Тисне в правильному для нас напрямку.

    - Але ж в тій групі лишилася  реально моя дружина, - заперечив Толік. – Може, варто її поміняти з Танечкою?

    - Не варто. Робота – це робота, а дружина – вона вдома дружина, а тут заважати тільки буде, - мовив Стас.

    Наступного дня Стас змінив тактику – тепер він грав роль чоловіка Танечки, а Толіку треба було показувати вже знайому квартиру, розписуючи її переваги й приховуючи по можливості недоліки. Як Толік не старався, але покупці – похилого віку жінка з сином – закрутили носом й попросили показати щось ще. Стас швидко вийшов з ролі стажера й повіз клієнтів за іншою адресою, лишивши Толіка з Танечкою сумувати в однокімнатній квартирі.

    - Я швидко. Побудьте тут. Через півгодини  сюди приїдуть люди на перегляд. Почніть без мене, а я потім підскочу. Хочеш бути ріелтором – вмій крутитися, інакше нічого не заробиш.

    Танечка виявилася  говіркою дівчиною, і за півгодини розповіла про те, що мати-одиначка, живе з матір’ю у зйомній квартирі,  тому мріє заробити на свою власну.

     Дивитися квартиру приїхали  двоє юнаків, а з ними дядька у шкірянці. Толік по накатаній схемі провів усіх трьох по квартирі, розповів, показав, зацікавив. Таню представив, як ще одного потенційного покупця.

    - Блін, злетіли з гачка стара з синочком. І головне ж, синочок був не проти, баба заартачилася, ванна їй не така, - описав ступінь невдачі Стас і  тут же спитав:

    - Що з цими?

    - Начебто хочуть купувати, - без впевненості мовив Толік.

    - Да ти що, молодець! На сьогодні вільні. Завтра в конторі  о дев’ятій чекаю, - Стас похлопав по плечу Толіка й пішов до покупців обговорювати усі питання по оборудці.

    Толік, як й інші новачки, прийшов у призначений час, але Стас так і не з’явився. Зате Толік  наслухався різноманітної інформації про ріелторство, бо розмови велися досить гучно. Він дізнався, що комісійні від  агенції складають п’ять відсотків.

    - Прикинь, моя знайома Нінель продала однокімнатну за дев’яносто  тисяч доларів і принесла фірмі чотири з половиною тисячі. Їй віддали на руки тисячу триста, - жалілася фарбована пишногруда блондинка худій шатенці з довгим волоссям.

    - І скільки оборудок у неї за місяць? – спитала шатенка.

    - Десь одна-дві, зрідка, але буває три. Мало, - підсумувала  блондинка.

    «Чого тим бабам не вистачає? Такі гроші, а  їм усе не так. Тут і  одній оборудці на місяць  був би  шалено радий», - думав Толік. Не дочекавшись Стаса, Толік поїхав додому. Ледве переступив поріг, почув, як Анжеліка мило з кимось говорила по телефону. Перевдягнувшись у домашній спортивний костюм, Толік на кухні знайшов ще теплий суп, поїв і завалився на диван.

    - З подружкою базікала? – спитав Толік, коли за півгодини  Анжеліка поклала  слухавку.

    - Ні, з покупцем квартири. Чоловік розлучився з дружиною і ось купує собі квартиру. Уявляєш, вона у нього хотіла відтяпати  трикімнатну, а його виставити до батьків. За рішенням суду вона сплатила йому половину вартості – це все ж непогана однушка в центрі або двушка на околиці. А те, що сьогодні  околиця, завтра буде майже центр. Як у тебе справи?

    - Погано. Не подобається мені ця робота. Бігаєш. Метушишся, а перспективи я, наприклад, не бачу. Хитрити, людей обдурювати, обманом  виманювати більші суми. Жити випадковими  оборудками. Не моє!

    - Ще ж лише початок. Усі говорять, що спочатку треба напрацювати  базу даних, потім напрактикуватися, розговоритися, увімкнути шарм, дочекатися везіння – і все, - переконувала Анжеліка.

    - Місяць я постараюсь, але якщо нічого не буде, я пас, шукаю щось нормальне, - повідомив про свої плани Толік.

