Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 ЗНАЙОМСТВО
  • ГЛАВА 2 "СВІЙ ХЛОПЕЦЬ" - ВАСЬКА
  • ГЛАВА 3 КОМАНДА
  • ГЛАВА 4 КРАСОВСЬКІ
  • ГЛАВА 5 В ГОСТЯХ
  • ГЛАВА 6 НАУКА
  • ГЛАВА 7 РАДІСТЬ І ПЕЧАЛЬ
  • ГЛАВА 8 ПОМСТИЛИСЯ
  • ГЛАВА 9 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 10 БЕЗЦІННІ ПОДАРУНКИ
  • Глава 11 ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ
  • Глава 12 СКЛАДНІ ЧАСИ
  • ГЛАВА 13 ГІРКА ПРАВДА
  • ГЛАВА 14 ВІРА
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН
  • ГЛАВА 16 СЛАВНІ ВИХІДНІ
  • ГЛАВА 17 ДОРОГА, КРАСИВА, КОХАНА
  • ГЛАВА 18 НАПРУГА
  • ГЛАВА 19 ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ
  • ГЛАВА 20 ВЕСНА ЛЮБОВІ
  • ГЛАВА 21 ЗАГАДКОВИЙ ГЕРОЙ
  • ГЛАВА 22 НЕВІСТКА ТА СВЕКРУХА
  • ГЛАВА 23 У ПОШУКАХ РОБОТИ
  • ГЛАВА 24 КАРТИНА
  • ГЛАВА 25 НАПОЛЕГЛИВИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
  • ГЛАВА 26 ІНТЕРЕСИ
  • ГЛАВА 27 ДВА БАЖАННЯ
  • ГЛАВА 28 ВТРАТА
  • ГЛАВА 29 АРОМАТ ФІАЛКОВИХ ПАРФУМІВ
  • ГЛАВА 30 НЕПОРОЗУМІННЯ
  • ГЛАВА 31 ВІДНОВЛЕННЯ
  • ГЛАВА 32 ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК
  • ГЛАВА 33 СВЯТО
  • ГЛАВА 34 РІЕЛТОР
  • ГЛАВА 35 ПЕРСПЕКТИВНІ ГОРИЗОНТИ
  • ГЛАВА 36 КАРЕЛІНА
  • ГЛАВА 37 СУКНЯ
  • ГЛАВА 38 ВИПУСКНИЙ
  • ГЛАВА 39 ПАРИЖ
  • ГЛАВА 40 ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ
  • ГЛАВА 41 УСЕ ТАЄМНЕ КОЛИСЬ...
  • ГЛАВА 42 ПЛАНИ ТА НАДІЇ
  • ГЛАВА 43 ПРОПОЗИЦІЯ
  • ГЛАВА 44 ТІШКА
  • ГЛАВА 45 ВИСТАВКА
  • ГЛАВА 46 МАМА І ТЕЩА
  • ГЛАВА 47 ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 48 НАРЕЧЕНА
  • ГЛАВА 49 ПОДВІЙНЕ ВЕСІЛЛЯ
  • ГЛАВА 50 СПРОБИ РОЗІБРАТИСЯ
  • ГЛАВА 51 РОБОТА МРІЇ
  • ГЛАВА 52 СПОКУСА
  • ГЛАВА 53 ВАЖЛИВІ РОЗМОВИ
  • ГЛАВА 54 НЯНЬКА
  • ГЛАВА 55 ПОЇЗДКА ДО ПАРИЖА
  • ГЛАВА 56 ПЕРЕДЧУТТЯ
  • ГЛАВА 57 ІЛЮЗІЯ ОБМАНУ або ГОСПОДАР ДУШІ
  • ГЛАВА 58 ПОВЕРНЕННЯ ЄГОРА
  • ГЛАВА 59 ПОШУК ВИХОДУ
  • ГЛАВА 60 ПЕЧАЛЬНА НОВИНА
  • ГЛАВА 61 ЛІКАРНЯНІ ХВИЛЮВАННЯ
  • ГЛАВА 62 ВИКРИТТЯ
  • ГЛАВА 63 НАРОДЖЕННЯ
  • ГЛАВА 64 БОРОТЬБА
  • ГЛАВА 65 КОПІЯ
  • ГЛАВА 66 ТЕМНА СМУГА
  • ГЛАВА 67 НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ,,,,
  • ГЛАВА 68 КУМ І КУМА
  • ГЛАВА 69 ПРОЗРІННЯ
  • ГЛАВА 70 ВИПРОБУВАННЯ
  • ГЛАВА 71 ДОПОМОГА
  • ГЛАВА 72 ВТРАТИ
  • ГЛАВА 73 ЄГОР +КАТЯ
  • ГЛАВА 74 ЗУСТРІЧ
  • ГЛАВА 75 ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛЮ
  • ГЛАВА 76 РОМАН "Серця чотирьох"
  • ГЛАВА 77 ЦІННА ЖІНКА
  • ГЛАВА 78 КАРТИ ВІДКРИТО
  • ГЛАВА 79 ВІДВЕРТО ПРО ПОТАЄМНЕ
  • ГЛАВА 80 КУЛЬБІТИ ДОЛІ
  • ГЛАВА 81 СОЛОДКА БРЕХНЯ
  • ГЛАВА 82 БЕБІ-БУМ
  • ГЛАВА 83 ДОЛЕНОСНЕ РІШЕННЯ
  • ГЛАВА 84 НОВЕ ЖИТТЯ
  • ЕПІЛОГ
  • ГЛАВА 15 ВІТЕР ЗМІН

