Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ

    Батько Єгора і Ваньки – Красовський Володимир Петрович був директором містечкового готелю, самодурством не страждав, цінував порядність, вів активну боротьбу з пияцтвом серед працівників, тому не усім був угодний, хоча готель процвітав і люди його поважали. Ті, що не поважали, заздрили. Причин для заздрощів було чимало: стрімка кар’єра, багатий гарний дім, вродлива дружина, троє синів.

    А ще місцеві жителі майже нічого не знали про родину Красовських. Знали, що з’явилися нізвідки чоловік з дуже вродливою дружиною та маленьким синочком, придбали ділянку майже на смітнику, розчистили територію, побудували будинок під зруб, обгородили високим парканом і створили рай на землі, завезеній у великій кількості, тому що територія була піщана. Місцеві бачили, як привозилися сосни та плодові дерева, кипіла робота, але результат приховував триметровий капітальний паркан, який з часом заріс диким виноградом.

    Усі спроби зазирнути за великий паркан, щоб подивитися, що там і як, зводилися нанівець, бо двір охороняла величезна кавказька вівчарка Пірат. Вдень пес сидів на припоні біля будки, що розташовувалася прямісінько біля входу, а вночі бігав по периметру, ковзаючи ланцюгом по натягнутому спеціальному тросу. Оскільки Пірат був великим попелястого кольору з темною шерстю навколо голови і доволі розумними очима псом, то містечкові звали його собакою Баскервілів. Пірат цілком підтримував свій страшний імідж - дико вив увечері, а бувало й вночі. Насправді Пірат був добрим псом, який любив гратися з Ванькою і Єгором, коли ті відв’язували чотирилапого друга і впускали у будинок. Пірат покірно давав помити свої лапи господині дому Єлизаветі Григорівні, яка була теж не проти іноді потискати улюбленого песика. Ліза пам’ятала Пірата ще малим цуценям, якого Красовським подарували сусіди в невеличкому північному містечку.

    У Кіровську велися розмови, що Володимир Петрович декілька років гарував на північних будівництвах, заробив чимало грошей і тепер може вільно викупити усе місто, якщо захоче. Але Красовський не хотів, бо це означало привернути до себе надто багато уваги, а він понад усе хотів бути публічним. Лишитися непомітним не вийшло. Спочатку Володимир Петрович був рядовим бухгалтером в готелі, поступово доріс до директора.

    Володимира Петровича назвати привабливим було важко. Через майже двометровий зріст він був схожий на ведмедя. У суворому погляді його чорних очей відчувалася життєва печаль. Імідж солідного чоловіка у ньому постійно підтримувала дружина – Єлизавета Григорівна. Екзотична краса цієї жінки передалася старшому сину Толіку та середньому Єгору. Ванька був викапаним батьком у мініатюрі.

    Родина Красовських мала свою таємницю, яку ретельно приховувала від місцевих пліткарок. Усе, що знали кумушки, так це те, що Красовські з іншого міста. Що привело молоде подружжя у Кіровськ, не знав ніхто, але були такі, що висували дивні версії, серед яких правдою було лише те, що Володимиру Петровичу не пощастило провести декілька років у місцях позбавлення волі. Але причини ув’язнення не знав ніхто.

    Коли Ліза Григорівна була юною дівчиною, у неї закохалися зразу двоє юнаків. Першим був Красовський Володимир Петрович, а другим – Лівнев Артур Михайлович. Як не старався Артур вразити горду красуню, але Лізине серце обрало Володимира. І навіть коли той після кривавої сутички отримав три роки ув’язнення, Ліза пообіцяла чекати. Родичі заборонили Лізі навіть думати про злочинця, але дівчина вступила до педагогічного інституту і терпляче чекала коханого усі три роки, регулярно відхиляючи пропозиції Артура щодо одруження.

    Лишалося якихось декілька місяців до виходу Володимира із в’язниці. Артуру набридло тримати осаду неприступної фортеці – першої красуні міста Єлизавети Руденко, тому він перейшов до рішучих дій – підкараулив, побив і зґвалтував, поки дівчина перебувала без свідомості. Як не просили батьки Артура зам’яти цю справу, відкупалися великими грошима, але Ліза прийшла в поліклініку, зняла побої, засвідчила факт зґвалтування і сама особисто подала заяву до міліції. Силі духу і характеру цієї дівчини позаздрили навіть бувалі менти, бо розуміли проти кого пішла красуня. Які кола пекла довелося пройти Лізі, не знав ніхто, але вона не заспокоїлася, доки в суді не почула: «Винен!» і термін – сім років.

    Ліза дуже боялася, що коли Володимир вийде, то вб’є Артура і знову сяде. Вона розуміла, що після такої гучної справи, про яку говорило усе місто, приховати те, що трапилося, від коханого не вийде, тому й не намагалася. Ліза любила правду в усіх її проявах і вважала, що краще «гірка правда», аніж солодка брехня.

    Як Лізі було погано, як вона подумувала про самогубство, знала лише вона одна та її мокра від сліз подушка. Дівчина попрощалася з надією на щастя з Володимиром, вирішила поїхати до тітки в Рівне й почати життя з чистого листка. Але зовсім іншими були плани у самого Володимира. Він знайшов Лізу і на колінах випросив стати його дружиною. Під вінцем Ліза стояла вагітна першим сином, але батьком дитини був не коханий. Вона хотіла зробити аборт і забути про страшне зґвалтування раз і назавжди, але Володимир умовив не робити цього.