     Місяць він не витримав. Спочатку об одинадцятій вечора, коли Толік, обійнявши Анжеліку, із задоволенням дивився приємну мелодраму, подзвонила клієнтка й почала розказувати, як вона ходила до ворожки і та їй нагадала великий обман. І ось вона тепер вважає, що він, Толік, її обдурить з продажем квартири. Толік не стримався й послав її далеко по віники. Потім Толік дізнався, що фактично дві квартири умовив купити покупців він, а Стас оформив справи і поводив себе так, немов усе має відбуватися саме так, і він, Толік, тут ні до чого.

    - Стас, а ти не вважаєш, що міг би хоча б сотню баксів мені перекинути за те, що я старався? – спитав Толік, спіймавши хронічно зайнятого Стаса  в коридорі.

    - З якого переляку? Ти ж вчишся. Знаєш, скільки така наука, яку я даю тобі, вартує? І база клієнтська моя. Тож нічого я тобі не винен. Диви, який швидкий. Люди місяцями  чекають своєї першої справи.

    - Тоді з цієї хвилини я не твій стажер, Стасік. Крутись сам і вечорами  їздь на оглядини теж сам, - починав розуміти закони ріелторства Толік.

    Увечері Анжеліка між іншим вставила у розмову:

    - Стас говорить, що у тебе непогано виходить. Люди тобі вірять.

    - А більше тобі Стас нічого не говорив? – закинув вудку Толік. Ідея, як помститися Стасу народилася спонтанно, але Толік навіть не знав, що все так вийде.

    - А що  він мав мені сказати? Говорить, у вашого чоловіка чудова хватка. Тільки вчитися не хоче, послав мене й пішов, гримнувши дверима.  Тобі, між іншим, найкращий  куратор дістався. Чого ти пішов? Що він зробив?

    - Чого він не зробив? Я йому допоміг дві справи провернути, а він жодної копійки не дав – не сказав? – Толік знав, що з цієї хвилини Стас у очах Анжеліки, що вміла рахувати  гроші, перетворився на ворога, якому та обов’язково помститься. Толік думав, що пристрасті «Мадридського двору» будуть не настільки жорстокими. Максимум – Анжеліка викаже нахабному жаднюзі все, що вона про нього думає.

    - Далеко підете, недооцінив я вас, бл***, ох недооцінив, - кинув у коридорі фірми Толіку Стас, сів до машини й поїхав. Назавжди.

     Вже вдома Толік дізнався від дружини, що та спочатку прийшла до Стаса й вимагала проценти, які все ж причиталися. Стас, само собою, її послав рахувати на небі зірочки. Анжеліка не довго думаючи, попрямувала до директора агенції й розповіла про те, що знала про Стаса, а знала вона, як виявилося, чимало. По-перше, те, що вже  півроку Стас притримує квартиру для себе в центрі Києва, нікому її не показує й таким чином збиває ціну продавцю, що хвилюється. По-друге, продає квартири на п’ять-шість тисяч умовних одиниць вище, але в  документації вказує занижену ціну. Різницю, само собою, лишає собі. Звичайно, через такі факти Стаса звільнили й пообіцяли, що в жодній ріелторській конторі столиці  він не зможе працювати.

    - Жорстоко ти з ним, - прокоментував Толік, дивуючись жінці, з якою зв’язав свою долю.

    - Толя, якщо вирішив зайнятися бізнесом, то або ти, або тебе. І ніяких сюсі-пусі. Щоб ото Стаси так нахабно кидали, та на  фіг нада.

    - Я поки що зрозумів лише одне – не зможу я в цьому клубку підстав, брехні та інтриг постійно існувати. Життям це не назвеш. Я – пас! Краще знайду щось за спеціальністю.

    - В бухгалтери знову? – спитала Анжеліка. – В принципі, теж непогано. Місто велике, а у тебе досвід роботи навіть є. Ти ж не будеш  ніде базікати, що тебе  ледве не посадили, - делікатно нагадала інцидент Анжеліка.

    Толік придбав товстелезну газету «Авізо»,  трохи тоншу «Пропоную роботу» й присвятив цілий день продзвону за номерами, де потрібні були помічники бухгалтера. Багато пропозицій відсіялося зразу: місце зайняте, стаж роботи не годився, пропонували зразу головним бухгалтером, чого Толік боявся, адже треба було придивитися до фірми, перш, ніж звалювати  таку відповідальність на свою шию й ставити власний підпис під купою документації.