    Судове засідання завершилося тим, що з Красовського Володимира Петровича було знято усі звинувачення. На посаді директора його також відновили. Колектив цьому зрадів, оскільки при новому директорі вже встигли натерпітися.

    З нагоди прекрасного завершення судового процесу родина вирішила посидіти по-домашньому під шашличок.

    - Ми тут з Гнатом подумали й вирішили зайнятися приватним бізнесом. Гнат в долі. Він страшенно звик до нас, особливо до пиріжків мами Лізи, - Володимир лукаво поглянув на Гната, що з апетитом уплітав шашлик. Питання, де він нарив на міському базарі баранину – лишилося риторичним з багатьма невідомими.

    - А що? У здоровому тілі – здоровий дух. Не була б Лізавета тобі дружиною, ох, і поцупив би, їй Богу, поцупив, - чи то шуткував, чи то правду говорив Гнат. Усі вже звикли до його відвертих зізнань, тому сміялися і близько не брали до серця. Одна Ліза таємно кидала сердиті погляди на Гната, боячись зізнатися, що досі боїться цього великого мужлана з витівками підлітка. Але у важкі часи саме Гнат підставив своє плече і допомагав. А Ліза це цінувала.

    - І що ж ви з Гнатом робити будете, якщо не секрет? – цікавилася Ліза. – У людей зараз з грошима не ахті.

    - А спорудимо ми свій готель. Не такий великий, як міський, поменше, номерів так на десять-п'ятнадцять. На європейський манер. По-домашньому, з ресторанчиком, - міркував вголос Володимир, насолоджуючись шашликом, приготованим на мангалі всього десять хвилин тому.

    - І з чого ви взяли, що ця справа піде? – Ліза знала, що чоловік не озвучував би те, що добряче не продумав.

    - Ще як піде. У нас буде те, чого в міському готелі нема. Домашній затишок і одуренна кухня з усіма ноу-хау, - впевнено гнув свою лінію Володимир. – Банкети, випускні, весілля. Відгуляли молоді весілля – і в номер для молодят! Зручно і комплексно.