    - Лізок, це ж дитина. Вона не винна. Вона живе в тобі, вона – твоя часточка більше, ніж його. А те, що її папашка – зараза, нікому, в першу чергу малюку, знати не обов’язково. Ми його добре виховаємо. Тобі шкідливим буде аборт, - Володимир знав про четверту негативну групу крові Лізи.

    Для всіх Анатолій був старшим сином Красовського, сином, що народився раніше терміну. І лише Ліза з Володимиром знали, що Толік цілком доношений і народжений вчасно. Ліза намагалася ставитися до сина з теплом і турботою, але Толік ріс живим нагадуванням Артура. Хоча син і був зовнішньо схожим на матір – непристойно гарним, Ліза ніколи не забувала, чий він син. Це боляче ранило її серце і віддаляло матір від дитини. Ліза дуже хотіла народити доньку, щоб в ній затамувати біль розчарування в першому материнстві. Роки збігали, як пінка киплячого молока, а довгоочікуваної вагітності все не ставалося. До того ж жінка страшенно боялася, що коли Артур вийде із в’язниці, то зрозуміє, що Толік його син і забере хлопця.

    Але Артур не вийшов із в’язниці. У якійсь сутичці, що відбулася в камері, його вбили за рік до того, як він мав залишити місце покарання. Ліза постійно гнала думки про те, що до цього причетний Володимир, тому ніколи прямо не питала чоловіка. Боялася відповіді.

    - Все, твого мучителя на цьому світі немає, заспокойся, - запевняв Володимир. Артура не було, але був Костік – молодший брат Артура. Костянтин Лівнев швидко вибився у депутати і не вважав за потрібне приховувати той факт, що він страшенно ненавидить Єлизавету – жінку, яка знищила його родину. Костік пам’ятав, як його мати буквально валялася у ногах побитої Лізи, благаючи змилуватися над непутящим сином.

    - Ну пробач ти його, любив же тебе сильно, ото й не стримався, - голосила мати Артура, вигороджуючи сина.

    - Це не любов. Коли люблять, бережуть і бажають добра, а не ґвалтують, - відрізала Ліза, відкинувши будь-яку жалість на адресу родини Лівневих.

    Через місяць після суду батько Костіка помер від широкого інфаркту, а матір згодом через постійну нервову напругу схопив діабет. Спочатку в Анни Карлівни став погіршуватися зір, потім вона доволі багато додала у вазі. Нирку, що відмовила, довелося видаляти – колись цілком здорова жінка перетворилася на інваліда, залежного від інсуліну і сина. Смерть старшого брата була останньою краплею у ненависті Костіка. Він мислимими й немислимими силами прагнув мститися усій родині Красовських, але Лізу ненавидів найбільше.

    А от для міста Ліза була як мадонна: жертва, страдниця, до того ж дуже вродлива. Коли Ліза з’являлася на базарі, чоловіки роззявляли роти і відверто милувалися. Дружини не ревнували, оскільки знали, наскільки міцна родина Красовських. Знаючи історію Лізи, навіть не заздрили, просто дивувалися, як ніжна зовні, Ліза може бути настільки сильною внутрішньо.

    Коли Єлизавета вирішила влаштуватися на роботу, двері усіх шкіл міста виявилися для неї зачиненими. Директори навіть не приховували, що вказівкою згори не рекомендовано її брати на роботу. Коли ж і Володимиру стало складно боротися з маючим владу Костіком Лівневим, який одружився з донькою начальника горкому партії, Красовський прийняв доленосне рішення – поїхати на заробітки якнайдалі. Таким чином він міг захистити дружину від постійної пильної уваги містян і заробити грошей для родини. Володимир підхопив Лізу й Толіка, і вони разом поїхали на Далеку Північ. Було складно звикати до іншого клімату, іншого режиму, іншого життя, але Ліза не плакалася. Вона плакала, але так, щоб ані Володимир, ані синок цього не бачили. Як тільки заробили грошей, вирішили, що пора повертатися. Але не в рідне містечко. Поїхали в Кіровськ. У цьому містечку жив співкамерник Володимира – Ігнат, який так розхвалив своє місто, що Володимир просто закохався у це місто ще до того часу, як побачив його. А як побачив – вирішив, що саме тут буде будувати свій дім і пускати коріння.

    Земля, повітря, аура Кіровська дійсно були цілющими, бо як тільки Красовські сюди переїхали, Ліза дізналася, що вагітна. Толіку було десять, коли у нього з’явився брат Єгор, а через два роки ще й Ванька. Ліза дякувала Богу за кожну дитину, але мріяла про доньку.

    - Ой, красуня, бачу, як ти хочеш донечку, але на серці у тебе лише троє синів. Хоча в душі скоро з’явиться донька, - якось непевно і загадково наворожила циганка, що звідкись з’явилася на вокзалі. Ліза хотіла дати їй грошей, але та не взяла, що зовсім не вміщалося в голові Єлизавети, з дитинства привченої, що цигани – це крадії та брехуни.

    І Ліза повірила циганці. Якби та вимагала б сережки, браслет чи гроші – викинула б з голови її слова, а тут – повірила.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.