     Наступного дня пішов по робочим  варіантам. Перша фірма Толіку здалася дивною: офіс розміщувався у підвалі, усе завалено коробками, немов або в’їжджають, або виїжджають. З Толіком говорив менеджер з персоналу – двадцятирічна дівчина, що заїкалася й плутала слова. Коли Толік сказав, що хотів би побачити керівництво, то дізнався, що  директор на лікарняному.

    «Зрозуміло. Набухався і відрубився. Що ж відзначали, якщо не секрет? Банкрутство чи  ще чого гірше?» - подумав Толік і, відкланявшись, пішов за другою адресою, де йому призначили співбесіду на першу годину дня.

    Це була  солідна організація, судячи за фасадом і ялинками вздовж доріжки. Ресторан «Тандем» - прочитав вивіску Толік і ступив на червоний килимок. На мить уявив себе кіноактором на Канському  кінофестивалі. Ще б сигару в зуби – і образ завершено.

    Його зустріла у своєму кабінеті директорка – ефектна жінка за п’ятдесят. Толік зразу зацінив її дорогу чорну шовкову сукню та витончені прикраси на шиї та зап’ястках. Два золотих перстні на безіменних пальцях дами говорили про те, що вона не вирішила поки що – розлучена чи заміжня. Жінка оцінююче пройшлася поглядом по  всій фігурі Толіка, немов прогнала сканер, запропонувала сісти  й прямо спитала:

    - Крім бухгалтера мені потрібен особистий помічник. Плачу багато, але й вимагаю пристойно. Якщо, звичайно, пройдеш перевірку в ліжку. Але ти, я думаю, пройдеш.

    - Я щось не розумію, ви мені  секс пропонуєте? – скинув брови Толік. Йому багато жінок натякали про більш близькі стосунки, але ось так в лоба з порогу – ще ніхто.

    - Та що ти не зрозумів, хлопчик? Чим ти відрізняєшся від інших мужиків? Думаєте усі лише одним місцем, - жінка владно стукнула долонею по столу. «Видно, сильно тітку образив хтось із наших», - подумав Толік, спокійно встав і пішов до виходу.

    - Стояти! – рявкнула жінка. – Невже я така неприваблива для тебе, що ти заради одуренної роботи, поміть, за великі бабки, не хочеш спати зі мною?

    - Я жінок сам обираю. Поки що мене влаштовує дружина. Перебуваючи на керівній посаді, навчіться ввічливо розмовляти  з людьми. Прощавайте! – гордо задравши підборіддя, Толік вийшов з кабінету.

    Вдома, в перерві між вечерею, яку Толік допоміг зробити дружині, й черговим переглядом фільму, Анжеліка спитала:

    -Ну, і як пошуки роботи? Що знайшов?

    - Нічого вартого. У понеділок продовжу.

    - Там це, Льошка просив йому допомогти завтра завезти картини на Андріївський спуск, - повідомила Анжеліка.

    - Виставку оформляє? – спитав Толік.

    - Ні, він там картинами торгує. Хобі таке.

    - От і чудово! Поїхали разом. Завезем Льошку з картинами, а потім погуляємо по спуску, місту. Вихідний все ж, - зрадів перспективі приємного проводження часу Толік.

    - Це дивлячись у кого вихідний. У мене чотири покази  й о пів на п’яту психологічний  семінар. Хтось же має працювати у нашій родині.

    - Це докір? Я ж не лежу на дивані. Я в пошуку, - шуткуючи відповів Толік, намагаючись не ображатися на випади ділової дружини.

    - Ага, головне, щоб ти щось знайшов. А то у мене завтра грошей лише на  громадський транспорт і вистачить. Мама обіцяла у понеділок прислати.

    - Ти просила грошей у батьків? – здивовано спитав Толік.

    - А що мені робити? Потім віддам, коли зароблю перший мільйон, - амбітно пошуткувала Анжеліка.

    - А у чоловіка попросити складно було? – у його сім’ї мати завжди брала гроші у чоловіка, це був ритуал. Толік не знав, що Анжеліка виховувалася в родині, де керувала і заробляла мати, тому фінансова схема була в точності до навпаки.

    - А у тебе лишилися гроші? Тоді купиш завтра на вечерю щось смачненьке, - переклала турботу за вечерю на  чоловіка.  Толік зрозумів, що  роботу треба шукати інтенсивніше, тому що у боргах він не звик ходити.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.