    - А в кухню ви кого плануєте загнати куховарити? Якщо мене, то я – пас! Вирішила повернутися до школи. Діти підросли, і мені теж розвиватися треба, - ошелешила Ліза зразу усіх. Навіть Толік очі витріщив.

    - Ма, до нас у школу? Точно, у нас Тамара Іванівна у декрет пішла, нема кому математику викладати, - щиро радів Єгор.

    - До вас, до вас, куди ж ще, - погодилася Ліза.

    - Тільки не кажи, що ти будеш нашою класухою, - Ванька з жахом розумів, що якщо їхній класний керівник Тамара Іванівна пішла, а заміняти її буде мама, то й класне керівництво віддадуть теж їй.

    - Директор пропонував, але я поки що не готова до такого навантаження. Але якщо нікого не знайдуть, то доведеться мені, - з азартом у голосі заявила Ліза.

    - Отже, кухарку доведеться шукати. І цю відповідальну місію покладемо на Гната, - Володимир бачив, як налаштувалася дружина на зміну способу життя. Переконувати не став, оскільки знав, що якщо Ліза що вирішила, складно буде довести зворотнє. Так, напевно, засиділася вона вдома.

    Вже коли дітвора наїлася нашвидкуруч і рвонула ( з приводу швидкої «амністії») до друзів, Толік теж розповів, що збирається продовжити ганяти машини з Німеччини.

    - Батя, - вимовляючи це слово, Толік трохи зам’явся, - Я хотів би зганяти ще за тачками. Там такі красуні на звалищах просто стоять. Поїздять буржуї років п’ять і новими обзаводяться. Я собі теж іномарку хочу, - у хлопця горіли очі. – Льонька спортивну пригнав.

    - Хіба що тільки собі. А взагалі, закругляйся ти з цим. Мені помічник потрібен. Наскільки я зрозумів, скоро весілля? Чи ще тягти кота за хвоста будете? – Володимир не був прихильником цивільних шлюбів, і вважав, що коли чоловік зустрів жінку своєї мрії, значить має оформити стосунки і жити родиною.

    - Анжеліці лишився один рік до закінчення інституту. Вона згодна на весілля навесні, - повідомив Толік. При цьому всі помітили нервові рухи Лізи і холодна фраза: «Ще б чого вона не була згодна. І ким вона буде працювати після закінчення інституту?» говорила про неприязнь майбутньої свекрухи до небажаної невістки.

    - У неї спеціальність «психолог», - гордо повідомив Толік. Така незрозуміла спеціальність нікому нічого не говорила, тому усі дружно утрималися від коментарів.

    Гнат з Володимиром встигли тільки місце підшукати, а також проект зробити нового готелю, як у серпні грянула загальна приватизація. Готелю вона також торкнулася. Народ гудів, не знаючи, що їм робити з ваучерами, виписаними кожному. Відчувати себе повноцінним власником (хоча й частково) було приємно, але з’явився Горохов Дмитро Іванович і в швидкому порядку почав скуповувати у працівників готелю ці «незрозумілі» папірці – ваучери. Володимир, дізнавшись про це, зняв кошти в банку і сам скупив усі ваучери працівників. Люди з радістю продали ваучери саме Красовському, оскільки він запропонував більшу вартість, та й знали його краще, ніж невідомого досі Горохова. Красовський запевнив працівників, що готель не будуть перетворювати на бордель чи то казино – такі плітки хибні. Обіцянці Красовського нікого не звільняти люди теж повірили. Складно було Володимиру усіх цих обіцянок дотриматися, але він прагнув не впасти в очах людей, які йому довірили. Плани щодо будівництва приватного мініготелю змінилися на плани добудови ресторану при вже існуючому готелі. Ресторан мав частково вирішити питання працевлаштування людей, яких треба було скоротити, оскільки не так вже й багато гостей містечка зупинялося в готелі, великими прибутками не пахло.

    - Ліза, мені здається, я даремно затіяв цю возню з приватизацією, - якось зізнався Володимир. – Скоро готель стане цілком збитковим, а людям не стане чим сплачувати зарплати.

    - Вова, якщо вже ти став таким господарником, може, варто подумати про переорієнтацію. Хоча б на деякий час. Готель може працювати як гуртожиток, наприклад. Багатьом не вистачає кімнат, а в твоєму готелі пустують номери, - закинула вудку Ліза, приміряючи строгий брючний костюм, придбаний до першого вересня.

    - А це ідея, Лізок! Але ж дорого людям будуть вартувати готельні номери. Набагато дешевше влаштуватися жити на квартиру, - міркував Володимир.

    - Значить, виділи блок економічних варіантів кімнат. Прибери зайве, лиши тільки найнеобхідніше. Як гадаєш, не дуже вульгарно, якщо брюки, а не спідниця? Страх, як не люблю спідниці, - повернулася Ліза від дзеркала до чоловіка. Той оглянув її оцінюючим поглядом і спіймав себе на думці, що любить цю жінку ще дужче, аніж двадцять п’ять років назад.

    - В усіх ти, душечка, нарядах гарна, - процитував Володимир фінальну репліку головного героя пушкінського оповідання «Баришня-селянка», - Але, як на мене, так найкраще зовсім без одягу.

    - Цікавий варіант для школи, - пошуткувала Ліза. – Думаю, не стану експериментувати з твоєю пропозицією. Якщо не зроблять зауваження, то буду в брюках ходити. А ні – одягну спідницю, - вирішила Ліза і перемикнулася на іншу тему. – Ти з Толіком говорив?

    - А як же. Мені самому ці поїздки не подобаються. Дуже небезпечні гроші. Домовилися, що він зробить пару ходок, пригонить собі машину і зав’язує з цим. Тим паче, що попередню машину вони з Льонькою так і не змогли продати. Довелося морочитися, по запчастинам реалізовувати. Ліз, я все хочу спитати, Толік змінився, ти не знаєш, у чому справа?

    - Знаю. Він дізнався, що ти не його батько і хворобливо це сприйняв, - зізналася Ліза.

    - Лівнев встиг йому усе розповісти? От зараза! А то я дивлюсь, він віддалився і навіть в очі не дивиться.

    - Вова, це не Лівнев. Це я винна. Лівнев обіцяв відігратися на Толіку і я розповіла, що він йому племінник, щоб викинув цю ідею. Аудіозапис потрібен був для суду. А наш хлопчик прослухав його, випадково. Треба було йому сказати, що я збрехала Лівневу. А раптом потім дізнався б. Стільки брехні. Тепер ходить неприкаяний. У мене самої серце кров’ю обливається.

    - Що зроблено, то зроблено. Хотілося б по-іншому. Не переживай, я поговорю з ним про це, поясню по-чоловічому. Значить, час прийшов йому про все дізнатися, так мало бути. Від того, що ти будеш себе мордувати, краще не стане. Він має сам це перетравити. Він сильний, природа в ньому міцний характер заклала. Ти мені ось що скажи, з школою – це серйозно чи тобі вдома сидіти набридло? – вміло перевів тему Володимир, милуючись дружиною.

    - Щось потягло дарувати розумне, добре, світле. Єгор як сказав, що у них вчителька йде, так і защемило. Я все одно не зможу у тебе в готелі працювати ані покоївкою, ані кухаркою, ані адміністратором. Не моє це. Школа – ото моє.

    - Я розумію, Лізок. Може, воно й краще, за дітьми в школі приглядатимеш. Ти помітила, наші хлопці стали краще вчитися. Толік каже, Василина Ваньку майже на собі тягне. Ти з Ванькою поговориш, що трутнювати погано чи мені провести розмову? Бо ще чого доброго призвичаїться, а чоловіку не гоже так чинити.

    - Я поговорю. Ти правий, то нікуди не годиться, - погодилася Ліза.

    - Цікава дівчинка. Учора був у їхньому гаражі. Там бурхлива діяльність розгорнута. Щось ремонтують, фарбують, музика лунає з магнітофону. Нескучно їм. Я із заздрістю поспостерігав, - зізнався Володимир.

    - І я ото спостерігаю. Наче дівчинка, а бігає, як хлопченя. Скільки її не просила сукню одягти, ні в яку: спортивний костюм, комбінезон цей безрозмірний і безформний, шорти, футболки. З суконь одну шкільну форму лише й носить. А я ж накупляла таких гарних, - жалілася Ліза.

    - Ото й не ламай дівчинку. Підросте, сама захоче щось змінити, тоді й будеш коректувати, - Володимир втомився просто спостерігати, підійшов до дружини і ніжно її обійняв. Ліза покірно дозволила звільнити себе від суворого костюма.

    ***

    І все ж Ліза Григорівна робила несміливі спроби навчити Василину готувати. Тільки усі її спроби не давали значних результатів. Дівчинка допомагала їй по кухні, але особливого ентузіазму не було.

    - Ось виростеш, вийдеш заміж, а жінці у родині необхідно вміти смачно готувати. Чоловіки не люблять, коли дружина не вміє готувати, - не заспокоювалася Ліза Григорівна. Василина й сама розуміла, що все так, але не лежала у неї душа до кухні. Ліса вовтузилася з тістом, що неприємно прилипало до рук, кришила як попало салати до того часу, коли з’являлися Ванька чи Єгор і не звільняли її від ненависних занять, влаштованих Лізою Григорівною під хитрим гаслом «чи не могла б ти мені допомогти?».

    - Васька, там Сашка свій тарантас притягнув. Педаль відпала. Погнали ремонтувати! – майже не дивлячись на матір, репетував з дверей Єгор, і Василину немов вітром здувало. В батьковому гаражі Василина давно вже розташувала неофіційну майстерню. Ліса вчила хлопців і разом вони навіть кишенькові гроші заробляли. В процесі ремонту часто велися душевні розмови:

    - Твоя мама говорить, що з мене господині не вийде, - якось почала розмову Ліса з Ванькою. Єгор з хлопцями вешталися по звалищам за містом і шукали різні речі, які Ліса повертала до життя або розбирала на запчастини. Спочатку Ванька лишався при Василині виключно для охорони, щоб ніхто навіть погано глянути в її бік не смів. Потім Ванька став допомагати, вчився. Ось тепер разом ремонтували старе радіо, хотіли зробити «сюрприз» старенькій Карлівні, що проживала неподалік. Взагалі-то вона була Євдокія Карлівна, але в окрузі її звали просто Карлівна. Бабця регулярно пригощала дітей пряниками і частенько розповідала про свою молодість, розваги. Жінка вона була дуже практична, любила, коли усі чимось зайняті, а не ганяють мух та комарів, а то й зовсім плюються насінням. Ці діти їй подобалися, бо не бігали навколо будинків, а займалися корисною справою.

    - Коли мені було рочків, як вам, діти, я вже з сестрою корів пасла, - розповідала Карлівна.

    Василина любила слухати розповіді Карлівни про війну, школу, голодовку. Ванька з Єгором лише робили вигляд, що слухають, а усі інші хлопчаки з команди відверто позіхали під монотонний приємний голос Карлівни. Дізнавшись, що у старенької немає ані телевізора, ані радіоприймача, Василина запропонувала свій телевізор з квартири, де жила з батьками, але старенька ні в яку не схотіла брати у сироти дорогу річ – історію Василини в місті знали майже всі, на районі – точно всі.

    - А от як починиш моє старе радіо, до кінця днів своїх за тебе буду молитися, - обіцяла Карлівна. Василина подивилася старе радіо Карлівни й навіть носа повісила – воно не підлягало ремонту, тому що всередині численні деталі просто погоріли. Але зразу опечалювати вироком стареньку не стала, немов знала, що випадок не залишить гарну жінку без допомоги. За декілька днів хлопці притягли дуже схожий приймач, в якому були незначні проблеми. Василина збрехала Карлівні, що змінила корпус на більш сучасний. Та повірила.

    - А чого це з тебе буде погана господиня? – Ванька був не згоден з думкою, хоч вона й належала мамі. – Тому що посуд не любиш мити? Мамка усіх за це сварить. Толік бачив у Німеччині таку штуку – посудомийна машинка. Відкриваєш дверцята, ставиш тарілки і все інше, зачиняєш, вмикаєш, воно саме миє і навіть сушить. А ти лише виймаєш. Лафа!- у Ваньки усе було просто й зрозуміло.

    - Та ні, не в посуді справа. Тарілки можна помити й без машинки. Я готувати не вмію, - це Василину хвилювало так, що вона не могла вже стримати це в собі.

    - Не парся, навчишся. Можна найняти кухарку, якщо вже зовсім погано, - заспокоїв Ванька.

    - Але ж їй треба платити зарплату. От ти б одружився з дівчиною, яка не вміє готувати? – спитала Василина в лоба.

    - Я, може, взагалі не одружусь ніколи. До того ж, я й сам можу навчитися готувати.

    - А Єгор?

    - Єгор? – Ванька здивовано поглянув на подружку і подумав, що Єгор якраз одружився б з Василиною навіть якби вона взагалі була без рук. Вголос сказав інше: - Толік же збирається одружитися з цією, Анжелікою. Бачила її ногтяри? Хіба з такими щось на кухні можна робити? Хоча, Толік у нас такий принц, що йому аби хто не лише приготував, але й з ложечки нагодував. Батя таке слово говорив кумедне. Гореман, горомун…

    - Гурман, - підказала Ліса, тяжко зітхаючи.

    - Ага, гурман. Нічо, по ресторанам шастать будуть. Батя як одгрохає ресторан, усі там їсти будемо.

    З усієї розмови Ліса виокремила головне – Толік любить, щоб смачно готували. Це був потужний аргумент. І Василина почала серйозно вчитися кулінарити. Завела загальний зошит, розділила його на блоки «перші страви», «другі страви», «закуски», «випічка», «салати» і ретельно записувала за Лізою Григорівною усе, що та розповідала і показувала. Навіть був розділ «консервація».

    Побачивши, що з питанням готування їжі якось зрушилося з місця, Лізавета Григорівна звернула увагу Ліси на її гардероб. Лізі Григорівні завжди не подобалося, що гарна дівчина ходить весь час у штанях, шортах і комбінезонах. Ніякої елегантності. А ще ця дика мода на джинс. Толік привіз з чергової поїздки до Німеччини усім «дрібним» не лише джинсові брюки, але й куртки. На джинсах Василини була гарна вишивка.

    - Це зручно і модно! – в один голос репетували Ванька, Єгор і Василина. І що тут скажеш? Але Ліза Григорівна не здавалася, вона терпляче чекала, коли ж дівчинка підросте й сама захоче гарно одягатися. А поки що Ліза Григорівна працювала над іншим питанням.

    - І що це за Васька? – нервово перекривила жінка, критикуючи таку форму імені Василини.- Гарне ім’я так споганили. Адже, як у казці, Василина Прекрасна!

    - Тоді більше підходить Василина Премудра, - поправляла Ліса, вважаючи, що з такою кількістю веснянок на носі і неслухняними кучеряшками на титул «Прекрасної» їй не варто зазіхати.

    - Ма, Василина – довго вимовляти. Коротше – Васька. І ми вже всі звикли, - робив спроби пояснити матері Єгор. – Не парся, Васька не ображається. Ми в курсі, що вона і прекрасна, і премудра. Але вона наша Васька…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.